провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції (далі - Відділ ДВС Броварського МУЮ), ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та додаткових витрат, посилаючись на те, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 лютого 2012 року з ОСОБА_2 на його користь присуджено стягувати аліменти у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 28 березня 2011 року. На підставі зазначеного рішення було видано виконавчий лист, який він пред`явив до виконання у Відділ ДВС Броварського МУЮ. Однак його батько сплачував аліменти несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість, яка станом на 01 вересня 2015 року складала 292 037,44 грн. Крім того, будучи непрацездатним, він поніс витрати на придбання ортопедичних протезних виробів та зубних імплантатів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 292 037,44 грн, яка з врахуванням пені, неустойки та додаткових витрат на підтримання здоров`я складає 671 686,11 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 січня 2015 року в розмірі 292 037,44 грн та пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 117 237,73 грн, а всього - 409 275,17 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 сплачував аліменти на непрацездатного сина нерегулярно та не в повному обсязі, у зв`язку з чим в нього утворилася заборгованість у розмірі 292 037,44 грн. Крім того, з відповідача підлягає стягненню пеня, яка нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилася сплата. Що стосується позовних вимог про стягнення додаткових витрат на підтримання здоров`я, то стаття 185 Сімейного кодексу України, яка регулює питання участі батьків у додаткових витратах на дитину, не застосовується до відносин між батьками та їх повнолітніми дітьми.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасуватирішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений судами попередніх інстанцій про розгляд справи, що є порушенням його права на доступ до правосуддя та ефективний захист. Судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. В нього відсутня будь-яка заборгованість зі сплати аліментів, про що свідчить постанова державного виконавця про закриття виконавчого провадження.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що наведені у скарзі доводи є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

18 листопада 2019 року справа № 757/16969/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з частинами другою, четвертою, п`ятою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

За змістом частини другої статті 223 ЦПК України, частини першої статті 372 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України (1618-15) як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду по суті на 24 квітня 2019 року о 15 год. 30 хв. Судові повістки про виклик в суд були надіслані учасникам справи в цей же день (Том 5, а. с. 175, 176).

Однак судову повістку про розгляд справи 24 квітня 2019 року (день ухвалення рішення місцевим судом) відповідач ОСОБА_2 не отримав, що підтверджується поверненим до суду повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання" (Том 5, а. с. 185).

Крім того, встановлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження в цій справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року (Том 6, а. с. 150).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року справу призначено до розгляду на 24 липня 2019 року об 11 год. 30 хв. з викликом у судове засідання учасників справи (Том 6, а. с. 180).

Судову повістку про розгляд справи 24 липня 2019 року (день ухвалення оскаржуваного судового рішення) ОСОБА_2 не отримав, що підтверджується поверненим до суду апеляційної інстанції повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою служби поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання" (Том 6, а. с. 196-197).

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (пункти 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Таким чином, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд порушили право відповідача ОСОБА_2 знати про час і місце судових засідань (частина перша статті 8 ЦПК України), що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі "Віктор Назаренко проти України" від 03 жовтня 2017 року та у справі "Лазаренко та інші проти України" від 27 червня2017 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Всупереч вищенаведеним нормам процесуального права, положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ суди попередніх інстанцій розглянули і вирішили справу за відсутності ОСОБА_2, щодо якого немає відомостей про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи, про що він зазначає в касаційній скарзі, у зв`язку з чим порушено його право брати участь в судових засіданнях, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 5 частини першої, частини четвертої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Судді:	В. А. Стрільчук

	С. О. Карпенко

	М. Ю. Тітов