розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2019 року у складі судді Кузя В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів: Струс Л. Б., Савуляка Р. В., Шандри М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Дельта Банк" Кадирова В. В., третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання права на відшкодування коштів вкладу за договором депозиту, зобов`язання вчинити дії та визнання нікчемним наказу.

Позовна заява мотивована тим, що 20 лютого 2015 року між ним та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 014-13511-200215.

На його вкладний рахунок ним зараховано кошти у розмірі 5 000 євро згідно з платіжним дорученням від 20 лютого 2015 року № 46234869.

З 24 лютого 2015 року до 02 березня 2015 року він вилучив частину вкладу у сумі 2 295 євро. Залишок депозиту становить 2 707,11 євро.

Постановою правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", відповідно до якого з 03 березня 2015 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В. В.

02 жовтня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію згаданого банку.

Виходячи з умов договору та норм Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) у випадку банкрутства банку він може претендувати на виплату йому гарантованої суми - 200 000 грн для відшкодування вкладу.

Однак, представник ПАТ "Дельта Банк" Сичевська Ю. К. листом від 23 вересня 2015 року № 8821/3191 повідомила його про те, що договір банківського вкладу від 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215 та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, визнані уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нікчемними відповідно до вимог пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Згідно з наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" застосовано наслідки нікчемності договору банківського вкладу. Наслідком визнання договору банківського вкладу нікчемним стало те, що його не включено в реєстр вкладників ПАТ "Дельта Банк", вклади яких підлягають відшкодуванню ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вважав такі дії уповноваженої особи Фонду незаконними.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати за ним право на відшкодування коштів вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування, за договором № 014-13511-200215 банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у євро від 20 лютого 2015 року, що був укладений між ним та ПАТ "Дельта Банк"; зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною йому сумою у розмірі 2 707,11 євро, але не більше суми граничного розміру відшкодування та визнати недійсним наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової ліквідації ПАТ "Дельта Банк" від 16 вересня 2015 року № 813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" в частині застосування наслідків нікчемності договору банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" у євро від 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215, укладеного між ним та ПАТ "Дельта Банк".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право на відшкодування коштів вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування, за договором банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" від 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215 у євро, який був укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 .

Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною йому сумою у розмірі 2 707,11 євро, але не більше суми граничного розміру відшкодування.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не відповідають вимогам закону доводи відповідача стосовно того, що договір банківського вкладу та транзакція за цим договором, є нікчемними, як такі, що укладені та вчинені під час дії обмежень, встановлених постановою правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта банк" до категорії проблемних". Суд дійшов висновку, що позивача за відсутності правових підстав, неправомірно не включено до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 грудня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, ухваливши законне та обґрунтоване судове рішення.

Апеляційний суд вказав, що відповідач не довів, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала. Оскільки вклад розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації (03 березня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, відповідач не навів правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки договір банківського вкладу від 20 лютого 2015 року №014-13511-200215 є нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що позивача було повідомлено листом від 23 вересня 2015 року.

Вказує, що кошти на рахунок надходили не у встановленому договором порядку, тому такі грошові кошти не є вкладом відповідно до статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 не було.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У липні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що ця справа непідсудна судам загальної юрисдикції та повинна розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ). При цьому погоджується з вимогами касаційної скарги та просить її задовольнити.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) №014-13511-200215.

На вкладний рахунок позивача зараховано кошти у розмірі 5 000 євро згідно з платіжним дорученням від 20 лютого 2015 року № 46234869.

З 24 лютого 2015 року до 02 березня 2015 року ОСОБА_1 вилучив частину вкладу у сумі 2 295 євро, що підтверджується відповідними заявами на видачу готівки. Залишок депозиту становить 2 707,11 євро, що підтверджується випискою за операціями по картковому рахунку станом на 04 березня 2015 року.

02 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України за № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року за № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПAT "Дельта Банк". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Дельта Банк" призначено Кадирова В. В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 квітня 2015 року № 71 тимчасову адміністрацію в AT "Дельта Банк" запроваджено на шість місяців з 03 березня 2015 року до 03 вересня 2015 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової часової адміністрації у AT "Дельта Банк" продовжено до 02 жовтня 2015 року включно. Постановою Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664, відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію AT "Дельта Банк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 жовтня 2015 року № 181 розпочата процедура ліквідації AT "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 лютого 2017 року № 619 продовжено строк процедури ліквідації AT "Дельта Банк" на два роки, до 04 жовтня 2019 року включно.

Представник ПАТ "Дельта Банк" Сичевська Ю. К. листом від 23 вересня 2015 року № 8821/3191 повідомила ОСОБА_1 про те, що договір банківського вкладу від 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215 та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, визнані уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб нікчемними відповідно до вимог пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" застосовано наслідки нікчемності договору банківського вкладу від 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215. Наслідком визнання договору банківського вкладу нікчемним стало те, що його не включено в реєстр вкладників ПАТ " Дельта Банк" вклади яких підлягають відшкодуванню ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк"задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Статтею 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

При цьому, відповідно до частини шостої цієї статті, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Пунктом 6 розділу ІІІ Положення порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Згідно з пунктами 2, 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 травня 2016 року № 823 внесено зміни до Положення № 14. Пункт 5 розділу ІІ вказаного Положення викладено у новій редакції, зокрема, уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, зокрема, такі переліки: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, згідно з додатком 3 до цього Положення.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

За змістом частини першої статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) ; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фонду відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з вимогами частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції до 12 серпня 2015 року, до набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII (629-19) ), яка визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII (629-19) частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 висловила правовий висновок, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що поняття "подрібнення вкладів", "розбивка вкладів", вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під "подрібненням" чи "розбивкою" розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.

Згідно з положеннями статті 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Водночас, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також вказала, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення відповідно до закону (частина друга статті 215 ЦК України та частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що відповідач не довів, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала. Оскільки вклад розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації (03 березня 2015 року), тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, відповідач не навів правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної правової оцінки тому, що договір банківського вкладу від 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215 є нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про що позивача було повідомлено листом від 23 вересня 2015 року, не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими обставинами справи, наведеними вище нормами матеріального права та правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Посилання заявника на те, що кошти за вкладом були внесені третьою особою, стосуються виконання правочину та не може свідчити про його недійсність (нікчемність) чи неукладеність. При цьому, сам факт підписання договору сторонами та внесення коштів до банку, які ним прийняті без зауважень, заявник не оспорює, а тільки ставить під сумнів порядок їх внесення. Проте, враховуючи внесення коштів на рахунок вкладника, посилання заявника на те, що спірні грошові кошти не є вкладом у розумінні статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є безпідставними.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги заявника були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Щодо юрисдикції спору

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).

Відповідно до наведених процесуальних норм до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон № 4452-VI (4452-17) ). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність", Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур`єр" або "Голос України".

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI (4452-17) . Для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Правовідносини між Фондом і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер. У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону № 4452-VI не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування. А тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18), від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц (провадження № 14-180цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 285/489/18-ц (провадження № 14-470цс18), від 10 квітня 2019 року справі № 761/10730/18 (провадження № 14-116цс19), а також у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 761/11256/17 (провадження № 61-31354сво18).

Колегія суддів вбачає, що спір у справі, яка переглядається, виник щодо права ОСОБА_1 на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду у сумі, що не перевищує 200 000 грн, тому, враховуючи вищенаведені норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суд та Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, повинен був розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Разом з тим, судом було встановлено, що 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 звертався до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію та здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. з вимогами:

-"визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. щодо визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 20 лютого 2015 року №014-13511-200215, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк" і застосування наслідків недійсності правочину";

-"зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з належною йому сумою у розмірі 2 707,11 євро, які обліковані на поточному банківському рахунку № НОМЕР_1, який відкритий, згідно договору банківського вкладу 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215";

-"зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) від 20 лютого 2015 року № 014-13511-200215 у розмірі 2 707,11 євро".

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 21 червня 2016 року у справі № 813/742/16 позов задовольнив, погодившись з доводами позивача про протиправність бездіяльності Уповноваженої особи Фонду щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, а також відсутність підстав для визнання договору № 014-13511-200215 нікчемним.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року скасовано та провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі Львівський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а тому спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Зазначена норма гарантує "право на суд", одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, 230).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України", (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції ( 27, 28, 38 - 40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України ( 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами ( 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства ( 13, 18 - 24)).

Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцію права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з врахуванням правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 243/5078/17 (провадження № 14-393цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17 (провадження № 14-516цс18), від 27 лютого 2019 року у справі № 442/7753,16-ц (провадження № 14-35цс19), вважає, що суди попередніх інстанцій правильно розглянули цю справу за правилами цивільного судочинства виключно і лише тому, що позивачу має бути забезпечений доступ до правосуддя, що включає і розгляд скарги по суті, навіть в іншому, ніж це передбачено законом судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду у належному адміністративному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду.