Заяву обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про її смерть. Він з кінця 2008 року проживав разом із померлою ОСОБА_2 у квартирі

АДРЕСА_1, яка належала їй на праві приватної власності. Після реєстрації шлюбу 06 вересня 2009 року з ОСОБА_3, подружжя продовжило проживати у вказаній квартирі спільно з ОСОБА_2 та вести спільне господарство.

Квартира АДРЕСА_1 була надана на підставі ордеру на трьох осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . У ОСОБА_2 після смерті чоловіка та сина іншої рідні не має, повторно шлюб вона не укладала. Враховуючи, що ОСОБА_2 потребувала допомоги та піклування через свій похилий вік, він на її прохання погодився опікуватися нею, зокрема купував за власні кошти продукти харчування, ліки, а після її смерті здійснив поховання.

Проживаючи з ОСОБА_2 фактично однією сім`єю, після її смерті, вважаючи себе єдиним спадкоємцем заявник звернувся до Першої київської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті останньої. Однак, постановою державного нотаріуса від 16 червня 2016 року йому було роз`яснено, що для отримання спадщини йому необхідно встановити факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до відкриття спадщини, що стало підставою для звернення його із цією заявою.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2017 року Київську міську раду залучено до участі у справі заінтересованою особою.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання разом із померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, яка відкрилась після її смерті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з огляду на відсутність інших спадкоємців, крім заявника, який вважає себе спадкоємцем 4 черги щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що відсутній спір про право. А тому, заява підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проживав з кінця 2008 року у квартирі

АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_2 та здійснив її поховання після смерті.

Разом з тим, належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами заявником не доведено, що він був пов`язаний із ОСОБА_2 спільним побутом та вони мали взаємні права та обов`язки. Заявником не доведено факт проживання однією сім`єю з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, а саме, що він вів спільне господарство із ОСОБА_2, мав з нею спільний побут та взаємні права та обов`язки, передбачені

СК України. А тому суд вважав, що обставини, на які ОСОБА_1 посилається, як на підставу своїх вимог, не знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Головне управління юстиції у м. Києва, Київська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_2, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1, однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 .

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що проаналізувавши вимоги діючого законодавства України, відповідну судову практику, враховуючи обставини, встановлені в ході розгляду цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявник ОСОБА_1 дійсно проживав з кінця 2008 року у квартирі

АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_2, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, та здійснив її поховання після смерті. Так, в ході розгляду справи заявником надані квитанції про оплату житлово-комунальних послуг, які у сукупності з іншими доказами свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом та вели спільне господарство. Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення суду, не звернув належної уваги на тривалість проживання ОСОБА_1 у вищезазначеній квартирі з померлою ОСОБА_2, не надав у повній мірі оцінку показанням свідків та письмовим доказам, які містяться в матеріалах справи, у їх сукупності та співставленні, а також не врахував, що заявник є учасником АТО.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, Київська міська рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У серпні 2019 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Головне управління юстиції м. Києва, Київська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем необхідно заявнику для подальшого вирішення питання щодо права на спадкове майно. З наданих матеріалів справи не вбачається належних доказів, що ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 постійно проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки. Тобто, встановлюючи факт проживання однією сім`єю, заявник претендує на майно, а саме, на вказану квартиру. Оскільки право на неї оспорюється Київською міською радою, то при виникає спір про право - визнання права власності у порядку спадкування, який має вирішуватись у порядку позовного провадження.

Судом апеляційної інстанції не взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі та проживав однією сім`єю з

ОСОБА_3, а не з ОСОБА_2 .

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1, яка належала померлій на праві приватної власності: 1/2 частина на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною радою народних депутатів 17 квітня 1995 року та інша 1/2 частина відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23 серпня 2001 року після померлого ОСОБА_2 чоловіка - ОСОБА_4 (а. с. 50, 51).

У спірній квартирі з 14 березня 1974 року по день смерті була зареєстрована ОСОБА_2 . Інших зареєстрованих у встановленому законом порядку осіб у квартирі немає, що підтверджується відповідними довідками виданими

КК "Центр комунального сервісу" Дніпровського району м. Києва

від 17 червня 2016 року № 117 та № 116 (а. с. 11, 41, 42).

16 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Першої київської державної нотаріальної контори із заявою, в якій просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, з якою він проживав однією сім`єю не менш як п`ять років до дня її смерті (а. с. 39).

Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Панченко Л. Є. відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з тим, що ним пропущено шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 та відсутні документи, які підтверджуються факт проживання однією сім`єю з померлою не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (а. с. 18).

З матеріалів спадкової справи № 741/2016 щодо майна померлої

ОСОБА_2 вбачається, що за життя остання заповіту не складала та інших спадкоємців у померлої не має.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду показали, що після смерті чоловіка за ОСОБА_2 доглядали різні люди, які постійно змінювались. З 2009 року з ОСОБА_2 почав проживати ОСОБА_1, який доглядав за нею, купував їй продукти, возив до лікарні. Померла була задоволена спільним проживанням із ним та його сім`єю.

Відповідно до довідки про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва, виданої ОСОБА_1 16 січня 2015 року СКП "Спецкомбінат Лісове кладовище", ОСОБА_1 16 січня 2015 року здійснив поховання померлої ОСОБА_2 на кладовищі Лісове (а. с. 13).

За даними додатку № 1 до договору-замовлення № 7.19186.3 на організацію та проведення поховання від 15 січня 2015 року, ОСОБА_1 було сплачено 1 053 грн 32 коп. за надання послуг з поховання ОСОБА_2

За даними акту обстеження житлово-побутових умов від 16 червня 2017 року, затвердженого начальником ЖЕД-411 Вакуленком В. Ф., у квартирі АДРЕСА_1 проживає сім`я ОСОБА_1 з дружиною та малолітньою дитиною. Зі слів ОСОБА_1 він жив однією сім`єю з ОСОБА_2 з 2009 року по день її смерті (а. с. 118).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга Київської міської ради підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України)

Згідно зі статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Отже, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження так і в процесі розгляду справи. У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Установлено, що метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем, є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому заінтересована особа у справі - Київська міська рада, оспорює таке право, що свідчить про наявність спору про право.

Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та розглянули заяву про встановлення факту що має юридичне значення за наявності цивільного спору про право на спадкове майно.

Частиною четвертою статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

За змістом частини 7 статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорених прав.

Отже, ухвалюючи судові рішення суди порушили правила статті 19 ЦПК України щодо юрисдикції спору, що є обов`язковою підставою для скасування судових рішень та виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.

З огляду на зазначене, враховуючи наявність у цій справі спору про право, рішення підлягають скасуванню на підставі положень частини четвертої статті 315 ЦПК України із залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: Головне управління юстиції м. Києва, Київська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення.

ОСОБА_1 не позбавлений права звернутися до суду із позовом про захист своїх прав, які вважає порушеними, не визнаними чи оспореними із належним дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України (1618-15) .

Керуючись статтями 315, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Головне управління юстиції м. Києва, Київська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без розгляду.