розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року, прийняту

у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа - комунальне підприємство "Об`єднане міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" (далі - КП "ОМБТІ та РОН"), про визнання права власності на самочинно реконструйовану квартиру.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 07 грудня 2006 року.

Вказував, що з метою поліпшення умов проживання ним здійснено реконструкцію та добудову приміщення, внаслідок чого площа збільшилась та стала складати 48,3 кв. м.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд:

визнати за ним право власності на реконструйоване нежиле приміщення - офіс № 4, розташоване в будинку АДРЕСА_2, загальною площею 48,3 кв. м;

зобов`язати КП "ОМБТІ і РОН" зареєструвати зазначену реконструйовану квартиру за ним на праві власності як нежиле приміщення - офіс, у зв`язку з тим, що після реконструкції воно використовується не для проживання, а для здійснення професійної діяльності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2007 року, ухваленого в складі судді Джабурія О. В., позов

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власної на реконструйоване нежиле приміщення - офіс № 4, розташований у будинку

АДРЕСА_2 з прибудовою, загальною площею 48,3 кв. м, основною площею 31,2 кв. м, підсобною площею

17,1 кв. м, належного на праві власності ОСОБА_1 . Доручено

КП "ОМБТІ і РОН" виконання рішення у частині реєстрації зазначеного реконструйованого приміщення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході експлуатації позивачем було прийнято рішення про використання квартири під офіс, а не з метою проживання, у зв`язку з чим була самочинно проведена незначна реконструкція та добудова. Застосувавши положення частини п`ятої статті 48 Закону України "Про власність" та частини другої статті 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд задовольнив позовні вимоги.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року провадження

у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_3 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня

2007 року закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції не вбачав порушень прав ОСОБА_3, ОСОБА_3 заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2007 року, оскільки заявники вказували про порушення їх прав як спадкоємців після смерті батька ОСОБА_4, який не мав права власності на спірну квартиру на момент його смерті, тому вона не ввійшла до складу спадщини. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а апеляційну скаргу спадкоємці подали лише 27 червня 2018 року, тобто через 10 років після відкриття спадщини та через 11 років після ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року ОСОБА_3, ОСОБА_3, подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 квітня

2019 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_3 мотивована тим, що суд першої інстанції вирішив питання про їх права та законні інтереси, чим грубо порушив їх право власності, оскільки на момент ухвалення заочного рішення власником квартири був їх батько ОСОБА_4 . Вони як спадкоємці свого батька прийняли спадщину з моменту її відкриття, тобто з

06 березня 2008 року, та стали власниками квартири, яку самовільно реконструював ОСОБА_1 .

Стверджують, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку зібраним доказам, зокрема, тому, що 30 травня 2006 року ОСОБА_4 на підставі статей 1261, 1268 ЦК України став єдиним власником спірної квартири. Однак за станом здоров`я не зміг звернутися до нотаріальних органів для оформлення свідоцтва про спадщину за законом. У цей час ОСОБА_5 отримала підроблене заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року, яким було визнано факт прийняття

ОСОБА_6 та ОСОБА_4 спадщини у вигляді 1/3 частини спірної квартири, визнано дійсною усну угоду між ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірну квартиру, та визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру, яке згодом перейшло до ОСОБА_7, а потім до ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, встановлено, що їх права власників спірної квартири порушено внаслідок неправомірних дій ОСОБА_5 та внаслідок того, що остання розпорядилася майном, яке їй не належало.

На наведені докази суд апеляційної інстанції уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі.

Крім того, направивши у липні 2020 року до Верховного Суду додаткові пояснення, заявники посилалися на постанову Верховного Суду, прийняту

27 травня 2020 року у справі № 521/17665/14-ц (провадження

№ 61-38324св18), якою встановлено, що вони є спадкоємцями

ОСОБА_4, у володінні та користуванні якого знаходилася спірна квартира, та витребувано спірну квартиру з володіння ОСОБА_1, на їх користь..

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

31 травня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Погрібного С. О. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Малиновського районного суду м. Одеси.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

15 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду задоволено заяву про самовідвід судді Погрібного С. О.

У вересні 2020 року, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 відповідно до посвідченого нотаріально договору купівлі-продажу квартири від 07 грудня 2006 року є власником квартири АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири становить 42,0 кв. м.

