У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного історико-етнографічного заповідника (далі - НІЕЗ) "Переяслав", третя особа - генеральний директор НІЕЗ "Переяслав" Лукашевич О. М., про визнання незаконними наказів про застосування дисциплінарних стягнень, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що позивач працював із 01 липня 2002 року в НІЕЗ "Переяслав" на посаді наукового працівника, із 01 червня 2014 року - на посаді заступника генерального директора з наукової роботи.

Наказом генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 07 березня 2017 року №19-ОС до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України (систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення) з 07 березня 2017 року. Звільненню із займаної посади позивача передувало притягнення його до дисциплінарної відповідальності за наказами генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 10 лютого 2017 року №2-ДС, від 10 лютого 2017 року №3-ДС та від 20 лютого 2017 року №4-ДС.

Позивач вважав звільнення незаконним, оскільки він добросовісно виконував покладені на нього обов`язки та не вчиняв жодних порушень трудової дисципліни.

Вважав, що в його діях відсутній склад дисциплінарного проступку. Також до застосування дисциплінарного стягнення відповідач не відібрав у позивача пояснень, та порушив порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника, який є членом профспілкового комітету Первинної профспілкової організації НІЕЗ "Переяслав". Вважає, що такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що внаслідок незаконних дій відповідача він перебуває у пригніченому стані та стані стресу, позбавлений можливості реалізувати своє право на працю.

Посилаючись на положення статті 235 КЗпП України, позивач просив визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 10 лютого 2017 року №2-ДС "Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення"; визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 10 лютого 2017 року №3-ДС "Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення"; визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 20 лютого 2017 року №4-ДС "Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення", як такі, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України та дискримінують його право на працю. Також просив визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 07 березня 2017 року №19-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити його на роботі на посаді заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав". Крім того, просив стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн, заподіяну внаслідок незаконного притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2019 року у складі судді Керекези Я. І. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при застосуванні до позивача дисциплінарних стягнень у виді доган адміністрацією НІЕЗ "Переяслав" були дотримані вимоги, передбачені трудовим законодавством, зокрема: ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності у строк, передбачений статтею 148 КЗпП України; позивачу було надано можливість надати письмові пояснення перед винесенням наказів про застосування до нього дисциплінарних стягнень; факт вчинення проступків підтверджується дослідженими в суді доказами, про наявність яких заначено у наказах.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено законність накладення стягнень у виді доган та звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України позивача ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ НІЕЗ "Переяслав" від 10 лютого 2017 року № 2-ДС "Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення".

Визнано незаконним і скасовано наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 10 лютого 2017 року № 3-ДС "Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення".

Визнано незаконним і скасовано наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 20 лютого 2017 року № 4-ДС "Про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення".

Визнано незаконним і скасовано наказ генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 07 березня 2017 року № 19-ОС "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав".

Стягнуто з НІЕЗ "Переяслав" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 березня 2017 року до 12 лютого 2020 року в сумі 708 897,28 грн та 5 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване недоведеністю відповідачем у діях позивача ознак систематичного невиконання позивачем без поважних причин своїх трудових обов`язків, які давали б підстави для застосування такого крайнього виду дисциплінарної відповідальності, як звільнення з роботи.

Апеляційний суд при цьому зауважив, що поведінка позивача на засіданнях Вченої ради, і не виконання ним розпорядження № 7 не можуть вважатись порушенням трудової дисципліни, з огляду на те, що вони не пов`язані з виконанням, покладених на позивача трудових обов`язків, зумовлені примушуванням звітувати за всі роки роботи на посаді заступника та надавати докази про пророблену роботу, що прямо не передбачено посадовою інструкцією позивача, правилами внутрішнього трудового розпорядку, чи іншими нормативними чи локальними актами індивідуальної дії

Також апеляційним судом встановлена відсутність вини позивача у невиконанні розпорядження № 7, через встановлення нерозумних строків для його виконання, накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності № 2-ДС та № 3-ДС від 10 лютого 2017 року є незаконними та підлягають скасуванню. Наявність розпоряджень та встановлення незрозумілих строків їх виконання, додатково підтверджує намагання керівництва звільнити позивача з роботи, саме через особистий конфлікт, а не через порушення останнім трудової дисципліни.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з недоведеності відповідачем системного порушення позивачем трудової дисципліни та спростування цього наявними в справі доказами, а також врахував недотримання відповідачем додаткових гарантій на звільнення працівника, який обраний до виборного органу профспілкового комітету.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2020 року НІЕЗ "Переяслав" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що незрозумілим є висновок суду про те, що під час засідання Вченої ради позивач не застосовував нецензурну лайку по відношенню до своїх колег та образливо не висловлювався, з метою порушення честі та гідності останніх, адже це спростовується матеріалами справи. Також заявник зазначає про помилковість висновків апеляційного суду, що при дослідженні доказів суд проігнорував те, що і в тексті наказу №2-ДС. і серед його підстав відсутні будь-які посилання на звернення відповідача до профспілкового органу та на відповідь останнього, оскільки чинним законодавством не передбачено, що роботодавець зобов`язаний зазначати в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності звернення до профспілкового комітету. Також не зрозумілим на думку заявника є те, як апеляційний суд встановив факт притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та подальше звільнення через упереджене ставлення до нього керівника.

Також заявник у касаційній скарзі звертає увагу, що апеляційним судом при визнанні незаконним та скасуванні наказу № 3-ДС не взято до уваги те, що позивача було зобов`язано надати копії документів, на які він посилався під час звіту на засіданні Вченої ради, тобто вони мали бути у наявності під час підготування звіту. Крім того, судом не взято до уваги, що в підпорядкуванні позивача знаходяться працівники, які могли би йому в межах компетенції та повноважень надати відповідні копії документів. А також заявник звертає увагу на те, що позивач не звертався до роботодавця, що продовження строку чи зміни строку виконання розпорядження від 27 січня 2017 року № 7, у зв`язку із неможливістю виконання його у встановлений строк.

Заявник у касаційній скарзі не погоджується з висновками апеляційного суду щодо незаконності наказу № 4-ДС, оскільки такі висновки ґрунтуються на припущеннях.

Також заявник не погоджується з висновком апеляційного суду про незаконність звільнення позивача без згоди профспілки, який зроблений апеляційним судом без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 522/15643/17.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У квітні 2020 року від ОСОБА_1 засобом поштового зв`язку на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу відхилити, а постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 липня 2002 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду наукового співробітника Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника.

В подальшому, Переяслав-Хмельницький державний історико-культурний заповідник було перейменовано на Переяслав-Хмельницький державний історико-етнографічний заповідник.

18 березня 2003 року заповіднику було надано статус державного, надалі перейменовано його було в НІЕЗ "Переяслав".

Відповідно до наказу генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 08 травня 2014 року № 44-ОС позивача було переведено на посаду заступника генерального директора з наукової роботи з 01 червня 2014 року.

Генеральним директором НІЕЗ "Переяслав" 11 січня 2012 року було винесено наказ № 4-с "Про дотримання трудової дисципліни працівниками НІЕЗ "Переяслав", з яким 12 січня 2012 року був ознайомлений позивач, про що свідчить його підпис.

Із Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених 08 лютого 2013 року генеральним директором НІЕЗ "Переяслав", встановлено, що працівники зобов`язані, зокрема: добросовісно і сумлінно працювати, виконувати вимоги посадової інструкції, колективного договору, правил внутрішнього трудового розпорядку, режиму роботи і діяльності установи, наказів і розпоряджень (усних і письмових) керівника, інших документів, необхідних для якісного виконання роботи відповідно до своєї посади і професії; додержуватися трудової дисципліни, порядку та економії робочого часу, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їхні трудові обов`язки, допускати фактів відволікання від роботи шляхом різного роду розмов на невиробничі теми, вживання невиробничі теми, вживання нецензурних та непристойних виразів в присутності колег та відвідувачів музеїв, порушення субординації у формі невиконання розпоряджень, наказів керівника, використання робочого часу у власних, не пов`язаних з виконанням трудових обов`язків цілях тощо; поводитися гідно, бути чемним з колегами та партнерами по роботі, дотримуватися правил громадського порядку; не допускати випадків вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів, вчинення сварок з іншими працівниками установи чи її відвідувачами тощо.

Із посадової інструкції заступника генерального директора з наукової роботи, затвердженої 29 грудня 2012 року генеральним директором НІЕЗ "Переяслав", вбачається, що дана посадова особа повинна знати: Сучасні методи управління (4.3), Основи трудового законодавства (4.10), Правила внутрішнього трудового розпорядку Заповідника (4.11).

Відповідно до вищезазначеної посадової інструкції заступник генерального директора з наукової роботи несе відповідальність, зокрема за невиконання, неналежне виконання чинного законодавства України, організаційно-розпорядчих, нормативних документів Заповідника та керівництва, що стосуються напрямків його роботи, посадових обов`язків - в межах, визначених чинним трудовим, адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України; недотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку Заповідника, правил техніки безпеки, протипожежного захисту, інструкцій з охорони праці, вимог виконавчої і трудової дисципліни; правопорушення, скоєні в процесі своєї діяльності.

12 січня 2017 року було проведено засідання Вченої ради НІЕЗ "Переяслав", на якому були присутні голова Лукашевич О. М., секретар Ткаченко В. М., члени Вченої ради, серед яких був ОСОБА_1, та запрошені члени науково-методичної ради.

Актом від 12 січня 2017 року, складеним комісією у складі 14 співробітників НІЕЗ "Переяслав" було встановлено, що непристойна поведінка заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" ОСОБА_1, тим більше на засіданні Вченої ради, є грубим порушенням трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку НІЕЗ "Переяслав", посадової інструкції заступника генерального директора з наукової роботи, нормативно-правових документів, що регламентують дотримання працівниками виконавчої і трудової дисципліни, приниженням честі і гідності колег по роботі.

Розпорядженням генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Лукашевича О. М. від 27 січня 2017 року № 6 зобов`язано заступника генерального директора з наукової роботи ОСОБА_1 до 17 год. 00 хв. 30 січня 2017 року надати письмове пояснення щодо своєї поведінки на засіданні вченої ради 12 січня 2017 року (грубих висловлювань, образ, звинувачень стосовно колег по роботі).

З цим розпорядженням позивач був ознайомлений 27 січня 2017 року о 14 год. 00 хв., про що свідчить його власноручно зроблений підпис.

Актом від 30 січня 2017 року було встановлено акт невиконання позивачем розпорядження генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Лукашевича О. М. від 27 січня 2017 року № 6.

06 лютого 2017 року та 07 лютого 2017 року на адресу профспілкового комітету ППО НІЕЗ "Переяслав" генеральним директором НІЕЗ "Переяслав" було направлено подання за № 55 та № 60 про погодження питання про притягнення члена профспілкового комітету ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Наказом генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Лукашевича О. М. від 10 лютого 2017 року №2-ДС заступнику генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни.

Відповідно до наказу генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 19 січня 2017 року № 9-ОД було створено комісію для перевірки фактів, наведених у звіті заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" ОСОБА_1.

Розпорядженням генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 27 січня 2017 року № 7 в зв`язку з необхідністю перевірки інформації, наведеної у звіті, було зобов`язано заступника генерального директора з наукової роботи ОСОБА_1 до 17 год. 00 хв. 30 січня 2017 року подати перелік певних документів. Цей наказ позивач отримав 27 січня 2017 року о 14 год. 00 хв., про що свідчить його підпис.

Актом від 31 січня 2017 року було встановлено акт невиконання позивачем розпорядження генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Лукашевича О. М. від 27 січня 2017 року № 7.

Розпорядженням генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 31 січня 2017 року № 11 було зобов`язано заступника генерального директора з наукової роботи ОСОБА_1 до 16 год. 00 хв. 31 січня 2017 року надати письмові пояснення з приводу невиконання розпорядження від 27 січня 2017 року № 7.

06 лютого 2017 року та 07 лютого 2017 року на адресу профспілкового комітету ППО НІЕЗ "Переяслав" генеральним директором заповідника було направлено подання за № 54 та № 58 про погодження питання про притягнення члена профспілкового комітету ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з повідомленням від 13 лютого 2017 року № 43 Первинна профспілкова організація НІЕЗ "Переяслав" прийняла рішення про надання згоди на притягнення члена профспілкового комітету ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до наказу генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 10 лютого 2017 року № 3-ДС заступнику генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни.

