розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Васильковим Сергієм Олександровичем, на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у складі судді Ковальчук Л. М. від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Геращенка Д. Р., Невідомої Т. О. від 19 березня 2019 року,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Лісниківська сільська рада) про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради, зобов`язання вчинити дії, визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Позов мотивовано тим, що у 2017 році він неодноразово звертався до Лісниківської сільської ради в особі сільської голови Гладуша О. П. із письмовою заявою щодо передачі йому у власність земельної ділянки, якою він користувався більше 15 років, для ведення особистого селянського господарства і надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах АДРЕСА_1 . Однак, у задоволенні його заяв сільська рада безпідставно відмовляла.

Позивач указував, що земельною ділянкою він володів добросовісно, починаючи з 2001 року, і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном і на даний час. Впродовж всього цього періоду позивач здійснював охорону та збереження дерев, які знаходяться на цій земельні ділянці, огородив її огорожею, не допускав знищення дерев сторонніми особами, а використовував для ведення особистого селянського господарства, вирощував кіз, має достатній господарський досвід з ведення цього господарства. Позивач користувався земельною ділянкою добросовісно, не порушуючи прав інших осіб, використовував земельну ділянку для власної господарської діяльності відкрито, без приховування цього факту від третіх осіб, органу місцевого самоврядування, посадових осіб Лісниківської сільської ради, виконавчого комітету, голови сільської ради.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати рішення Лісниківської сільської ради № 265 від 30 жовтня 2017 року в частині, що стосується відмови йому в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1259 га за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, за адресою: АДРЕСА_1, недійсним та його скасувати; зобов`язати Лісниківську сільську раду розглянути його заяву щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у приватну власність та визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним і скасовано рішення Лісниківської сільської ради № 265 від 30 жовтня 2017 року в частині, що стосується відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1259 га за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у приватну власність за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано Лісниківську сільську раду розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1259 га за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у приватну власність за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме лише посилання відповідача в оскаржуваному рішенні від 30 жовтня 2017 року на пункт 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", а також те, що рішення не набрало достатньої кількості голосів депутатів Лісниківської сільської ради про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, не може свідчити про правомірність такого рішення, оскільки воно належно не обґрунтоване і не мотивоване.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю, суд виходив із того, що позивач не довів наявність правових підстав, визначених статтею 344 ЦК України (435-15) , для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Васильков С. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всіх фактичних обставин справи; не надали належної правової оцінки наданим позивачем доказам відкритого, безперервного користування спірною земельною ділянкою понад 16 років, що коригується з вимогами статті 344 ЦК України та статті 119 ЗК України (набувальна давність). Факт користування позивачем земельною ділянкою був відомий сільській раді і вона не порушувала питання про самовільне використання спірної земельної ділянки. Наявність у позивача права набувальної давності підтверджується листами посадових осіб Лісниківської сільської ради, що усуває будь-які сумніви у правомірності позовних вимог та необхідності прийняття рішення пов`язаного з наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у приватну власність.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржувалися в апеляційному порядку в частині вирішення позову про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради, зобов`язання вчинити дії, та не оскаржуються в цій частині в касаційному суді, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 369/1036/18 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що у 2017 році ОСОБА_1 звертався до Лісниківської сільської ради в особі сільського голови Гладуша О. П. із письмовою заявою щодо передачі йому у власність земельної ділянки, якою він відкрито та безперервно користувався більше 15 років, для ведення особистого селянського господарства і надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах АДРЕСА_1 .

Рішенням Лісниківської сільської ради № 265 від 30 жовтня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1259 га за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у приватну власність, за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що рішення не набрало достатньої кількості голосів депутатів Лісниківської сільської ради.

Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання права власності на вказану земельну ділянку за набувальною давністю, ОСОБА_1 зазначав, що цією земельною ділянкою добросовісно володів, починаючи з 2001 року, і продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном і на даний час. Позивач користувався земельною ділянкою добросовісно, не порушуючи прав інших осіб, використовував земельну ділянку для власної господарської діяльності відкрито, без приховування цього факту від третіх осіб, органу місцевого самоврядування, посадових осіб Лісниківської сільської ради, виконавчого комітету, голови сільської ради. Факт користування позивачем земельною ділянкою був відомий сільській раді і вона не порушувала питання про самовільне використання даної земельної ділянки.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, подану адвокатом Васильковим С. О., на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зазначено, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

У постанові Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 3-87гс15 зроблено висновок, що норми статті 334 ЦК України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за позивачем на спірну земельну ділянку за набувальною давністю, так як Васильков С. О. в розумінні статті 344 ЦК України не є добросовісним набувачем, оскільки знав, що він та його родина користується земельною ділянкою комунальної власності. Крім того, в установлений законом порядку позивач реалізував своє право на отримання спірної земельної ділянки у власність шляхом звернення до сільської ради з відповідною заявою, неправомірність у задоволенні якої встановлена судом.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю без змін.

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Васильковим Сергієм Олександровичем, залишити без задоволення.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Лісниківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю залишити без змін.