Позивач обґрунтовував позов тим, що 26 лютого 2008 року банк уклав кредитний договір із ОСОБА_1, за умовами якого зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 14 101, 15 дол. США на термін до 25 лютого 2015 року, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені кредитним договором. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором також було укладено договір поруки із ОСОБА_2 .

Всупереч умовам кредитного договору позичальником зобов`язання виконано не було і станом на 04 травня 2016 року наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 203, 80 дол. США, яка складається із 7 107, 81 дол. США заборгованості за кредитом, 971, 71 дол. США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 175, 89 дол. США - заборгованості за комісією за користування кредитом, 4 310, 19 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору 9, 92 дол. США - фіксована частина, 628, 28 дол. США - процентна складова.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_1 позов не визнала, звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати недійсним кредитно-заставний договір від 26 лютого 2008 року, укладений нею із ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а також договір поруки від 06 грудня 2012 року, укладений ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК із ОСОБА_2, та застосувати наслідки недійсності кредитно-заставного договору.

Зустрічний позов обґрунтовувався тим, що під час укладення кредитного договору банк не надав позивачеві письмового повідомлення про особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, не створив умови для споживача щодо попереднього ознайомлення зі своїми правами та умовами кредитування, а навпаки, переконав взяти валютний кредит, попри те, що транспортний засіб, з метою придбання якого брався кредит, оплачувався в гривнях. Також у оспорюваному договорі банк не навів детального розпису сукупної вартості кредиту за встановленою формою, визначивши лише базові показники, на підставі яких споживачеві неможливо при укладенні договору усвідомити весь обсяг взятого на себе обов`язку, графік платежів до спірного договору побудовано за методикою зменшення кредиту без детального розпису відповідно до зазначених вимог, що ускладнює його адекватне сприйняття споживачем; договір та додатки до нього не містять показників реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту; у складі кредиту договір передбачає надання частини кредиту у розмірі 1 068, 38 дол. США з метою оплати перших страхових платежів за договором страхування на перший рік кредиту, але жодного обґрунтування зазначеної вартості банк не наводив. Зазначила, що банк не тільки не повідомив позивача про валютні ризики, а навпаки, не залишив альтернативи для обрання валюти кредиту, що мало негативні наслідки при виконанні зобов`язань. Договір купівлі-продажу з використанням банківського кредиту між позивачем та продавцем транспортного засобу укладено в гривнях, кошти з банку були також перераховані в гривнях. Це порушує права позивача на справедливі умови кредитного договору. Позивачеві під час укладення договору не було надано інформації щодо наявності у банку ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, вважала несправедливими відсутність транзитного рахунку в договорі, відсутність положень в договорі щодо зменшення процентної ставки у разі інфляційних процесів. На обґрунтування позиції посилалася на положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 203 ЦК України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 17 липня 2018 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено, стягнуто солідарно із відповідачів на користь банку борг у розмірі 13 203, 80 дол. США, що еквівалентно 332 735, 78 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 495, 52 грн із кожної. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що між банком та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір, забезпечений договором поруки, укладеним із ОСОБА_2, у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань, за яким у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 13 203, 80 дол. США, еквівалентна 332 735, 78 грн, яка підлягає солідарному стягненню із відповідачів.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсними кредитно-заставного договору та договору поруки, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитно-заставний договір, укладений між сторонами, містить несправедливі умови, оскільки під час підписання договору позичальник мав реальну можливість ознайомитися з умовами договору і за умови непогодження з його положеннями відмовитися від його укладення. Під час підписання кредитного договору усі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить усі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано усіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому відсутні підстави стверджувати про невідповідність їхніх умов вимогам законодавства, з огляду на що підстави для визнання кредитного договору недійсним не встановлені.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції переглянуто у частині відмови у задоволенні зустрічного позову і залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, керувався тим, що волевиявлення позичальника під час укладання кредитного договору було вільним, відповідало її інтересам, та було направлено на отримання кредиту для придбання автомобіля. Умови спірного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядку погашення кредиту, кількості платежів та їх періодичності, обсягу платежів на весь час дії договору, рахунку позичальника. Також судом враховано, що додаток № 1 до кредитного договору містить графік щомісячних платежів за весь період дії договору, і при наявності у графіку погашення суми погашення тіла кредиту та відсотків, розмір загальної вартості кредиту може бути визначений виходячи із зазначеної суми платежу та терміну погашення. Укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Також незмінюваність курсу гривні відносно до іноземних валют, зокрема до долара США, законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні до долара США є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві за зустрічним позовом.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди помилилися щодо підстав позову, у зв`язку з чим не встановили дійсні обставини справи. Так, підставою зустрічного позову було порушення банком порядку надання позивачеві інформації про умови отримання кредиту, що передувало укладенню 26 лютого 2008 року кредитно-заставного договору. Також сторона посилалася на інші несправедливі умови договору як додаткову підставу для визнання його недійсним, але суд помилково досліджував тільки сам договір на предмет наявності несправедливих умов, а не порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, які передують укладенню договору. Зазначила, що суд першої інстанції визнав, що під час підписання кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не виявлено підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства. Водночас укладення кредитного договору зі споживачем передбачає спеціальні вимоги, зокрема, дотримання механізму повідомлення про кредитні умови, сповіщення про валютні ризики тощо. Позивач не мала реальної можливості ознайомитися з умовами договору, як і будь-який пересічний позичальник через складність його правової та рекламної природи. Таким чином, суд проігнорував факт недотримання банком формальних вимог до роботи зі споживачами, не дослідив надані докази на підтвердження зловживання відповідачем своїм становищем, через що дійшов помилкових висновків стосовно обставин отримання кредиту позивачем. Суди зробили необґрунтовані висновки про можливість одночасного стягнення пені та штрафу. Також суди не врахували, що стягнення неустойки у розмірі 4 948, 39 дол. США є надмірним тягарем для боржника і таке стягнення не відповідає вимогам справедливості та добросовісності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 липня 2018 року у частині первісного позову. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 17 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 .