Вказана квартира 06 лютого 2007 року зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 у КП "ОМБТІ та РНО".

Згідно з технічним паспортом, складеним КП "ОМБТІ та РНО", загальна площа реконструйованого приміщення квартири становить 48,3 кв. м.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 та

ОСОБА_3 вказували, що своїм рішенням суд першої інстанції вирішив питання про їх права та законні інтереси і грубо порушив їх право власності, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення власником квартири, яку позивач реконструював під офіс, був не ОСОБА_8, а їх батько ОСОБА_4 . Вони прийняли спадщину після смерті свого батька та з моменту її відкриття, а саме з 06 березня 2008 року стали власниками квартири, яку ОСОБА_8 самовільно реконструював під офіс.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_3 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону, тому підлягає скасуванню.

У пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити

в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 вказували на те, що вони не брали участі у справі, однак суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та обов`язки, оскільки на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції власником квартири, яку позивач реконструював під офіс, був не ОСОБА_8, а їх батько ОСОБА_4 . Вони прийняли спадщину після смерті свого батька та з моменту її відкриття, а саме

з 06 березня 2008 року стали власниками квартири, яку ОСОБА_8 самовільно реконструював під офіс.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 липня 2018 року

поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_3 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2007 року, чим забезпечено їх право на доступ до суду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу.

При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Судом апеляційної інстанції, у межах відкритого апеляційного провадження, встановлено, що на момент ухвалення заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2007 року ОСОБА_4 не був власником квартири

АДРЕСА_1, а заявники не надали жодного належного та допустимого доказу про те, що майно, яке було предметом судового розгляду, належало спадкодавцю ОСОБА_4 .

Однак такі висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.

Так рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня

2013 року та додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року у справі № 1519/22456/12 за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3,

ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи:

ОСОБА_1, КП "ОМБТІ та РОН", приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рита Юріївна, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шевиріна Алла Олексіївна, реєстраційна служба Головного управління юстиції в Одеській області, про визнання державної реєстрації права власності недійсною та визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, встановлено таке

Квартира АДРЕСА_1, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (батькам та сину відповідно) у рівних частинах.

ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.

Після смерті ОСОБА_11 відкрилась спадщина на належну їй частину квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 та

ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_11 ; визнано дійсною домашню угоду про відчуження квартири від 03 квітня 2005 року, укладену між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_4, визнано за ОСОБА_5 право власності на спірну квартиру.

ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер.

Після смерті батьків ОСОБА_4 прийняв спадщину у виді спірної квартири, оскільки, постійно проживаючи в ній, вступив у володіння спадковим майном з дня відкриття спадщини.

18 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

07 грудня 2006 року укладено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Таким чином, власником спірної квартири на час розгляду справи судом є ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

ОСОБА_9 як дружина ОСОБА_4, яка його пережила, та ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_3 як його діти, є його спадкоємцями першої черги за законом.

Також матеріалами кримінальної справи встановлено, що цивільна справа про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_6 та ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_11, визнання дійсною домашньої угоди про відчуження квартири від 03 квітня 2005 року, укладеної між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ОСОБА_4, визнання за ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру в Приморському районному суді м. Одеси не розглядалась, рішення у такій цивільній справі не ухвалювалося.

Постановою слідчого СВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених частиною першою статті 358, частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України, закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину.

Задовольняючи вимоги позивачів в частині визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_5 вийшла за межі цивільних прав, розпорядилась майном, що їй не належало, шляхом укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_7 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 25 червня 2014 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2014 року скасовано, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року залишено в силі (а. с. 75-77).

Крім того, постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі

№ 521/17665/14-ц (провадження № 61-38324св18) за позовом

ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_7, про витребування майна із чужого незаконного володіння встановлено, що позивачі є спадкоємцями ОСОБА_4, у володінні та користуванні якого знаходилася квартира

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_3 задоволено.

Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9, ОСОБА_10 ОСОБА_3, ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду

у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути

у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Висновки суду апеляційної інстанції про те, що заявники не надали жодного належного та допустимого доказу про те, що майно, яке було предметом судового розгляду, належало спадкодавцю ОСОБА_4, є передчасними.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.