розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області в складі судді Польської М. В. від 28 січня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду в складі суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Бойчука І. В., від 04 квітня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно умов строкового трудового договору він перебував у трудових відносинах з Івано-Франківським музичним училищем ім. Дениса Січинського на посаді викладача. Наказом директора Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського № 33-к від 16 квітня 2018 року його звільнено з роботи з підстав, передбачених пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, тобто за вчинення прогулу - відсутність на роботі без поважних причин з 22 - 25 січня 2018 року.

Позивач вважав зазначений наказ про звільнення з роботи незаконним, вказуючи на те, що його звільнено з роботи з пропуском строку накладення дисциплінарного стягнення передбаченого частиною першою статті 148 КЗпП України. Крім того, наказ № 33-к від 16 квітня 2018 року не містить дати звільнення його з роботи. Крім того, з наказом про звільнення з роботи він ознайомився 07 травня 2018 року, тому датою звільнення вважає саме 07 травня 2018 року, а не 16 квітня 2018 року. Зазначав, що розгляд профспілкою подання щодо звільнення здійснено у його відсутності, що є порушення статті 43 КЗпП України.

Враховуючи наведене, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського № 33-к від 16 квітня 2018 року, поновити його на посаді викладача спеціалізації "Оркестрові духові та ударні інструменти", стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду в розмірі 30 000 грн, стягнути витрати на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського судуІвано-Франківської області від 28 січня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для звільнення позивача стала відсутність його на роботі без поважних причин 22 та 23 січня 2018 року, що визнано останнім. Однак, роботодавець застосував до працівника дисциплінарне стягнення у формі звільнення 16 квітня 2018 року, тобто із порушенням визначеного законом (стаття 148 КЗпП України) місячного строку для застосування відповідного стягнення з дня виявлення проступку. Згідно наданих учасниками справи доказів позивач був повідомлений про спірний наказ 16 квітня 2018 року, однак відмовився від його підписання, про що складено акт комісії музичного училища від 16 квітня 2018 року про відмову в отриманні копію наказу про звільнення з роботи. Разом з тим, за захистом свого порушеного права позивач звернувся до суду в червні 2018 року, тобто з пропуском визначеного статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням відповідного трудового спору, який не просив поновити, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Суд вказав, що похідним від питання законності звільнення є питання про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а тому, і вимога на стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, також не підлягає до задоволення. Окрім установлених судом порушень строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, решти позовних вимог позивач не довів, тобто не виконав свій відповідний встановлений законом процесуальний обов`язок.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що позивачу стало відомо про наказ щодо його звільнення з роботи 07 травня 2018 року і ним не пропущено встановлений строк звернення з заявою про вирішення трудового спору, оскільки такі доводи спростовуються актом комісії музичного училища від 16 квітня 2018 року про відмову в отриманні копію наказу про звільнення з роботи, даними про отримання 16 квітня 2018 року належних сум при звільненні з роботи, які містяться у акті Державної служби України з питань праці Управління держпраці в Івано-Франківській області, даними, які містяться у протоколі № 5 профспілкового комітету Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського від 12 квітня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Роботодавець допустив порушення порядку ознайомлення скаржника зі спірним наказом про звільнення. Судом установлено порушення трудових прав позивача.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2019 року директор Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Судами надана оцінка всім доводам учасників справи, а скаржник в касаційній скарзі не зазначив жодного порушення положень закону судами попередніх інстанцій. У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2019 року справу передано судді-доповідачу.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді викладача Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського на умовах строкового трудового договору з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року, та з 01 вересня 2017 року по дату звільнення.

Наказом директора Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського Гундера П. М. за № 33-к від 16 квітня 2018 року позивач був звільнений з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом на роботі без поважних причин в період з 22 по 25 січня 2018 року.

Установлено, що даний наказ не містить дати звільнення, однак наказ вручався позивачу в день його видачі тобто 16 квітня 2018 року, розрахунок проведено в цей ж день, запис в трудову книжку проведено також 16 квітня 2016 року, вимога про отримання трудової книжки звільненим працівником направлена останньому 16 квітня 2018 року.

Суди встановили, що в даній справі відсутність в тексті дати звільнення, при наявності дати наказу та проведених дій працедавцем щодо звільненням працівника, не може слугувати підставою визнання наказу про звільнення незаконним з цих підстав, а тільки з питань дослідження правомірності самого звільнення.

Щодо обставин звільнення судами установлено, що позивач з 22 по 25 січня включно 2018 року (робочі дні з понеділка по п`ятницю) був відсутній на робочому місці.

З 24 січня 2018 року був відкритий листок тимчасової непрацездатності, який надано ОСОБА_1 у відділ кадрів 29 січня 2018 року, не надавши жодних пояснень, де перебував він як працівник до лікарняного, тобто 2 робочих дні - з 22 січня 2018 року по 23 січня 2018 року.

Управлінням захисту економіки в Івано-Франківській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, на звернення керівника музичного училища, підтверджено факт перебування ОСОБА_1 з 20 січня 2018 року по 27 січня 2018 року за межами території України, що зазначено в листі управління від 05 квітня 2018 року на запит керівника відповідача від 05 березня 2018 року.

Щодо факту подання указаного листка тимчасової непрацездатності особи, яка на час його видачі була за межами України, триває кримінальне провадження.

Позивач в судовому засіданні також не заперечив та не спростував те, що 22 січня 2018 року та 23 січня 2018 року він дійсно не перебував на робочому місці, причин такої відсутності суду не назвав і на запитання суду не відповів, вказуючи що таке запитання не є предметом розгляду у цій справі.

29 січня 2018 року Акт комісією установи було зафіксовано відмову позивача від надання будь-яких пояснень причин його відсутності.

16 квітня 2018 року позивач отримав (вирвав з рук працівника відділу кадрового забезпечення) наказ про його звільнення від 16 квітня 2018 року № 33, що зафіксовано в акті комісії музичного училища від 16 квітня 2018 року про відмову в отриманні копію наказу про звільнення з роботи.

16 квітня 2018 року позивачу був направлений лист з повідомленням про розірвання строкового трудового договору та необхідність отримання трудової книжки чи надання згоди на її відправлення поштовим зв`язком.

Розрахункові кошти в сумі 5838,34 грн виплачені позивачу в день його звільнення 16 квітня 2018 року, що підтверджується перевіркою Управління держпраці в Івано-Франківській області згідно акту від 11 травня 2018 року, щодо правомірності звільнення позивача, який не містить вказівок про виявлені порушення під час звільнення ОСОБА_1

12 квітня 2018 року керівником відповідача було отримано згоду профспілкового комітету (засідання 12 квітня 2018 року, протокол № 5) на звільнення викладача ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, в зв`язку з прогулом без поважних причин в спірний період.

Порушення процедури надання згоду профспілкового комітету на звільнення викладача ОСОБА_1 судами перевірено та не встановлено.

Суди указали, що за проступок допущений у січні 2018 року роботодавець застосував до працівника дисциплінарне стягнення у формі звільнення 16 квітня 2018 року, тобто із порушенням визначеного законом місячного строку для застосування відповідного стягнення з дня виявлення проступку.

Однак, за захистом свого порушеного права позивач звернувся до суду в червні 2018 року, тобто з пропуском визначеного законом місячного строку для звернення до суду за вирішенням відповідного трудового спору.

Позивач не просив поновити указаний пропущений строк.

Судами також указано, що решти вимог, які є похідними від питання законності звільнення, позивач не довів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) ).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до стаття 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 2 частини другої статті 23 КЗпП України визначено, що трудовий договір може укладатись на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 частини першої статті 40, пунктами 2 і 3 частини першої статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Суди установили, що у відповідності з вимогами статті 43 КЗпП України профспілковий комітет Івано-Франківського музичного училища ім. Дениса Січинського 12 квітня 2018 року надав згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, тобто за вчинення прогулу без поважних причин в період з 22 по 25 січня 2018 року. При цьому, на засіданні профкому обговорено питання щодо безпідставної відсутності на засіданні позивача, якого про час та місце засідання профкому повідомлено.

Відповідно до статті 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

До таких видів стягнення згідно з частини першої статті 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Відповідно до вимог статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом (якому надано право прийняття на роботу) безпосередньо за виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або його перебування у відпустці.

Разом з тим, статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Поважних причин пропуску указаного строку позивач не навів та не просив суд поновити такий строк.

Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що роботодавець застосував до працівника дисциплінарне стягнення у формі звільнення із порушенням визначеного законом місячного строку для застосування відповідного стягнення з дня виявлення проступку, однак за захистом свого порушеного права позивач звернувся до суду в червні 2018 року, тобто з пропуском визначеного статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду за вирішенням відповідного трудового спору, який не просив поновити, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові в даній справі через пропуск позивачем указаного строку.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскаржених рішень спростовуються матеріалами справи, якими в їх сукупності підтверджено ознайомлення позивача зі спірним наказам 16 квітня 2018 року, а не в іншу дату, як зазначає скаржник, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів у даній справі протирічать позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1033цс17 є безпідставними, оскільки фактичні обставини даної справи та фактичні обставини у справі, на яку посилається скаржник є відмінними, що спростовує відповідні доводи скарги ОСОБА_1 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин та мають значення для правильного вирішення даного спору, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції і судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.