розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 жовтня 2019 року у складі судді Швець О. Д. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - АТ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк"), Довжоцький будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, Кам`янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка, про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що він придбав на прилюдних торгах житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, за цією ж адресою. Вказував, що у цьому будинку без будь-яких законних підстав зареєстровані і проживають відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, чим перешкоджають йому у користуванні та розпоряджанні належним йому нерухомим майном. Добровільно виселитись з будинку відповідачі відмовляються, а обставини неможливості спільного проживання підтверджуються відповідями поліції на його звернення.

Вважав, що відповідно до вимог статті 116 ЖК України відповідачі підлягають виселенню з будинку з підстав неможливості співжиття в одному будинку.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний будинок АДРЕСА_1 придбаний ОСОБА_4 не за рахунок кредитних коштів, забезпечених іпотекою цієї нерухомості, іншого житла відповідачі не мають, тому відповідно до положень статті 109 ЖК УРСР їх не можна виселити із спірного будинку без надання іншого постійного житла.

Посилання позивача на вимоги статті 116 ЖК України, як на підставу виселення відповідачів, суд визнав необґрунтованим, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження визначених цією статтею підстав для виселення. Надані позивачем відповіді Кам`янець-Подільського РВП Кам`янець-Подільського ВП ГУНП в Хмельницькій області пов`язані з небажанням відповідачів звільнити єдине їх житло.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 15 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", є передбачуваними.

Електронні торги повинні проводитися з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) , чинного на час проведення електронних торгів 03 жовтня 2018 року. Так, згідно пункту 2 розділу ІІ, пункту 8 розділу ІІІ Порядку організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Заявка на реалізацію арештованого нерухомого майна (житлового будинку, квартири або іншого житлового приміщення), крім основних даних, повинна додатково містити: розмір жилої та нежилої площі будинку, квартири, іншого житлового приміщення; план приміщення (за наявності); місце розташування; відомості про земельну ділянку, на якій розташований будинок (її правовий режим та розмір); кількість поверхів будинку, поверх, на якому розташована квартира, інше житлове приміщення; кількість кімнат, площа кожної кімнати; інформацію про допоміжні, підсобні приміщення та споруди; інформацію про наявність зареєстрованих інших, крім боржника, мешканців (зокрема дітей), орендарів, інших користувачів приміщення. Таким чином, державний виконавець зобов`язаний був надати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на прилюдних торгах, зокрема, зазначити, що у ньому зареєстровані та проживають члени сім`ї власника, який передав майно в іпотеку. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження, пов`язані з його придбанням.

Отже, є правильними висновки суду першої інстанції про те, що виселення відповідачів із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, неможливе без надання іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР має бути надано особам одночасно з їхнім виселенням.

При ухваленні судового рішення апеляційний суд посилався на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 676/784/19 із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, зокрема, положення статей 157, 391 ЦК України, статті 155 ЖК України.

Судами не врахована та обставина, що виникнення у членів сім`ї власника жилого будинку права на користування цим будинком є похідним від виникнення у власника права власності на будинок, а відтак припинення права власності особи на будинок припиняє право членів його сім`ї на користування жилим будинком. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.

Суди дійшли помилкового висновку про необхідність надання відповідачам іншого житлового приміщення у випадку їх виселення, адже вказані особи втратили право користування будинком у зв`язку із припиненням права власності ОСОБА_4 та зняття її з реєстрації, а забезпечення колишніх членів сім`ї житлом не передбачено законом.

Судами не взято до уваги, що відповідачі у справі зареєстровані у спірному житловому будинку вже після укладення іпотечного договору та не надано належної оцінки тим обставинам, що позивач, будучи власником спірного житлового будинку, не має можливості вселитись у свій будинок, оскільки відповідачі чинять перешкоди у користуванні майном.

Вважає, що вправі вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні свого права володіння, користування та розпоряджання власністю, зокрема, шляхом виселення відповідачів із будинку.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "Альфа-Банк", у якому банк фактично підтримав касаційну скаргу ОСОБА_1 та просив її задовольнити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 21 листопада 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ СР "Укрсоцбанк") та ОСОБА_4 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 966-621-26.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань з кредитним договором 21 листопада 2007 року між АКБ СР "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Саварчуком В. М. 13 листопада 2006 року за № 4112, та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, за цією ж адресою, яка належить ОСОБА_5 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 400829 від 20 листопада 2006 року.

