відповідачі: акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", філії публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - АТ "ДПЗК України"), філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 06 червня 2008 року він працював у філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" машиністом зернових навантажувально-розвантажувальних машин 4-го розряду хлібоприймальної дільниці.

25 лютого 2019 року він подав директору філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" через секретаря письмову заяву з проханням надати йому відпустку за власний рахунок на 10 днів з 26 лютого 2019 року по 07 березня 2019 року за сімейними обставинами.

Крім того, аналогічну заяву 22 лютого 2019 року він направив по пошті рекомендованим листом.

Наказом від 28 лютого 2019 року № 47-В йому, без попередження, було надано відпустку з 01 березня 2019 року по 10 березня 2019 року.

Наказом директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" від 01 березня 2019 року № 8-К його було звільнено за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України з 11 березня 2019 року.

Вважав наказ про звільнення незаконним, оскільки він був прийнятий 01 березня 2019 року, тобто у період коли він перебував у відпустці. Крім того, відпустку йому було надано у період з 01 березня 2019 року по 10 березня 2019 року, а не з 26 лютого 2019 року по 07 березня 2019 року, як він просив у заяві про надання відпустки.

На підставі вказаного ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19 червня 2019 року, просив суд визнати незаконним і скасувати наказ директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" від 01 березня 2019 року № 8-К про його звільнення, поновити його на роботі на посаду машиніста навантажувально-розвантажувальних машин 4 розряду Хлібоприймальної дільниці з 11 березня 2019 року, стягнути з АТ "ДПЗК України" середній заробіток за час вимушеного прогулу та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2019 року у складі судді Ощинської Ю. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів"від 01 березня 2019 року № 8-К про звільнення ОСОБА_1 .

Зобов`язано філію АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів"поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді машиніста навантажувально-розвантажувальних машин 4 розряду Хлібоприймальної дільниці з 11 березня 2019 року.

Стягнуто з АТ "ДПЗК України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2019 року по 11 листопада 2019 року у розмірі 64 617,84 грн, з відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів, що стягуються з нарахованої заробітної плати.

Стягнуто з АТ "ДПЗК України" на користь ОСОБА_1 витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі 6 300,00 грн.

Стягнуто з АТ "ДПЗК України" на користь держави судовий збір у розмірі 768,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що маючи право на отримання відпустки без збереження заробітної плати як пенсіонер за віком, відпустку позивач не отримав, чим було порушено його права, передбачені трудовим законодавством, та останній був безпідставно звільнений за прогул. Не можна вважати прогулом без поважних причин вихід у відпустку, коли працівник має суб`єктивне право на її отримання, якщо працівник надав відповідну заяву про надання відпустки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року апеляційну скаргу АТ "ДПЗК України" задоволено.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "ДПЗК України" судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 4 610,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника, тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В якості підстави касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц щодо визнання прогулом самовільне використання працівником відпустки (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні його позову, суд апеляційної інстанції не врахував, що він подав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, на яку за законом мав право, про що у належний спосіб повідомив роботодавця, який у свою чергу зобов`язаний був на виконання вимог закону надати таку відпуску з дня, про який він просив, однак безпідставно цього не зробив, чим порушив права останнього, у тому числі, оформивши дні відсутності на роботі, як прогул без поважних причин та провів звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року АТ "ДПЗК України" подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 квітня 2011 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду апаратника оброблення зерна 4 розряду хлібоприймальної дільниці філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів".

01 серпня 2014 року ОСОБА_1 було переведено на посаду машиніста навантажувально-розвантажувальних зернових машин 4 розряду хлібоприймальної дільниці філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів".

25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" із заявою про надання йому, як пенсіонеру за віком, відпустки без збереження заробітної плати строком на 10 днів з 26 лютого 2019 року по 07 березня 2019 року включно, до роботи приступити 11 березня 2019 року.

Відповідно до вхідної кореспонденції філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" вказана заява ОСОБА_1 про надання відпустки зареєстрована лише 28 лютого 2019 року, що підтверджується витягом з журналу вхідної кореспонденції.

Наказом директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" від 28 лютого 2019 року № 47-В ОСОБА_1 було надану відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 10 календарних днів з 01 березня 2019 року по 10 березня 2019 року у зв`язку з сімейними обставинами.

Наказом директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" від 01 березня 2019 року № 8-К звільнено ОСОБА_1, машиніста зернових навантажувально-розвантажувальних машин 4 розряду хлібоприймальної дільниці, з 11 березня 2019 року за прогул відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Згідно зі статтею 84 КЗпП України у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, у зв`язку з чим має право на отримання відпустки без збереження заробітної плати, яка повинна надаватися в обов`язковому порядку згідно з положеннями статті 25 Закону України "Про відпустки".

