розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2018 року у складі судді Іванова А. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, Ворохтянської селищної ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1466 га в урочищі Багонник у смт Ворохта Івано-Франківської області, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 17 липня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу, і витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2013 року.

Вказував, що після укладення договору купівлі-продажу він володів і користувався земельною ділянкою, не змінюючи її площі та меж. Разом з тим, після проведення проектно-пошукових робіт зі встановленням меж належної йому земельної ділянки в натурі, згідно зі складеним актом прийомки межових знаків на зберігання виявлено, що межі належної йому земельної ділянки не відповідають існуючій огорожі. Актом обстеження земельної ділянки Ворохтянської селищної ради від 10 березня 2016 року встановлено, що по лінії Б-В межі його земельної ділянки порушено суміжним землевласником ОСОБА_2, яка самовільно зайняла частину його земельної ділянки площею 0,0124 га, розмістивши на ній паркан, внаслідок чого він позбавлений можливості користуватися своєю ділянкою.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ОСОБА_2 і Ворохтянську селищну раду усунути перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом перенесення твердої огорожі відповідно до меж земельної ділянки за витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2013 року, технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, а також шляхом знесення складу твердого палива та майстерні.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій додатково просив суд стягнути з ОСОБА_2 100 000,00 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 27 листопада 2017 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою загальною площею 0,1466 га, що розташована в урочищі Багонник у смт Ворохта Івано-Франківської області, кадастровий номер: 2611040300:21:008:0042, шляхом перенесення твердої огорожі відповідно до меж земельної ділянки з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0042 по межі Б-В земельної ділянки з кадастровим номером: 261104300:21:008:0042 в сторону земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, судовий збір у розмірі 551,20 грн.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тверда огорожа між земельними ділянками суміжних співвласників, якими є ОСОБА_4 і ОСОБА_1, зміщена в сторону земельної ділянки останнього, її розташування не відповідає земельно-кадастровій документації, внаслідок чого площа земельної ділянки позивача зменшилася на 0,0124 га. Вказане свідчить, що право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку порушено та підлягає поновленню шляхом перенесення твердої огорожі відповідно до меж його земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 25 липня 2018 року змінено в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки площею 0,1466 га, яка розташована в урочищі Багонник у смт Ворохта Івано-Франківської області, кадастровий номер: 2611040300:21:008:0042, шляхом звільнення земельної ділянки від огорожі та господарських споруд (склад твердого палива та майстерня) на площі накладання, яка становить 0,0148 га, визначеній згідно з висновком № 97 судової земельно-технічної експертизи від 30 вересня 2019 року (малюнок 2 додатку № 2 до висновку експерта) та відповідно до меж земельної ділянки кадастровий номер: 2611040300:21:008:0042, визначених у технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої на ім`я ОСОБА_1 відносно меж земельної ділянки з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0062.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за проведення експертизи у розмірі 12 635,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що площа і межі (конфігурація) земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2, відповідно до висновку експерта не відповідає її правовстановлюючим документам і технічній документації, виготовленій на її ім`я, а невідповідність полягає у збільшенні площі фактичного користування за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1, площа земельної ділянки якого фактично зменшилася на 0,0148 га, тому позов про усунення перешкод у користуванні цією частиною земельної ділянки підлягає задоволенню. При цьому відповідач не надала суду доказів на підтвердження правомірного користування нею земельною ділянкою у тих межах та площі, якою вона фактично користується.

Разом з тим, судом першої інстанції не обрано ефективний спосіб захисту порушеного права у відповідності до позовних вимог, що суперечить завданням цивільного судочинства. Оскільки у судовому засіданні встановлено, що на земельній ділянці ОСОБА_1 розташована не лише огорожа, яка встановлена ОСОБА_2, а й частково дерев`яні господарські будівлі, то остання повинна звільнити земельну ділянку позивача від усіх цих споруд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року задовольнити клопотання ОСОБА_2 та зупинено виконання рішення Яремчанського міського суду Івано?Франківської області від 25 липня 2018 року та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 29 січня 2020 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц, провадження № 61-13282св18, від 09 грудня 2019 року у справі № 826/22842/15, провадження № К/9901/14014/18, від 14 лютого 2019 року у справі № 323/1862/16-ц, провадження № 61-44085св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1524 га по АДРЕСА_1 . Відповідно до державного акта периметр цієї земельної ділянки становить: лінія А-Б 51,75 м, лінія Б-В 24,36+:,07 м, лінія В-Г 49,44 м, лінія Г-А 29,83 м. При цьому з моменту набуття права власності на вказану земельну ділянку вона не змінювала її меж, конфігурацію та не переміщувала огорожу в жодну зі сторін, у тому числі в сторону суміжного землекористувача ОСОБА_1 . Вказана обставина підтверджена в судовому засіданні відповідними показаннями свідків. Оскільки конфігурація її земельної ділянки відповідає правовстановлюючим документам та фактичному користуванню, то підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Первинним власником земельної ділянки з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0042, площею 0,1466 га, яка розташована в урочищі Багонник у смт Ворохта Івано-Франківської області був ОСОБА_5 на підставі рішення Ворохтянської селищної ради від 24 червня 2004 року "Про надання та передачу земельної ділянки в приватну власність", відповідно до якого на його замовлення у 2004 році складалася технічна документація для оформлення державного акта на цю земельну ділянку. Ця технічна документація пройшла передбачену чинним законодавством процедуру реєстрації та Івано-Франківською регіональною філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" 04 листопада 2004 року прийнято обмінний файл. Івано-Франківським обласним управлінням земельних ресурсів 31 січня 2005 року на підставі складеної технічної документації на земельну ділянку видано бланк державного акта на право власності на землю серії ІФ № 035675 та на цьому бланку оформлений власне сам правовстановлюючий документ - державний акт на право власності на земельну ділянку від 03 лютого 2005 року.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 лютого 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В. І., ОСОБА_5 відчужено вказану земельну ділянку ОСОБА_3, яким у 2005 році також складалася технічна документація для переоформлення державного акта на цю земельну ділянку. Ця технічна документація пройшла передбачену чинним законодавством процедуру реєстрації та Івано-Франківською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" 27 квітня 2005 року прийнято обмінний файл. Івано-Франківським обласним управлінням земельних ресурсів 12 травня 2005 року на підставі складеної технічної документації на земельну ділянку видано бланк державного акта на право власності на землю серії ІФ № 055104 та на цьому бланку на ім`я ОСОБА_3 оформлений державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0042, площею 0,1466 га, що розташована в урочищі Багонник у смт Ворохта Івано-Франківської області, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 17 липня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л. В., ОСОБА_1 придбав земельну ділянку з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0042, площею 0,1466 га, що розташована в урочищі Багонник у смт Ворохта Івано-Франківської області. У 2016 році на його замовлення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (сертифікованим інженером-землевпорядником) складено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до державного акта серії ЯГ № 305546, виданого на підставі рішення Ворохтянської селищної ради від 22 березня 2006 року № 149-20/2006, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0061, площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а також відповідно до державного акта серії ЯГ № 305547, виданого на підставі рішення Ворохтянської селищної ради від 22 березня 2006 року № 149-20/2006, є власником земельної ділянки з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0062, площею 0,1524 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

