розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року у складі судді Диби О. В. та постанову Київського апеляційного суду

від 22 червня 2020 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Мостової Г. І., Семенюк Т. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки такою, що припинилася, та про визнання договору поруки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 21 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ВАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_2 укладений кредитний договір

№ 068-2008-1600, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі

91 000,00 швейцарських франків, зі сплатою 11,45 % за користування кредитом, а останній зобов`язувався належним чином використати та повернути банку в строк до 10 травня 2028 року суму отриманого кредиту, а також сплатити кошти за користування кредитом та виконати всі інші зобов`язання передбачені кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов`язань, 21 травня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 068-2008-1600-Р.

Зазначала, що договором поруки не визначено строк після закінчення якого порука припиняється, а тому в силу частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Оскільки умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами до 10 числа кожного місяця, останній платіж позичальником внесено 12 січня 2018 року, тому банк

із 11 лютого 2018 року дізнався про виникнення заборгованості позичальника та протягом шести місяців від цієї дати повинен був пред`явити вимогу до поручителя, проте на цей час вимога до поручителя не пред`явлена, а тому порука ОСОБА_1 за договором поруки від 21 травня 2008 року № 068-2008-1600-Р, є припиненою

із 11 серпня 2018 року.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила визнати поруку за договором поруки від 21 травня 2008 року № 068-2008-1600-Р, укладеною між

ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та

ОСОБА_1 припиненою, а також визнати договір поруки від 21 травня 2008 року № 068-2008-1600-Р припиненим.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що відсутні правові підстави для визнання поруки припиненою та визнання договору поруки припиненим, оскільки з позовом про стягнення боргу за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2, банк звернувся до закінчення шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року змінено у мотивувальній частині та викладено її у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення залишено без змін.

Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виходив із того, що правовідносини поруки за договором поруки не можна вважати припиненими, оскільки не пред`явлення банком вимоги до поручителя у межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, припиняє поруку лише за окремим платежем, а не припиняє поруку в цілому, а тому правові підстави для припинення в цілому правовідносин поруки в порядку частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки відсутні. Крім того, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов`язання за договором поруки, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України, тобто шляхом визнання поруки припиненою, а не шляхом припинення договору поруки.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що останній щомісячний платіж сплачений позичальником 09 лютого 2018 року, таким чином 11 березня 2018 року відповідач дізнався про заборгованість позичальника та відповідно від цієї дати повинен обчислюватися шестимісячний строк для пред`явлення вимоги відповідачем до позивача, згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України, проте відповідач звернувся до суду з позовом до позивача лише 31 жовтня 2018 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Крім того, зазначає, що суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України). До того ж, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14.

Учасники справи своїм правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження указаній справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-190цс14.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

21 травня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є

ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 068-2008-1600, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 91 000,00 швейцарських франків, зі сплатою 11,45 % за користування кредитом, а останній зобов`язувався належним чином використати та повернути банку у строк до

10 травня 2028 року суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати всі інші зобов`язання передбачені кредитним договором.

Відповідно до пункту 2.4, 2.6 кредитного договору позичальник зобов`язувався здійснювати погашення основної суми кредиту та процентів шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі та строки, визначені графіком погашення заборгованості за кредитним договором. Під терміном дата погашення щомісячних платежів сторони розуміють останній робочий день, що передує 10 (десятому) числу кожного місяця. Останню сплату щомісячного платежу (повністю повернути кредит та сплату у повному обсязі проценти за користування кредитом) не пізніше 10 травня 2028 року.

Пунктом 5.2.5 кредитного договору передбачене право банку достроково вимагати повернення кредитних коштів у повному обсязі, у випадку, зокрема, прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад 2 (двох) місяців.Направленнякредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 (тридцяти) днів з дати відправлення кредитором повідомлення (вимоги) позичальнику, вважається термін повернення кредиту таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

Виконання кредитного зобов`язання забезпечене порукою на підставі укладеного

21 травня 2008 року між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 договору поруки

№ 068-2008-1600-Р, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором від 21 травня 2008 року № 068-2008-1600.

У пункті 4 договору поруки визначено, що порука припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника за основним договором, що забезпечуються такою порукою.

Із наданих банком письмових доказів вбачається, що за позичальником обліковується прострочена заборгованість, яка виникла за період із 10 листопада 2017 року по 03 жовтня 2018 року. Останній платіж на виконання кредитного зобов`язання здійснено позичальником 09 лютого 2018 року.

12 липня 2018 року кредитор направив позичальнику та фінансовому поручителю ОСОБА_1 досудову вимоги від 10 липня 2018 року №№ ГО 6225/23, ГО 6225/22,

ГО 6225, у якій просив повернути залишок заборгованості за кредитом, сплатити прострочену заборгованість за кредитом, заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом у загальній сумі 37 044,51 швейцарських франків.

Досудові вимоги від 10 липня 2018 року №№ ГО 6225/23, ГО 6225/22, ГО 6225 залишились без виконання позичальником та фінансовим поручителем, що стало підставою для подання 31 жовтня 2018 року кредитором позову до суду про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва 12 листопада 2018 року відкрито провадження у справі № 755/16937/18 за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, направленим банком до суду 31 жовтня 2018 року листом № 92425900.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності правових підстав для визнання поруки припиненою та визнання договору поруки припиненим, оскільки з позовом про стягнення боргу за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_2, банк звернувся до закінчення шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, виходив із того, що правовідносини поруки за договором поруки не можна вважати припиненими, оскільки не пред`явлення банком вимоги до поручителя у межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, припиняє поруку лише за окремим платежем, а не припиняє поруку в цілому, а тому правові підстави для припинення в цілому правовідносин поруки у порядку частини четвертої статті 559 ЦК України за договором поруки відсутні. Крім того, у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов`язання за договором поруки, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України, тобто шляхом визнання поруки припиненою, а не шляхом припинення договору поруки.

Верховний Суд у повному обсязі не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною четвертої статті 559 ЦК України, у редакції чинній на час дії спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суди дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для припинення поруки вцілому, проте, дійшовши обґрунтованого висновку, що пред`явлення банком вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, має наслідком припинення поруки в частині певних щомісячних зобов`язань, суди безпідставно відмовили у задоволенні позову про визнання поруки такою, що припинилася повністю, оскільки встановлення, що порука припинилась у частині певних щомісячних платежів, є підставою для задоволення позову частково та визнання поруки такою, що припинилася, щодо тих щомісячних платежів, строк сплати яких настав більше ніж за шість місяців до звернення кредитора з позовом до суду з вимогою до поручителя.

Прострочення платежів почалось із 10 березня 2018 року, а оскільки порука є припиненою щодо тих щомісячних платежів, строк сплати яких настав більше ніж за шість місяців до звернення кредитора з позовом до суду з вимогою до поручителя, то порука ОСОБА_1 припинилася щодо всіх щомісячних платежів, строк сплати яких настав до 30 квітня 2018 року, тобто щодо платежів за березень та квітень

2018 року, оскільки банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з поручителя 31 жовтня 2018 року. Також порука не припиналась щодо платежів, строк яких не настав станом на 18 вересня 2018 року (строк визначений досудовою вимогою).

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з ПАТ "Універсал Банк" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 352,40 грн, за подання апеляційної скарги - 528,60 грн, за подання касаційної скарги - 704,80 грн, а всього - 1 585,80 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки такою, що припинилася скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.