розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Нежури В. А., Суханової Є. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яворська Н. В., про стягнення заборгованості з спадкоємця.

Позовна заява мотивована тим, що 31 грудня 2012 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 700 000 дол. США для розвитку бізнесу, про що надав йому розписку.

Борг він зобов`язався повернути до 01 січня 2018 року в сумі 800 000 дол. США (із яких 100 000 дол. США - за користування позиченими грошовими коштами), однак борг у визначений договором строк повернуто не було.

20 лютого 2018 року позивач дізнався, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27 лютого 2018 року позивач направив до Першої Київської державної нотаріальної контори вимогу кредитора, чим повідомив відповідачку як спадкоємицю ОСОБА_5 щодо наявності претензій через борг останнього.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості в розмірі 21 440 128 грн, що еквівалентно 800 000 дол. США за офіційним курсом НБУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 800 000 дол. США.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка у справі визнала позов, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2, яка є спадкоємицею ОСОБА_5, на користь позивача боргу за договором позики.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки вказаної неповнолітньої особи, подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яворська Н. В., про стягнення заборгованості із спадкоємця закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи,інтереси та обов`язки неповнолітнього ОСОБА_4 не вирішувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яворською Н. В. відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_5 . При цьому ОСОБА_3, як законний представник ОСОБА_4, у встановлений законом строк зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 .

Зазначає, що у вчиненні нотаріальної дії щодо спадкоємства ОСОБА_4 після ОСОБА_5 ні на час апеляційного розгляду, ні на час звернення з касаційною скаргою нотаріусом не відмовлено.

Суд апеляційної інстанції також не врахував, що у провадженні Святошинського районного суду м. Києва з квітня 2018 року знаходиться цивільна справа № 756/16586/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яворська Н. В., ОСОБА_6, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, про визнання батьківства ОСОБА_5 відносно ОСОБА_4 .

Разом із тим, за результатами дослідження від 11 травня 2007 року, проведеного ТОВ "ЄВРОЛАБ", біологічне батьківство ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 підтверджено на 99,9%.

Отже, вважає, що висновок апеляційного суду про закриття апеляційного провадження є помилковим.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

10 вересня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що 01 грудня 2012 року ОСОБА_5 взяв у борг за договором позики у ОСОБА_7 700 000 дол. США строком на п`ять років і зобов`язався не пізніше 01 січня 2018 року повернути позивачу 800 000 дол. США, із яких 100 000 дол. США - грошові кошти за користування коштами, що є предметом позики.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 7/2017, відкритої за заявою ОСОБА_2, після смерті чоловіка вона прийняла спадкове майно відповідно до заповіту від 29 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Горняк Х. В.

23 серпня 2017 року від ОСОБА_3, як законного представника малолітнього ОСОБА_4, до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Яворської Н. В. надійшла заява про прийняття спадщини після ОСОБА_5 .

За результатами дослідження від 11 травня 2007 року, проведеного ТОВ "ЄВРОЛАБ", біологічне батьківство ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відносно ОСОБА_4 підтверджено на 99,9%.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження, батьком останнього є ОСОБА_8 (відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України записано за вказівкою матері), а матір`ю - ОСОБА_3 .

У провадженні Святошинського районного суду м. Києва знаходиться справа № 756/16586/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Яворська Н. В., ОСОБА_6, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства ОСОБА_5 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 . Провадження у вказаній цивільній справі відкрито ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті другій Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.

За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункт 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Чинний ЦПК України (1618-15) містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.

Так, стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 352 ЦПК України.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Приписи зазначених норм цивільного процесуального кодексу визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, указувала на те, що останній є правонаступником ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки є його сином, а відтак - і його спадкоємцем. Однак, до участі у справі ОСОБА_4 залучений не був, що спричинило для нього несприятливі наслідки.

Київський апеляційний суд, відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 29 листопада 2018 року, в межах відкритого апеляційного провадження установив, що заявниця не надала суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та того, що останній є спадкоємцем прав і обов`язків ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При таких обставинах, з`ясувавши, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки неповнолітнього ОСОБА_4 не вирішувалося, учасником спірних правовідносин, які були предметом судового спору, на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції останній не був, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Посилання у касаційній скарзі на наявність результатів дослідження від 11 травня 2007 року, проведеного ТОВ "ЄВРОЛАБ", не може бути прийнято до уваги, оскільки встановлення (визнання) батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_4 не є предметом заявлених позовних вимог, які були вирішені судом першої інстанції у цій справі.

Доводи касаційної скарги щодо наявності у провадженні Святошинського районного суду м. Києва з квітня 2018 року цивільної справи № 756/16586/17 також не є обґрунтованими, оскільки на час апеляційного перегляду Київським апеляційним судом справи 756/13236/17-ц, яка зараз розглядається Верховним Судом, суду не було надано чинного рішення суду або інших належних та допустимих доказів, що підтверджують спадкоємство ОСОБА_4 після ОСОБА_5 .

У разі подальшого встановлення (визнання) судом батьківства ОСОБА_5 щодо ОСОБА_4, останній або ОСОБА_3, яка діє в його інтересах, не позбавлені права у встановленому законом порядкузвернутися до суду за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду постановлене з додержанням норм процесуального права, а тому його необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.