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20)

(далі - Закон № 460-IX (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX (460-20) .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 лютого 2008 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю

"УкрАвтоЗАЗ-сервіс" уклали договір купівлі-продажу з використанням банківського кредиту № 214232-0617, за умовами якого продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити автомобіль Chevrolet Lacetti, загальною вартістю 91 960, 00 грн. Умови оплати - 30 % вартості автомобіля (завдаток) сплачується покупцем протягом 2 банківських днів після укладення цього договору, після чого право власності на автомобіль переходить до покупця. Залишок 70 % вартості автомобіля покупець сплачує протягом 3 банківських днів з моменту підписання довідки-рахунку.

26 лютого 2008 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" уклали кредитно-заставний договір № КІР0АК03392022, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених в цьому договорі, а позичальник зобов`язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору. Кредит надається на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

06 грудня 2012 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою, зокрема змінено дату погашення кредиту на 30 грудня 2016 року, а також погоджено викласти графік погашення кредиту у новій редакції, згідно з якою позичальник зобов`язується надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж в період сплати) у сумі 222, 52 дол. США.

31 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" із заявою, в якій просила переглянути умови за кредитним договором у зв`язку із економічною ситуацією та повернутися до попереднього графіка погашення кредиту, який закінчується 25 лютого 2015 року.

05 травня 2016 року ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" направив повідомлення на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яким сповістив про наявність простроченої заборгованості у розмірі 10 651, 97 дол. США та необхідність погашення заборгованості у термін не пізніше 5 календарних днів з дня одержання цього повідомлення. У разі несплати простроченої заборгованості у зазначений строк, вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК країни. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів"

(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Судами встановлено, що кредитно-заставний договір від 26 лютого 2008 року структурно складається із розділу 1, в якому визначено терміни та тлумачення, і таких частин: розділу 2 "Предмет договору", розділу 3 "Умови та механізм видачі кредиту та сплати банком чергових страхових платежів", розділу 4 "Порядок розрахунків", розділу 5 "Резервування ресурсів", розділу 6 "Права та обов`язки сторін", розділу 7 "Забезпечені вимоги", розділу 8 "Предмет застави", розділу 9 "Реєстрація застави", розділу 10 "Заяви та запевнення позичальника", розділу 11 "Втрата предмета застави", розділу 12 "Подія дефолту", розділу 13 "Звернення стягнення на предмет застави", розділу 14 "Відповідальність сторін та вирішення спорів", розділу 15 "Строк дії договору й порядок зміни умов договору", розділу 16 "Інші умови".

