розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року у складі судді Антонової Н. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Костенка А. М., П`єнти І. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням та поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що з 04 жовтня 1987 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року.

Під час шлюбу сторони в порядку приватизації державного житлового фонду набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, однак відповідачі не допускають його до квартири та не дають можливості користуватися нею.

Також під час шлюбу за спільні кошти придбали автобус "Daimler-Benz 612", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_2, та приміщення магазину на АДРЕСА_2, яке також зареєстровано за ОСОБА_2 .

Між сторонами не досягнуто згоди щодо поділу майна.

З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши йому у користування житлову кімнату 1-2, площею 11,8 кв. м, а у користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виділити житлову кімнату 1-1, площею 16,4 кв. м, решту площі залишити у спільному користуванні вказаних осіб, за виключенням літнього приміщення лоджії площею 1,6 кв. м, яка залишається у користуванні ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля "Daimler-Benz 612", реєстраційний номер НОМЕР_1, у сумі 330 726,67 грн, що еквіваленті становить 12 455,81 дол. США; визнати право спільної сумісної власності за ним та ОСОБА_2 на приміщення магазину на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_3 .

Виділено у користування ОСОБА_1 житлову кімнату 1-2, площею 11,8 кв. м, виділено в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову кімнату 1-1, площею 16,4 кв. м.

Решту площі залишено у спільному користуванні вищевказаних осіб, за виключенням літнього приміщення лоджії 1,6 кв. м, яка залишається у користуванні ОСОБА_1 .

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автобуса марки "Daimler-Benz 612", 2000 року випуску, двигун № НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за ОСОБА_2, іншу 1/2 частини автобуса залишено у власності ОСОБА_2 .

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на приміщення магазину на АДРЕСА_2 .

У решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що встановлений порядок користування квартирою не суперечить вимогам закону та не порушує права сторін. Приміщення магазину та автобус набуті ОСОБА_1 і ОСОБА_2 під час шлюбу за спільні кошти, внаслідок чого це майно належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Частки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у транспортному засобі є рівними, разом із тим підстави для присудження позивачеві грошової компенсації вартості майна відсутні, оскільки ОСОБА_2 не дала згоди на такий порядок поділу майна та не внесла відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної сумісної власності і такий правовий режим зберігається, суд вправі виділити в користування сторонам спору в натурі частки, рівнозначні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Автобус і приміщення магазину придбані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час шлюбу за спільні кошти подружжя, при цьому, укладаючи договори купівлі-продажу майна, ОСОБА_2 діяла як фізична особа в інтересах сім`ї, остання не надала доказів на підтвердження того, що спірне майно набуте нею за кошти, які належали їй особисто, в тому числі за кошти від здійснення підприємницької діяльності. За таких обставин суд першої інстанції правильно керувався тим, що автомобіль і приміщення магазину належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д., Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2018 року в частині поділу спільного майна подружжя (автомобіля) скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 19 червня 2018 року залишено без змін.

Скасовуючи постанову апеляційного суду в частині поділу спільного майна подружжя (автомобіля), суд касаційної інстанції виходив із того, що висновки апеляційного суду в частині поділу автобуса шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частини не відповідає вимогам статей 81, 89, 367 ЦПК України.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини автобуса марки "Daimler-Benz 612", реєстраційний номер НОМЕР_1, скасовано.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автобуса марки "Daimler-Benz 612", 2000 року випуску, двигун № НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 62 279,13 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку автобуса марки "Daimler-Benz 612", апеляційний суд, враховуючи неподільність речі, використання вказаного автобуса, який є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, а також те, що позивач заявляв вимоги саме про стягнення грошової компенсації, дійшов висновку про можливість стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача компенсації 1/2 частини вартості спірного автобуса.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року в частині поділу автобуса "Daimler-Benz 612", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане за кошти від її підприємницької діяльності і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя.

Апеляційний суд помилково взяв до уваги висновок експерта № 003/17 судової автотоварознавчої експертизи від 26 січня 2017 року, станом на листопад 2007 року, тобто на час придбання спірного автобуса, а не на час розгляду справи.

