Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою адвоката Гришка Володимира Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 8 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Верніка В. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Голоти Л. О.,Рибчинського В. П., Денишенко Т. О.,

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним та визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначила, що у серпні 1991 року нею та ОСОБА_2 досягнено згоди щодо продажу квартири АДРЕСА_1 за 2500 карбованців.

15 серпня 1991 року нею та ОСОБА_2 укладено договір найму вказаної квартири, посвідчений державним нотаріусом Томашпільської нотаріальної контори Калініною Р. Я.

ОСОБА_2 повідомив, що він не має всіх правовстановлюючих документів на квартиру, йому терміново необхідно виїжджати до Ізраїлю і після повернення до України відповідач обіцяв укласти договір купівлі-продажу квартири.

ОСОБА_1 погодилася укласти договір найму, оскільки вважала, що фактично вона придбаває у відповідача квартиру.

Позивач вказала, що виконувала саме умови договору купівлі-продажу квартири, сплативши ОСОБА_2 грошові кошти, тому такий договір, прихований за договором найму квартири, є укладеним.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати договір від 15 серпня 1991 року, укладений між нею та ОСОБА_2, договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 8 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю у справі належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції вказав, що в договорі найму від 15 серпня 1991 року відсутня істотна умова договору - ціна квартири, що унеможливлює визнання такого правочину договором купівлі-продажу.

Також Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області дійшов висновку, що для вчинення удаваного правочину необхідна воля обох сторін договору, які бажають досягти інших правових наслідків і приховати іншу волю учасників угоди, а наміру однієї сторони на укладення такого правочину недостатньо.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та адвоката Гришка В. М. задоволено частково, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 8 квітня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 881,50 грн у відшкодування судових витрат.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що місцевим судом при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вінницькийапеляційний суд вказав, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) (далі - ЦК УРСР (1540-06) ), а не Цивільного кодексу (435-15) (далі - ЦК) України 2003 року, якими керувався суд першої інстанції, розглядаючи справу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із розуміння сторонами суті добровільно укладеного договору від 15 серпня 1991 року.

Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передбачали саме ті умови і наслідки, які зазначені у договорі найму, та бажали їх настання, тому відсутні правові підстави для визнання такого правочину удаваним.

Крім того, апеляційний суд послався на преюдиційність рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року адвокат Гришко В. М., що діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 8 квітня 2019 року та постанову Вінницькогоапеляційного суду від 19 червня 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки листу ОСОБА_2 від 31 березня 1996 року, яким він підтвердив домовленість сторін на укладення 15 серпня 1991 року саме договору купівлі-продажу.

Крім того, відхилення показань свідків, допитаних у суді першої інстанції, суди попередніх інстанцій у судових рішеннях не мотивували.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Судом апеляційної інстанції установлено, що 15 серпня 1991 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір найму квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Томашпільської нотаріальної контори Калініною Р. Я.

Відповідно до умов вказаного договору квартира здається в найм строком на п`ять років з 1 вересня 1991 року до 1 вересня 1996 року. Плата за використання переданого в найм житла встановлена за згодою сторін у розмірі 500 карбованців на рік. Після закінчення строку найму ОСОБА_3 зобов`язувалася здати приміщення у справному стані та повному порядку.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року, ухваленим за первісним позовом ОСОБА_2, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради від 16 лютого 2011 року № 33 в частині оформлення за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнано незаконним та скасовано видане на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності від 21 лютого 2011 року на вказану квартиру і скасовано рішення від 23 лютого 2011 року про державну реєстрацію права власності на цю квартиру. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири укладеним відмовлено.

Вказаним судовим рішенням установлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири у письмовій та нотаріально посвідченій формі не укладався.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 22 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 5 червня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру

Судом апеляційної інстанції за матеріалами справи установлено, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 лютого 2017 року № 80551374 власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Також Вінницький апеляційний суд установив, що зі змісту листа ОСОБА_2 від 31 березня 1996 року, адресованого ОСОБА_1 в межах строку дії оспорюваного правочину, відповідач вказує на укладення саме договору найму житла.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України (435-15) , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення (пункти 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 58 ЦК УРСР якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Суд апеляційної інстанції встановив спрямованість волі обох сторін договору найму квартири АДРЕСА_1 і дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передбачали саме ті умови та наслідки, які зазначені у договорі найму, та бажали їх настання.

З огляду на викладене касаційний суд доходить висновку про правильність застосування Вінницьким апеляційним судом статті 58 ЦК УРСР.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не надано оцінку листу ОСОБА_2 від 31 березня 1996 року, яким відповідач підтвердив домовленість сторін на укладення 15 серпня 1991 року саме договору купівлі-продажу, відхиляються касаційним судом, оскільки спростовуються змістом оскаржуваної постанови, з якого вбачається дослідження судом вказаного доказу.

Доводи касаційної скарги заявника про неврахування судами показань свідків, допитаних у суді першої інстанції, касаційним судом також відхиляються з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

(частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції оцінив подані учасниками справи докази у взаємному зв`язку та дійшов висновку про недоведеність позивачем укладення договору купівлі-продажу квартири, прихованого за договором найму.

Суд касаційної інстанції, з урахуванням визначених статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, повноважень, під час касаційного перегляду справи не може переоцінювати докази, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Касаційний суд вказує, що апеляційним судом надано детальну відповідь на кожен аргумент ОСОБА_1 .

Касаційний суд не перевіряє законність рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 8 квітня 2019 року, оскільки його скасовано постановою Вінницького апеляційного суду від 19 червня 2019 року, яка прийнята з правильним застосуванням судом норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують

у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду