розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2017 року у складі судді Цішковського В. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Спіріднової Т. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області про визнання заповіту нікчемним.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на належний їй житловий будинок, що розташований у селі Ладиги Старокостянтинівського району Хмельницької області, та земельну ділянку, призначену для його обслуговування.

У встановлений чинним законодавством шестимісячний строк вона звернулася із заявою про прийняття спадщини до державного нотаріуса Старокостянтинівської державної нотаріальної контори, де їй стало відомо про те, що за життя мати склала заповіт від 18 березня 2011 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофоровою Н. М., зареєстрований у реєстрі за № 16, яким вона заповіла все належне їй на день смерті майно ОСОБА_2

Секретар Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофорова Н. М. не мала правових підстав для посвідчення заповіту ОСОБА_4, оскільки виконавчим комітетом Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області на час посвідчення заповіту (18 березня 2011 року) не приймалося рішення про надання повноважень секретарю сільської ради Христофоровій Н. М. на вчинення нотаріальних дій.

Посилаючись на наведене, позивач просила визнати нікчемним заповіт

ОСОБА_4, складений 18 березня 2011 року на користь ОСОБА_2, посвідчений секретарем Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофоровою Н. М., зареєстрований у реєстрі за № 16.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Заочним рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано нікчемним заповіт, складений ОСОБА_4 на користь

ОСОБА_2, посвідчений секретарем Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофоровою Н. М., зареєстрований у реєстрі за № 16.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обгрунтованістю доводів позивача про те, що секретар Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофорова Н. М. на момент посвідчення оспорюваного заповіту (18 березня 2011 року) не була наділена повноваженнями на його посвідчення, оскільки виконавчим комітетом Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області не приймалося рішення про покладення на неї обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій. На момент посвідчення заповіту ОСОБА_4, складеного 18 березня 2011 року на користь ОСОБА_2, чинним було розпорядження голови Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 25 квітня

2002 року № 1, яке не давало правових підстав ОСОБА_5 вчиняти нотаріальні дії та посвідчувати заповіти, а тому він є таким, що складений з порушенням вимог щодо його посвідчення, що відповідно до вимог частини першої статті 1257 ЦК України є підставою для визнання його нікчемним.

Ухвалою Старокостятинівського районного суду Хмельницької області

від 22 травня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2017 року залишено без задоволення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області

від 04 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваний заповіт складено без дотримання вимог щодо його посвідчення, оскільки обов`язки щодо вчинення нотаріальних дій на секретаря сільської ради ОСОБА_5 покладено розпорядженням сільського голови, а не рішенням виконавчого комітету, як це передбачено вимогами Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (z0256-94) , чинної на момент посвідчення заповіту.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій він просив скасувати заочне рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2017 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня

2019 року, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що секретар сільської ради та виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофорова Н. М., як посадова особа, не була наділена повноваженнями на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповіту ОСОБА_4, складеного 18 березня 2011 року. Зазначеного висновку суди попередніх інстанцій дійшли без урахування рішення першої сесії VІ cкликання Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 12 листопада 2010 року № 4 "Про утворення виконавчого комітету", а також посадової інструкції секретаря сільської ради та виконавчого комітету Ладигівської сільської ради від 11 січня 2010 року № 2, затвердженої розпорядження сільського голови від 11 січня 2010 року № 4, які підтверджують, що секретар сільської ради та виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області ОСОБА_5 була наділена достатніми повноваженнями для посвідчення оспорюваного заповіту. Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також не взяв до уваги відповідь на адвокатський запит від 15 березня 2019 року № 77, якою виконавчий комітет Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області повідомив, що на дату складення ОСОБА_4 заповіту від 18 березня 2011 року, обов`язки з вчинення нотаріальних дій були покладені на ОСОБА_5, яку рішенням першої сесії ІV скликання Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області

від 25 квітня 2002 року № 3 обрано секретарем сільської ради, а розпорядженням сільського голови від 25 квітня 2002 року № 1 на неї, як секретаря сільської ради, покладено обов`язки з вчинення нотаріальних дій.

Зауважив, що позивачем не доведено, що зміст заповіту ОСОБА_4, складеного 18 березня 2011 року на користь ОСОБА_2, не відповідає дійсному волевиявленню спадкодавця на випадок своєї смерті, оскільки саме ОСОБА_2, на відміну від рідної доньки, доглядав за ОСОБА_4 до моменту її смерті та здійснив обряд її поховання, а тому допущені під час посвідчення заповіту формальні порушення, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для визнання його нікчемним.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої 400 ЦПК України (1618-15) (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивачки - ОСОБА_4 після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок з надвірними будівлями у селі Ладиги Старокостянтинівського району Хмельницької області та земельна ділянка, призначена для його обслуговування.

18 березня 2011 року ОСОБА_4 на випадок своєї смерті склала заповіт, відповідно до якого заповіла усе належне їй на день смерті майно

ОСОБА_2 . Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофоровою Н. М., зареєстровано у реєстрі за № 16.

Під час посвідчення заповіту ОСОБА_4, складеного 18 березня 2011 року, секретар виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофорова Н. М. діяла на підставі розпорядження сільського голови Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 25 квітня 2002 року

№ 1, яким її призначено відповідальною за вчинення нотаріальних дій.

Рішення виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області № 6 про призначення відповідальною за вчинення нотаріальних дій секретаря виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області ОСОБА_5 прийняте 25 січня 2013 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений не тільки договором або законом, але й судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та призводить до їх відновлення.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, у статті 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Статтею 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним. Відповідно до частин першої вказаної норми, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання нікчемним заповіту ОСОБА_4, складеного 18 березня 2011 року, яким спадкодавець заповідала усе належне їй майно ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив з доведеності порушення вимог закону при його посвідченні, оскільки станом на 18 березня 2011 року виконавчим комітетом Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області не приймалося рішення, яке б надавало секретарю виконавчого комітету Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Христофоровій Н. М. право на вчинення нотаріальних дій, у тому числі посвідчення заповітів, тоді як згідно з пунктом 2 розділу 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (z0256-94) (у редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту), нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських радах народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

Зважаючи на наведене, суди попередніх інстанцій вважали наявними підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту, однак з такими висновками Верховним Суд погодитися не може, з огляду на таке.

Нікчемний заповіт є таким в силу припису закону (частина перша статті 1257 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 94, 95 постанови від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є ефективним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставини нікчемності правочину.

Зважаючи на наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що у спірних правовідносинах визнання оспорюваного заповіту нікчемним, є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 просила застосувати неефективний спосіб захисту, її позовна вимога про встановлення нікчемності заповіту не підлягає задоволенню, що не позбавляє її права на звернення до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи та визначилися з характером спірних правовідносин, однак невірно застосували норми матеріального права, що, відповідно до статті 412 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .