розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Копаничук С. Г., Оніщука В. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Н" (далі - ТОВ "Альфа-Н") про розірвання договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,0236 га, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0367, що розташована на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

У ході розгляду справи у Вінницькому окружному адміністративному суді їй стало відомо, що між нею та відповідачем укладено договір оренди землі б/н від 24 лютого 2016 року.

Крім того, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 травня 2018 року № 123967179, між нею, як власником земельної ділянки, та ТОВ "Альфа-Н" дійсно існує договір оренди землі № б/н від 24 лютого 2016 року, право оренди якого зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Барського районного управління юстиції Присяжного М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28861395 від 22 березня 2016 року. Строк дії договору становить 7 років. Орендна плата за договором складає 6 800 грн.

У порушення умов договору відповідач не сплачував їй орендну плату за користування земельною ділянкою за 2016 та 2017 роки, що є істотним порушенням умов договору та підставою для розірвання договору, не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням, що призводить до зниження якісних показників ґрунту.

У зв?язку з цим, посилаючись на положення статей 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі" та статтю 141 ЗК України, ОСОБА_1 просила суд розірвати укладений між нею та ТОВ "Альфа-Н" договір оренди земельної ділянки б/н від 24 лютого 2016 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0236 га, розташованої на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0367, право оренди якого зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Присяжного М. М. реєстраційної служби Барського районного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28861395 від 22 травня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 14 серпня 2018 року у складі судді Аліменко Ю. О. позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 24 лютого 2016 року, укладений між ТОВ "Альфа-Н" та ОСОБА_1, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0236 га, розташованої на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0367, право оренди якого зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора, реєстраційної служби Барського районного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28861395 від 22 березня 2016 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач систематично не сплачує орендну плату, чим істотно порушує умови договору оренди земельної ділянки, що є підставою для його розірвання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Альфа-Н" задоволено. Заочне рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 серпня 2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала належним чином завірену копію договору оренди землі і матеріали справи не містять оригіналу договору або належним чином завіреної його копії, а також відсутні докази на підтвердження порушення його умов відповідачем, а саме систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою та нецільове її використання, що потягло зниження якості показників ґрунту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 132/1957/18 із Калинівського районного суду Вінницької області.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що нею неодноразово були здійснені заходи щодо отримання екземпляру договору оренди землі, а саме в період з березня по травень 2018 року вона особисто приходила за місцем знаходження товариства із заявами про надання відомостей про використання належної їй земельної ділянки та виплату орендної плати за договором оренди землі. Зазначене підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області від 11 травня 2018 року № 33, в якій зазначено, що ТОВ "Альфа-Н" з 2015 року по сьогодні за адресою реєстрації не знаходиться, керівництво товариства на місці відсутнє, за даною адресою господарську діяльність не здійснює.

Про існування спірного договору оренди землі вона довідалась під час розгляду Вінницьким окружним адміністративним судом адміністративної справи № 802/1633/17. Проте такого договору вона не підписувала, примірник договору оренди їй не надавався і про його існування вона не знала.

Оскільки орендна плата їй упродовж 2016-2017 років не сплачувалась, способом захисту свого порушеного права вона обрала розірвання договору (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), що не суперечить змісту правовідносин сторін та відповідає встановленому статтею 13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства, який, за наявності кількох альтернативно можливих способів захисту порушеного права, право вибору такою способу надає позивачу.

Відповідач не спростував зазначені нею обставини, не довів виконання ним обов`язків орендаря та відсутність своєї вини з несплати орендної плані та не надав жодних доказів отримання нею орендної плати.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 667111, виданого 07 липня 2006 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації від 28 грудня 2005 року № 531, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010684000268, ОСОБА_1 належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,0236 га, розташована на території Лемешівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0521684000:06:002:0367 (а.с. 8).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 травня 2018 року № 123967179 убачається, що між ОСОБА_1 та ТОВ "Альфа-Н" укладено договір оренди землі № б/н від 24 лютого 2016 року. Строк дії договору 7 років. Орендна плата за користування земельною ділянкою становить 8 % від вартості землі, що складає 6 800 грн (а.с. 11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Спір стосується виконання договірних зобов`язань, що зумовлює способи захисту прав.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України (2768-14) , ЦК України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами першою-третьою статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) ). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України (2768-14) та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Отже, підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата (два та більше випадки) орендної плати, передбаченої договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Неналежне виконання умов договору, а саме невиконання обов`язку зі сплати орендної плати також є порушенням умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надала належним чином завірену копію договору оренди землі і матеріали справи не містять оригіналу договору або належним чином завіреної його копії, а також відсутні докази на підтвердження порушення його умов відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Позивач мотивувала позовні вимоги тим, що відповідачем не сплачено орендну плату за 2016-2017 роки. Отже, відповідач повинен був спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про несплату орендної плати, однак у матеріалах справи такі докази відсутні.

У частині першій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідачем на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 26 вересня 2019 року про витребування договору оренди землі та доказів сплати орендної плати за договором оренди землі, укладеного з позивачем, не надано оригінал або належним чином засвідченої копії цього договору, як і доказів сплати орендної плати.

Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, не врахувавши наведені вище норми матеріального та процесуального права, а також, незважаючи на те, що факт укладення договору оренди землі сторонами визнаний та не оспорюється, цей факт підтверджений інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а відповідачем визнавався факт несплати орендної плати з посиланням на невикористання цієї земельної ділянки, відповідачем не додано до заяви про перегляд заочного рішення та до апеляційної скарги доказів сплати орендної плати на користь позивача.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт укладення договору оренди землі між сторонами підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 травня 2018 року № 123967179, відповідно до якої між позивачем як орендодавцем земельної ділянки та ТОВ "Альфа-Н" укладено договір оренди землі від 24 лютого 2016 року. Строк дії договору 7 років. Орендна плата за користування земельною ділянкою становить 8 % від вартості землі, що складає 6 800 грн.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Оскільки відповідачем не подано до суду належних і допустимих доказів виконання своїх обов`язків за спірним правочином за період 2016-2017 років, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати, що відповідало частині першій статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України та статтям 526, 651 ЦК України.

Зазначений висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 289/718/18 (провадження № 14-126цс19), та постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 132/1959/18 (провадження № 61-16997св19), від 20 травня 2020 року у справі № 132/1947/18 (провадження № 61-16734св19).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року скасувати, заочне рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 14 серпня 2018 року залишити в силі.