Вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 06 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 28 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2016 року, його визнано не винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 288 КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Позивач зазначав, що починаючи з вересня 2013 року по листопад 2016 року тривали незаконні дії органу дізнання досудового слідства, що становить 38 місяців, які зганьбили його честь і гідність, завдали непоправної шкоди його престижу та діловій репутації, він змушений був звільнитися із займаної посади, оскільки мав постійні нарікання та тиск зі сторони працівників підприємства. Постійний тиск органів досудового слідства та прокуратури призвели до суттєвого порушення його нормальних життєвих зв`язків і погіршення відносин з рідними та друзями, що потребувало додаткових зусиль для відновлення стосунків з оточуючими, чим спричинено йому непоправної моральної шкоди, розмір якої він оцінює в 1 000 000,00 грн.

22 листопада 2018 року судом залучено Житомирську місцеву прокуратуру для захисту інтересів держави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 лютого 2019 року позов задоволено частково. Стягнено з Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 - 300 000,00 грн. моральної шкоди у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок Держави.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в результаті незаконних дій органу досудового слідства та працівників прокуратури Житомирської області позивач на протязі 24 місяців та 4 днів (з 24 вересня 2013 року по 28 вересня 2015 року) незаконно перебував під слідством та судом, що відповідно до норм статті 1176 ЦК України, Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , з урахуванням принципу розумності та справедливості є підставою для відшкодування шкоди у розмірі 300 000,00 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу прокуратури Житомирської області залишено без задоволення, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 лютого 2019 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивач протягом 38 місяців незаконно перебував під слідством та судом, що призвело до порушення його конституційних прав, нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на його стосунки з членами сім`ї та з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди виходили із засад виваженості, законності та справедливості, враховували глибину та тривалість моральних страждань, характер та тяжкість вимушених змін позивача у життєвих і суспільних стосунках, які він зазнав у зв`язку із тривалим кримінальним переслідуванням та необхідністю відновлення попереднього стану.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2019 року Заступник прокурора Житомирської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, визначивши до стягнення на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 708,40 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що задоволення судом позову ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 708,40 грн, який обчислений з розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, відповідає положенням закону, а стягнення моральної шкоди, що перевищує указану суму, суперечить загальним засадам, встановленим для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру моральної шкоди.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У вересні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войдевич О. А. подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на те, що Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) передбачено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, максимальний розмір же не обмежений жодним нормативно-правовим актом та стягується судом на підставі наявних обставин справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано справу №296/2190/17 з Корольовського районного суду м. Житомира.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року справу №296/2190/17 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що 24 вересня 2013 року старшим слідчим ВР ДТП СУ УМВС України у Житомирській області, капітаном міліції Левицьким О. О., повідомлено ОСОБА_1 про вчинення злочину, передбаченого статтею 288 КК України.

На початку жовтня 2013 року ухвалою Корольовського районного суду йому було обрано міру запобіжного заходу - особисте зобов`язання на 2 місяці. Ухвалою Житомирського районного суду від 22 січня 2014 року залишено попередній запобіжний захід - особисте зобов`язання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Частиною другою статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду").

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що "моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості".

Вирішуючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 24 вересня 2013 року по 28 вересня 2015 року, тобто 24 місяці 4 дня, оскільки вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 06 травня 2015 року, який набрав законної сили 28 вересня 2015 року, ОСОБА_1 в пред`явленому обвинуваченні за статтею 288 КК України визнано не винним за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01 січня 2019 року мінімальну заробітну плату на рівні 4 173,00 грн.

Суд першої інстанції правильно визначив, що період перебування ОСОБА_1 під слідством становить 24 місяці 4 дня і розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим, ніж 100 708,40 грн (4 173,00 грн х 24 міс. 4 дня).

Проте встановлення факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за 100 708,40 грн, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі.

Указане відповідає правовій позиції Великої палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).

Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційної скарги заступника прокурора Житомирської області щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входять до компетенції суду касаційної інстанції.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) дійшла висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

В матеріалах справи наявна заява керівника прокуратури Житомирської області про вступ у розгляд справи в порядку представництва держави, а 22 листопада 2018 року судом першої інстанції залучено Житомирську місцеву прокуратуру до участі у справі для захисту інтересів держави.

Таким чином, не залучення Житомирської місцевої прокуратури для участі у справі саме в якості відповідача у цій справі, не впливає на правильність вирішення спору.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що положеннями статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 (460/2011) , центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину оскаржуваних судових рішень в частині виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися - Державної казначейської служби України, та виду рахунку з якого має бути здійснено списання - Єдиний казначейський рахунок.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 лютого 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2019 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 300 000 (триста тисяч) грн 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди. У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Судові витрати віднести за рахунок держави".

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. С. Жданова
	С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук
	М. Ю. Тітов