Крім того, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки вона просила в апеляційній скарзі скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, а не стягувати з неї на користь позивача грошову компенсацію вартості 1/2 частини спірного автобуса.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

У строк, визначений судом, заявник усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2020 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

Перед початком розгляду справи по суті судді Гулько Б. І. та Луспеник Д. Д. заявили про самовідвід, щоб усунути обставини, які б давали щонайменший сумнів в об`єктивності та неупередженості суду.

Постановою Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року заяви суддів Верховного Суду Гулька Б. І. та Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено, справу передано на автоматизований перерозподіл.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 07 жовтня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2010 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 жовтня 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який розірваний рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2014 року.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинили шлюбні відносини 14 січня 2012 року.

ОСОБА_2 з 10 серпня 2007 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (далі - ФОП).

13 листопада 2007 року між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_2 надано кредит у сумі 60 000 дол. США на поточні потреби.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 14 листопада 2007 року між ВАТ "Ерсте Банк" та ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, згідно з яким в іпотеку передана квартира АДРЕСА_1 .

Під час шлюбу сторони придбали таке майно.

Так, 17 листопада 2007 року придбаний автобус "Daimler-Benz 612", 2000 року випуску, номер двигуна НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_2

27 травня 2009 року між Летичівським районним споживчим товариством та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу частини приміщення магазину, згідно з яким ОСОБА_2 прийняла у власність 48/100 частин приміщення магазину загальною площею 88,0 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, вартістю 46 750 грн. Цей договір укладений за згодою ОСОБА_1

14 грудня 2011 року між Летичівським районним споживчим товариством та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу частини приміщення магазину, згідно з яким ОСОБА_2 прийняла у власність інші 52/100 частини приміщення магазину, площею 94,3 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, вартістю 57 500 грн. Цей договір укладений за згодою ОСОБА_1 .

Також у спільній частковій власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебуває квартира АДРЕСА_1 .

Згідно з висновком експерта судової автотоварознавчої експертизи від 26 січня 2017 року № 003/17 середня ринкова вартість спірного автобуса, без огляду транспортного засобу за матеріалами справи, станом на листопад 2007 року становить 124 558,25 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України (435-15) .

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ФОП, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно ФОП може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток, а також з вимог статті 71 СК України, відповідно до якої поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вартості його частки в разі неподільності майна (частина друга статті 364 ЦК України). При цьому відповідно до частини третьої статті 71 СК України речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 2107/3988/2012 (провадження № 61-6314св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15-ц (провадження № 61-24242св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18 (провадження № 61-15186св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14-ц (провадження № 61-33697св18).

У справі, що переглядається, установлено, що спірний транспортний засіб придбаний під час шлюбу сторін, перебуває у користуванні відповідача, яка передала його у тимчасове користування іншій особі, а також використовує його при здійсненні підприємницької діяльності для перевезення товарів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Між сторонами не досягнуто згоди щодо вартості майна, що підлягає поділу.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини вартості автобуса марки "Daimler-Benz 612", 2000 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, у розмірі 62 279,13 грн, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вартість спірного автобуса визначена висновком експерта судової автотоварознавчої експертизи від 26 січня 2017 року № 003/17.

Так, згідно з висновком експерта судової автотоварознавчої експертизи від 26 січня 2017 року № 003/17 середня ринкова вартість спірного автобуса, без огляду транспортного засобу, за матеріалами справи, станом на листопад 2007 року складає 124 558,25 грн.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи, а не на час придбання цього майна, а саме станом на листопад 2007 року.

За таких обставин суд апеляційної інстанції не встановив обставини необхідні для правильного визначення розміру компенсації вартості 1/2 частини вартості спірного транспортного засобу.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, досліджувати докази та надавати їм правову оцінку.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Головуючий	Г. В. Коломієць
Судді:	І. А. Воробйова Р. А. Лідовець Г. І. Усик Ю. В. Черняк