На замовлення ОСОБА_2 у 2005 році Івано-Франківською регіональною філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" складався проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3024 га для будівництва та обслуговування будинку та ведення особистого селянського господарства. Така площа землі їй була відведена на підставі рішення Ворохтянської селищної ради від 24 червня 2004 року № 70-10/2004, проте згідно з висновком Яремчанського міського управління земельних ресурсів від 09 березня 2005 року № 205 погоджено відвести у власність земельну ділянку загальною площею 3 024,00 кв. м, з яких: 1 500,00 кв. м - для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, кадастровий номер: 2611040300:21:008:0061; 1 524,00 кв. м - для ведення особистого селянського господарства (сінокіс), кадастровий номер: 2611040300:21:008:0062. Тобто земельна ділянка площею 0,3024 га поділена на дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням: 0,1500 га і 0,1524 га.

Сторони у справі є суміжними землекористувачами і належні їм земельні ділянки, а саме земельна ділянка з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0042, площею 0,1466 га, власником якої є ОСОБА_1, і земельна ділянка з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0062, площею 0,1524 га, власником якої є ОСОБА_2, мають спільну межу, позначену літерами А-Б на схемі у державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім`я ОСОБА_2, та літерами В-Г у державних актах, виданих на ім`я попередніх власників: ОСОБА_3 і ОСОБА_5, а також літерами Б-В на схемі у кадастровому плані земельної ділянки у технічній документації на ім`я ОСОБА_1, що встановлено із опису меж обох земельних ділянок, які співпадають по їх довжині та згідно промірів, яка складає 51,75 м.

Висновком земельно-технічної експертизи від 30 вересня 2019 року № 97 встановлено, що площа та межі (конфігурація) земельної ділянки з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0042, яка належить ОСОБА_1, не відповідає правовстановлюючим документам та технічній документації, невідповідність полягає у зменшенні площі фактичного користування (з 0,1466 га до 0,1354 га) та зміні конфігурації (промірів) земельної ділянки.

Площа та межі (конфігурація) земельної ділянки з кадастровим номером: 2611040300:21:008:0062, яка належить ОСОБА_2, не відповідає її правовстановлюючим документам та технічній документації, невідповідність полягає у збільшенні площі фактичного користування.

Розташування огорожі, яка фактично розділяє земельну ділянку, належну ОСОБА_1, та земельну ділянку, належну ОСОБА_2, не відповідає правовстановлюючим документам, через зміщення огорожі в сторону земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 . Господарські споруди (склад твердого палива та майстерня) частково розташовані на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1, та частково розміщені на площі накладення вищенаведених земельних ділянок.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У статті 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 ЗК України зазначено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У статті 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом установлено, що площа та межі (конфігурація) земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2, не відповідає її правовстановлюючим документам та технічній документації, виготовленій на її ім`я, а невідповідність полягає у збільшенні площі фактичного користування за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1, площа якої фактично зменшилася на 0,0148 га. Вказане свідчить, що відповідач самовільно зайняла частину земельної ділянки, що перебуває у власності позивача. При цьому ОСОБА_2, заперечуючи проти зайняття нею частини земельної ділянки ОСОБА_1, не надала суду доказів на підтвердження своїх заперечень, що є її процесуальним обов`язком.

Таким чином, встановивши вказані обставини, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному і всебічному дослідженні усіх обставин справи, суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_2 самовільно зайняла частину земельної ділянки ОСОБА_1, встановивши там огорожу та частину дерев`яних господарських будівель,чим створила позивачу перешкоди у користуванні частиною його земельної ділянки.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом, є аналогічними доводам апеляційної скарги, їм надано належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, а при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.