Відповідно до Статуту НІЕЗ "Переяслав", затвердженого наказом Міністерства культури України від 06 липня 2012 року № 723, НІЕЗ "Переяслав" є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, завданнями якого є забезпечення охорони та популяризації пам`яток культурної спадщини, розташованих на його території; проведення науково-дослідної, науково-методичної, музейної, виставкової, екскурсійної та культурно-освітньої роботи. Серед видів діяльності Заповідника, зокрема, є участь у розробленні та виконанні державних програм у галузі музейної справи та охорони культурної спадщини; організація стаціонарних та пересувних виставок, як на території Заповідника, так і за його межами; здійснення в установленому порядку обміну виставками із закладами культури і науки України, надання експонатів для проведення виставок.

20 січня 2017 року на адресу НІЕЗ "Переяслав" надійшла факсограма про виконання окремого доручення заступника Міністра культури України Мазур Т. В. про проведення заходів з відзначення у 2017 році Дня Соборності України. Генеральним директором НІЕЗ "Переяслав" Лукашевичем О. М. була накладена резолюція " ОСОБА_1 . До виконання".

Розпорядженням генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 20 січня 2017 року № 3 було зобов`язано заступника генерального директора з наукової роботи ОСОБА_1 до 12 год. 00 хв. 20 січня 2017 року надати письмові пояснення з приводу невиконання ним Указу Президента України від 22 січня 2016 року № 17/2016 "Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років" (17/2016) та невключення ним відповідних заходів до плану роботи заповідника.

20 січня 2017 року позивач подав генеральному директору НІЕЗ "Переяслав" пояснювальну записку з приводу проведення вищезазначених заходів.

Зі змісту доповідної записки першого заступника генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Петруні А. П. від 23 січня 2017 року вбачається, що позивач не виконав вищезазначену резолюцію. З метою недопущення порушення строків надання відповіді на факсограму, проект відповіді був підготовлений нею. На виконання вищезазначеної факсограми була надана відповідь від 23 січня 2017 року № 34, де міститься підпис і зазначено прізвище та ім`я першого заступника генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Петруні А. П.

Розпорядженнями генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 14 лютого 2019 року № № 16, 17, 18, які були отримані позивачем 14 лютого 2019 року з 12 год.17 хв. до 12 год. 30 хв., було зобов`язано заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" ОСОБА_1. надати до 14 год. 00 хв. 14 лютого 2017 року письмову інформацію щодо виконання доручень генерального директора.

09 лютого 2017 року на адресу профспілкового комітету ППО НІЕЗ "Переяслав" генеральним директором заповідника було направлено подання за № 66 про погодження питання про притягнення члена профспілкового комітету ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з повідомленням від 20 лютого 2017 року № 17 Первинна профспілкова організація НІЕЗ "Переяслав" не прийняла рішення про надання згоди на притягнення члена профспілкового комітету ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Наказом генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Лукашевича О. М. від 20 лютого 2017 року №4-ДС заступнику генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" ОСОБА_1 було оголошено догану за порушення трудової дисципліни.

20 лютого 2017 року на адресу профспілкового комітету ППО НІЕЗ "Переяслав" генеральним директором заповідника було направлено подання за № 88 про погодження питання про надання попередньої згоди на розірвання трудового договору із членом профспілкового комітету ОСОБА_1 .

Згідно з повідомленням ППО НІЕЗ "Переяслав" від 28 лютого 2017 року № 19 профспілковий комітет надав попередню згоду на розірвання трудового договору із позивачем.

20 лютого 2017 року на адресу Київської обласної організації профспілки працівників культури генеральним директором заповідника було направлено подання за № 89 про погодження питання про надання попередньої згоди на розірвання трудового договору із членом профспілкового комітету ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови від 03 березня 2017 року № 12 Київська обласна організація профспілки працівників культури не надала згоду на розірвання трудового договору із позивачем в зв`язку із порушенням норм чинного законодавства. У цій постанові зазначено, що однією із причин відмови в задоволенні подання генерального директора НІЕЗ "Переяслав" є відсутність попередньої згоди профспілкового комітету первинної організації профспілки НІЕЗ "Переяслав" на розірвання трудового договору із ОСОБА_1,

Відповідно до повідомлення ППО НІЕЗ "Переяслав" від 28 лютого 2017 року № 19 профспілковим комітетом надано попередню згоду на розірвання трудового договору із позивачем.