Пунктом 16.5 кредитного договору передбачено, що "детальний опис загальної вартості кредиту зазначений у пунктах 17.1, 16.9, 16.10, 14, 6.2.7 договору: сума кредиту, проценти, винагороди, комісії, неустойки, витрати, збитки".

Розділом 17 визначені особливі умови договору, а саме: загальний розмір кредиту - 14 101, 15, валюта кредиту - долар США, мета кредиту: частина кредиту у розмірі 12 770, 61 дол. США надається з метою придбання позичальником автомобіля, частина кредиту у розмірі 1 068, 38 дол. США надається з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, частина кредиту у розмірі 6, 75 дол. США надається з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі; частина кредиту у розмірі 255, 41 дол. США надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту; дата видачі кредиту - не пізніше ніж 26 лютого 2008 року, процентна ставка - 10, 56 % річних, чергові страхові платежі: з метою виконання зобов`язань за пунктом 3.4 позичальнику відкривається кредитна лінія у розмірі 7 478, 67 дол. США для сплати чергових страхових платежів.

Отже, судами встановлено, що умови спірного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника, порядку погашення кредиту, кількості платежів та їх періодичності, обсягу платежів на весь час дії договору, рахунку позичальника. Додаток № 1 до кредитного договору містить графік щомісячних платежів за весь період дії договору, і при наявності у графіку погашення суми погашення тіла кредиту та відсотків, розмір загальної вартості кредиту може бути визначений виходячи із зазначеної суми платежу та терміну погашення.

Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 погодилася з метою його використання та встановленими умовами, отриманням кредиту саме в доларах США, а не в національній валюті України, в подальшому погашала кредитну заборгованість протягом тривалого часу та не зверталася до банку з приводу роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань, не заявляла жодних претензій з приводу того, що їй незрозумілі умови кредитного договору.

Під час укладення оспорюваного договору сторони в порядку статті 638 ЦК України узгодили всі істотні умови правочину та погодилися з ними.

Доводи касаційної скарги про необхідність визнання недійсним кредитного договору в цілому є безпідставними, оскільки під час розгляду справи апеляційним судом не здобуто доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов спірного договору вона без заперечень отримала кредитні кошти, тривалий час виконувала свої зобов`язання з повернення цих коштів.

Установивши, що оспорюваний позичальником кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення спірного договору позивач за зустрічним позовом не заявляла додаткових вимог щодо надання додаткової інформації щодо умов договорів та у подальшому виконувала їх; зміст кредитного договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки; суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, та дійшли правильного висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог й відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли необґрунтованих висновків про можливість одночасного стягнення пені та штрафу, а саме стягнення такої неустойки є надмірним тягарем для боржника не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки рішення переглядаються лише у частині відмови у зустрічному позові. Рішення суду першої інстанції щодо стягнення зазначених сум з відповідачів не оскаржувалося та не переглядалося в апеляційному порядку, а отже такі доводи не можуть бути предметом касаційного перегляду.

Водночас Верховним Судом також враховано, що позивач не посилалася на зазначені підстави ані у позовній заяві, ані в апеляційній скарзі, з огляду на що такі обставини не досліджувалися та їм не було надано відповідної правової оцінки судами.

В касаційній скарзі заявник фактично визначила нові підстави зустрічного позову, відмінні від тих, що окреслені у первісній позовній заяві. Наведені підстави не були предметом дослідження судом першої інстанції, до виключної компетенції якого відноситься визначення предмету та підстав позову, уточнення позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ визначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ("Проніна проти України", № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.