Внаслідок невиконання ОСОБА_5 своїх грошових зобов`язань за кредитним договором від 21 листопада 2007 року предмет іпотеки було реалізовано з прилюдних торгів і право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 згідно свідоцтва від 19 листопада 2018 року, яке видано приватним нотаріусом Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Яцевич Г. В. на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого начальником Кам`янець-Подільського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Хмельницькій області 03 жовтня 2018 року.

26 листопада 2018 року державним реєстратором Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації посвідчено право власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння.

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 1291, виданої Кам`янською сільською радою 27 листопада 2018 року, у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є членами сім`ї ОСОБА_5 та не є членами сім`ї позивача ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

' 'p' Конституцією України (254к/96-ВР) передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.

Прикінцевими положеннями Закону України "Про іпотеку" (898-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема, текст статті 109 викладено у новій редакції, та в частині другій цієї статті як виключення спростовано вищезазначене загальне правило для громадян, яких виселяють при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку", чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК УРСР.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З таким правовим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року № 14-317цс18.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 28 вересня 1995 року у справі "Сколло проти Італії" ("Skollo v Italy") дійшов висновку, що необхідно зважати на той факт, що держава може приймати будь-які закони, які вважатиме за потрібне для встановлення контролю за використанням власності відповідно до суспільних інтересів. Відповідні закони, на думку Суду, частіше за все приймаються у сфері забезпечення громадян житлом. З метою реалізації такої політики законодавчий орган має користуватися розсудом у широких межах як у питанні визначення наявності проблеми, що викликає занепокоєність суспільства, так і у питанні вибору детальних заходів та запровадження механізму для їх реалізації. ЄСПЛ зазначив, що погоджується на здійснення контролю за правом власності за умови, що відповідний контроль має під собою "розумні підстави" (пункт 28 Рішення).

Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Як встановлено судами, за результатами проведення прилюдних торгів при здійсненні державним виконавцем стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження ОСОБА_1 03 жовтня 2018 року придбав житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, за цією ж адресою та 19 листопада 2018 року позивачу видано свідоцтво, яким посвідчено його право власності на цю нерухомість.

Станом на 03 жовтня 2018 року електронні торги повинні були проводитися з дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (z1301-16) (далі - Порядок).

Згідно пункту 2 розділу ІІ, пункту 8 розділу ІІІ Порядку організатор здійснює внесення до Системи інформації про арештоване майно (формування лота) та його реалізацію за заявкою відділу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Заявка на реалізацію арештованого нерухомого майна (житлового будинку, квартири або іншого житлового приміщення), крім основних даних, повинна додатково містити: розмір жилої та нежилої площі будинку, квартири, іншого житлового приміщення; план приміщення (за наявності); місце розташування; відомості про земельну ділянку, на якій розташований будинок (її правовий режим та розмір); кількість поверхів будинку, поверх, на якому розташована квартира, інше житлове приміщення; кількість кімнат, площа кожної кімнати; інформацію про допоміжні, підсобні приміщення та споруди; інформацію про наявність зареєстрованих інших, крім боржника, мешканців (зокрема дітей), орендарів, інших користувачів приміщення.

Таким чином, державний виконавець зобов`язаний був надавати інформацію про обтяження майна, яке реалізується на прилюдних торгах. Зокрема, зазначити, що у ньому зареєстровані та проживають члени сім`ї власника, який передав майно в іпотеку. А покупець такого майна, в свою чергу, мав оцінити ризики та обмеження, пов`язані з його придбанням.

Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України "Про іпотеку", є передбачуваними.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Таким чином до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний житловий будинок та земельна ділянка придбані ОСОБА_4 у 2006 році не за рахунок кредитних коштів, забезпечених іпотекою цієї нерухомості.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, зміст правовідносин сторін, позицію, неодноразово підтриману Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК УРСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку із виселенням.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Посилання касаційної скарги на невірне тлумачення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень статті 109 ЖК УРСР, а також неврахування при розгляді справи позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05 листопада 2014 року по справі № 6-158цс14, відповідно до якої припинення власника права власності на майно припиняє право користування зазначеним майном членів сім`ї колишнього власника, є безпідставними та спростовуються правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року (провадження № 6-1484цс15) та 22 червня 2016 року (провадження № 6-197цс16), у яких зазначено про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15 (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19), у яких зазначено про відсутність підстав для відступу від зазначених правових висновків.

Також суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову про виселення відповідачів, обгрунтовано виходили з відсутності підстав, передбачених статтею 116 ЖК УРСР, з огляду на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених ним обставин. Тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідачами чиняться перешкоди у користуванні належним йому майном, не заслуговують на увагу, адже вимог про вселення та усунення перешкод у користуванні власністю позивач не заявляв.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться у значній мірі до переоцінки доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.