розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, про відібрання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 листопада 2019 року у складі судді Коренюка В. П. та постанову Житомирського апеляційного суду

від 14 травня 2020 року у складі колегії суддів: Галацевич О. М., Борисюка Р. М., Шевчук А. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просила негайно відібрати у ОСОБА_2 малолітню дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, і повернути її

ОСОБА_1 за місцем проживання останньої.

Позовна заява мотивована тим, що з 27 лютого 2016 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Сторони є батьками малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 червня 2018 року ОСОБА_2 подав позовну заяву про розірвання шлюбу. 20 серпня 2018 року близько 18.00 години ОСОБА_2 протиправно, всупереч висновку органу опіки та піклування Коростенської міської ради "Про встановлення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 ", затвердженого рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01 серпня 2018 року, викрав дочку, яка проживала разом з матір`ю.

Позивач зазначала, що відповідач сам дитину не доглядає, оскільки працює, хто здійснює її догляд невідомо, а також не дозволяє їй бачитися з дочкою, що і стало приводом для звернення до суду в порядку, встановленому статтею 162 СК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 листопада 2019 року позов задоволено. Відібрано у батька ОСОБА_2 малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернуто дитину її матері ОСОБА_1 за місцем її проживання. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач змінив місце проживання малолітньої дитини без згоди її матері, позивача у справі, чим порушив права дитини щодо місця її проживання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 26 листопада 2019 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, застосував до них норми матеріального права та судову практику, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дослідив докази і надав їм належну оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій липні 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили неповноту в з`ясуванні обставин справи, не перевірили та не спростували належними доказами доводи ОСОБА_2, не здійснили оцінки середовища проживання дитини, не перевірили, яку роль у житті дитини відіграє батько та чи буде відокремлення малолітньої ОСОБА_3 від нього суперечити інтересам дитини, враховуючи те, що дитина майже 2 роки проживає з батьком. Залишили поза увагою, що тривалість часу, проведеного з батьком, може стати важливим чинником при визначенні інтересів цієї дитини, про що 11 липня 2017 року Європейський суд з прав людини зауважив у рішенні у справі "М.С. проти України".

Касаційна скарга містить посилання на те, що апеляційний суд розглянув справу без участі заявника.

Доводи інших учасників справи

У відзиві ОСОБА_1 заперечила проти доводів касаційної скарги, зіславшись не їх безпідставність та необґрунтованість. Посилаючись на те, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 лютого 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб та є батьками малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Висновком органу опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, затвердженим рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01 серпня 2018 року за №344, визнано за доцільне встановити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю - ОСОБА_1

20 серпня 2018 року ОСОБА_2 забрав дитину у матері ОСОБА_1 всупереч волі останньої та перешкоджає їй бачитись з нею.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року в справі № 279/2471/18 шлюб між сторонами розірвано та визначено місцем проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання її матері. Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 має вищу освіту, працює, проживає у орендованому приміщенні, має родину, яка також забезпечена житлом, за місцем роботи характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра не перебуває, за медичною допомогою до вказаних лікарів не зверталась.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 13 березня 2019 року в частині визначення місця проживання дитини - без змін.

ОСОБА_2 ухилявся від виконання вищевказаного судового рішення.

Висновком органу опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, затвердженим рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 05 грудня 2018 року за №568, орган опіки і піклування встановив, що ОСОБА_2 не дозволяє матері бачитися з дочкою, мати зверталась в різні інстанції щодо вирішення цього питання. Також цим висновком визнано за доцільне висновок органу опіки та піклування Коростенської міської ради за № 344 від 01 серпня 2018 року про встановлення місяця проживання дитини з матір`ю залишити незмінним.

Судом першої інстанції також допитано свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які підтвердили, що малолітня ОСОБА_4 проживала разом з матір`ю. Батько викрав у серпні 2018 року у ОСОБА_1 малолітню дочку, яка на даний час проживає в будинку разом з ним та його матір`ю. Останні перешкоджають в спілкуванні дитини з її матір`ю.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155) держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Положеннями статей 77- 80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 19 СК України визначає участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів.

Відповідно до частин п`ятої-шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

На час відібрання відповідачем дитини у матері, а саме 20.08.2018, існував висновок органу опіки і піклування Коростенської міської ради Житомирської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01 серпня 2018 року за №344, яким встановлено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір`ю.

Малолітня дитина має проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного із її батьків. Якщо така особа змінить місце проживання дитини, зокрема шляхом викрадення, заінтересована особа має право подати до суду позов про повернення дитини у місце її проживання.

Виключенням із цього правила є дві ситуації, за наявності яких суд не буде приймати рішення про повернення дитини у попереднє місце проживання: якщо залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я. Для повернення дитини не потрібно доводити факт наявності нормальних умов для її виховання та розвитку; якщо обставини змінилися так, що повернення суперечить інтересам дитини.

У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самочинна зміна її місця проживання. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров`я, у позові повинно бути відмовлено. Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я.

Встановивши, що ОСОБА_2 самоправно, без згоди матері, з якою на підставі рішення органу опіки і піклування проживала малолітня дитина, змінив її місце проживання, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, правильно застосувавши положення частини першої статті 162 СК України до спірних правовідносин.

Встановлені фактичні обставини у даній конкретній справі дають підстави для висновку, що небажання відповідача добровільно повернути малолітню дитину матері, на користь якої органом опіки та піклування прийнято відповідне рішення, а в подальшому судовим рішення визначено місце проживання дитини з матір`ю, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

Посилання відповідача на ту обставину, що дитина фактично два останніх роки проживає з ним, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки зазначений термін відповідач навмисно не виконував рішення суду, яке набрало сили, про передачу дитини на виховання матері.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків судів.

Посилання в касаційній скарзі на рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України",

заява № 2091/13, колегія суддів не бере до уваги, оскільки у наведеному рішенні зауважено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Тобто рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій не встановили жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, що вказують на зміну обставин, які б суперечили інтересам дитини. Суди також не встановили протиправну поведінку матері - позивача у справі у відношенні до малолітньої дитини, що давали підстави для відмови в поверненні дитини за попереднім місцем проживання.

Доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи апеляційним судом відбувся без участі відповідача, що потягло порушення його права на участь у судовому засіданні не заслуговує на увагу, оскільки з матеріалів справи слідує, що заявник був повідомлений належним чином про дату, час і місце судового засідання, а наявне у матеріалах справи клопотання про відкладення розгляду справи свідчить про обізнаність щодо розгляду справи апеляційним судом.

У силу положень частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 листопада 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2020 року залишити без змін.