За змістом положень статті 84 КЗпП України та статті 25 Закону України "Про відпустки" власник зобов`язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на вимогу працівника, який є пенсіонером за віком.

Час надання відпустки без збереження заробітної плати у певних випадках визначається самим працівником у межах дії обставин, зазначених у статті 25 Закону України "Про відпустки" та надається з дня, про який просить працівник за своїм розсудом.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 209/396/18, касаційне провадження № 61-48428св18.

25 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" із заявою про надання йому, як пенсіонеру за віком, відпустки без збереження заробітної плати строком на 10 днів з 26 лютого 2019 року по 07 березня 2019 року включно, у з зв`язку з сімейними обставинами.

Наказом директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" від 28 лютого 2019 року № 47-В ОСОБА_1 було надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю 10 календарних днів з 01 березня 2019 року по 10 березня 2019 року у зв`язку з сімейними обставинами, а наказом від 01 березня 2019 року № 8-К його було звільнено за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України

Колегія суддів вважає, що на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач мав законне право на отримання в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати як пенсіонер за віком, з дня, про який просив у відповідній заяві у роботодавця, але дану відпустку не отримав, чим було порушено його права, передбачені трудовим законодавством.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звернувся до директора філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" із заявою від 25 лютого 2019 року про надання йому відпустки без збереження заробітної плати стоком на 10 днів з 26 лютого 2019 року по 07 березня 2019 року включно.

Відповідно до вхідної кореспонденції філії АТ "ДПЗК України" "Пирятинський комбінат хлібопродуктів" вказана заява була зареєстрована лише 28 лютого 2019 року, що підтверджується витягом з журналу вхідної кореспонденції цього підприємства.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 параграфу 3 Розділу ІІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органів місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях документи реєструються лише один раз (вхідні - у день надходження або не пізніше наступного робочого дня (якщо документ надійшов у неробочий час).

З урахуванням того, що заява про надання відпустки була надана позивачем у робочий час, тому повинна була бути зареєстрована у день надходження, тобто 25 лютого 2019 року.

Крім того, 22 лютого 2019 року ОСОБА_1 заяву аналогічного змісту про надання відпустки направи відповідачу засобами поштового зв`язку.

Таким чином, у відповідача були відсутні поважні причини для ненадання позивачу відпустки стоком на 10 днів саме з 26 лютого 2019 року, як про це просив позивач.

На підставі вказаного судом установлено, що позивач дійсно був відсутній на роботі, але така відсутність обумовлена поважними причинами, про які був обізнаний роботодавець, зокрема, поданою позивачем заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Належність і допустимість наданих позивачем доказів під час розгляду справи відповідачем не спростовано, докази прогулу без поважних причин у період з 26 лютого 2019 року до 28 лютого 2019 року відповідачем не надано, що в указаній справі було його процесуальним обов`язком.

Рішення суду про задоволення позову про поновлення позивача на роботі, з урахуванням конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів у їх сукупності, які судом оцінені в установленому законом порядку, є законним, обґрунтованим і справедливим.

Вказане свідчить, що судом апеляційної інстанції було помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги твердження заявника у касаційній скарзі про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц, у якій зазначено, що невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника, оскільки у справі, яка є предметом перегляду встановлено інші фактичні обставини, ніж у справі, що переглядалась Верховним Судом України.

У справі, яка переглядається, встановлено, що працівник подав заяву про надання йому відпустки без збереження заробітної плати, на яку за законом мав право, про що у належний спосіб повідомив роботодавця, який у свою чергу зобов`язаний був на виконання вимог закону надати таку відпуску з дня, про який просив позивач, однак безпідставно цього не зробив, чим порушив права останнього, у тому числі, оформивши дні її відсутності на роботі, як прогул без поважних причин та провів його звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. При цьому, доказів прогулу без поважних причин під час розгляду справи не було здобуто, а поважність причин відсутності позивача на роботі підтверджується встановленими обставинами та дослідженими доказами, які відповідачем не спростовано.

Таким чином, не можна вважати, що невихід на роботу за конкретних обставин мав місце саме у зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з АТ "ДПЗК України" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 610,40 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року скасувати.

Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 11 листопада 2019 року залишити в силі.

Стягнути з акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 4 610,40 грн (чотири тисячі шістсот десять гривень сорок копійок).