розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2019 року у складі судді Домусчі Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання кредитних договорів недійсними, застосування наслідків недійсності правочину.

Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та нею було укладено кредитний договір № 2006/13-2.06/814, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 80 000 доларів США зі сплатою 13,2 % річних на строк до 27 вересня 2026 року.

14 серпня 2008 року між банком та нею було укладено кредитний договір № 2008/13-1-08/404, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних. Крім того, між сторонами було укладено договір іпотеки.

Вважала, що вищевказані кредитні договори є недійсними, оскільки вона не отримувала інформацію, яка передує укладенню таких договорів, у тому числі про сукупну вартість кредиту, чим порушено положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . У банку відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій, унаслідок чого наявні підстави для визнання спірних кредитних договорів недійсними, із застосування наслідків їх недійсності до іпотечного договору.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними кредитні договори: від 28 вересня 2006 року № 2006/13-2.06/814; від 14 серпня 2008 року № 2008/13-1-08/404, укладені між сторонами. Також просила застосувати наслідки недійсності правочинів до договору іпотеки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка була ознайомлена з усіма умовами кредитування, сукупною вартістю кредиту, у банку наявна відповідна ліцензія на укладення договорів в іноземній валюті, порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) позивачкою належними доказами не підтверджено. ОСОБА_1 підписала спірні кредитні договори, використовувала кредитні кошти, сплачувала заборгованість за кредитами і відсотками, тобто сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення позивачки було вільним і відповідало її внутрішній волі.

Крім того, преюдиційним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року у справі № 519/306/18 задоволено позов ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1, стягнуто з останньої на користь банку заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 2008/13-1-08/404 у розмірі 11 121,92 долар США.

Відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності, про що банком подану відповідну заяву, оскільки позов не обґрунтований, що є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, судове рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спірні кредитні договори підписані сторонами, які досягли згоди з усіх їх істотних умов, вони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення позивачки було вільним і відповідало її внутрішній волі. Відсутні докази порушення положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) при укладенні спірних кредитних договорів. Позивачка на момент укладення кредитних договорів не заявляла додаткових вимог щодо умов спірних договорів та виконувала їх. Банк надав позивачці усю необхідну інформацію щодо умов кредитування із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що кредитні договори не містять розміру сукупної вартості кредиту та її детального розпису для споживача (у процентному значенні і грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитами та вартості усіх послуг. Умови кредитних договорів є несправедливими у цілому, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, суперечать принципу добросовісності.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/20251/17 з Приморського районного суду м. Одеси.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що при укладенні оспорюваних кредитних договорів ОСОБА_1 була ознайомлена з метою кредитування, типом процентної ставки, сукупною вартість кредиту, строком, на який одержано кредит, варіанти його повернення тощо, вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги у цій частині.

Суди дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_1, яксторони, спірних кредитних договорів було вільним та відповідало її внутрішній волі. У ПАТ "Укрсоцбанк" наявна відповідна ліцензія на укладання договорів в іноземній валюті, факт порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) позивачкою належними та допустимими доказами не підтверджено, що спростовує доводи касаційної скарги.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_1 свідомо уклала кредитні договори на зазначених у них умовах, на час їх укладення не заявляла додаткових вимог щодо умов договорів та у подальшому тривалий час виконувала їх, сплачувала заборгованість по кредитам і відсоткам. Таким чином, при підписанні кредитних договорів позивачка погодилася з усіма умовами цих правочинів і зобов`язалася їх виконувати.

Крім того, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 травня 2019 року у справі №519/306/18 позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2008 року № 2008/13-1-08/404 у розмірі 11 121,92 долара США.