07 березня 2017 року о 10 год. 00 хв. був складений акт про те, що заступник генерального директора з наукової роботи НІЕЗ "Переяслав" ОСОБА_1 був запрошений до кабінету генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Лукашевича О.М . Йому було запропоновано написати заяву про переведення на одну із вакантних посад (станом на 07 березня 2017 року вакантними були посада старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу "Дендропарк" науково-дослідного філіалу "Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини" та посада молодшого наукового співробітника науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи). ОСОБА_1 на цю пропозицію категорично відмовився.

Наказом генерального директора НІЕЗ "Переяслав" Лукашевича О. М. від 07 березня 2017 року №14-ОС до заступника генерального директора з наукової роботи Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення та звільнено його із займаної посади на підставі пункту 3 часини першої статті 40 КЗпП України (за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення) з 07 березня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Пунктом 3 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (частина друга статті 148 КЗпП України).

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено статтею 149 КЗпП України.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган, в силу частини третьої статті 149 КЗпП України, повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Відповідно до статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

Разом з тим, відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Згідно із частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року у справі № 6-163цс14 вказав, що аналіз частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Вказані правові висновки викладено Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову через недоведеність відповідачем у діях позивача ознак системного порушення своїх трудових обов`язків, які давали б підстави для застосування такого крайнього виду дисциплінарної відповідальності, як звільнення з роботи.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення апеляційний суд детально проаналізувавши зміст всіх наказів про застосування дисциплінарних стягнень, які були підписані керівником з 10 лютого 2017 року до 07 березня 2017 року, обґрунтовано встановив, що відповідач видавав накази про застосування стягнень з порушенням трудового законодавства, додаткових гарантій члена виборного органу профспілки лише з метою створення системи порушень для обґрунтування наказу про звільнення з роботи.

При вирішенні спорів осіб, звільнених згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише за умови, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків його не знято і не погашено. Отже, при звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.

Так, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудових функцій працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин, умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинне бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця. Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Під час розгляду справи роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, якими він обґрунтовував наказ про звільнення.

Отже, фактично відповідачем було звільнено позивача за порушення, які вчинені ним раніше (до 10 лютого 2017 року), ніж притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з наказами генерального директора НІЕЗ "Переяслав" від 10 лютого 2017 року №2-ДС, від 10 лютого 2017 року №3-ДС, від 20 лютого 2017 року №4-ДС, що суперечить умовам, передбаченим у пункті 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України для звільнення працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/743/18 (провадження № 11-914заі19) наголосила, що працівник може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення позивача на роботі, апеляційний суд виходив з порушення роботодавцем положень статті 43 КЗпП України. При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги статті 43-1 КЗпП України до відповідача не застосовуються, оскільки він обраний до виборного профспілкового органу, а отже на нього розповсюджуються гарантії передбачені статтею 252 КЗпП України та статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Апеляційний суд, вказуючи на те, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді доган відбулось з порушенням трудового законодавства, дійшов правильного висновку, що не надання згоди на звільнення позивача Київською обласною організацією профспілки працівників культури є обґрунтованим, та відповідно до статті 252 КЗпП України повинно було бути враховано судом. Згідно з чинним законодавством рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги заявника, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що підставою для відмови у наданні згоди на звільнення позивача Київською обласною організацією профспілки працівників культури (постанова від 03 березня 2017 року), серед іншого, стала відсутність попередньої згоди профспілкового комітету первинної організації Профспілки НЕІЗ "Переяслав" на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, що суперечить статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". В той же час згідно з повідомленням Первинної профспілкової організації НЕІЗ "Переяслав" від 28 лютого 2017 року № 19, профспілковий комітет ППО НЕІЗ "Переяслав" 27 лютого 2017 року прийняв рішення надати попередню згоду на розірвання трудового договору з позивачем. Матеріали справи не містять відомостей чи було відомо вищому виборному органу про надання попередньої згоди на звільнення позивача, як така, що була надана до прийняття постанови Президією обласної організації.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. С. Жданова
	С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук
	М. Ю. Тітов