розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О., від 12 лютого 2020 року,

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Станилівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3, про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після смерті якого залишилась спадщина у вигляді земельної ділянки площею 3,47 га, яка знаходиться на території Станилівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, з цільовим призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначав, що померлий ОСОБА_4 є його вітчимом, а він (позивач) є спадкоємцем четвертої черги за законом та прийняв спадщину, оскільки проживав разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Посилаючись на викладене, просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 3,47 га, яка знаходиться на території Станилівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області

від 22 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 3,47 га, яка розташована на території Станилівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, після смерті ОСОБА_4, померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1, що належала йому на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії ІV - ВН № 000080, виданого 15 березня 2002 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (435-15) (далі -

ЦК України), і відповідно до статті 1264 ЦК України ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги за законом, який прийняв спадщину після померлого вітчима ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що до спірних правовідносин належить застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР (1540-06) (1963 року) (далі - ЦК УРСР (1540-06) ), а не ЦК України (435-15) , який набрав чинності 01 січня 2004 року, як це було помилково здійснено судом першої інстанції. Оскільки відповідно до норм ЦК УРСР (1540-06) ОСОБА_1 не належить до числа спадкоємців за законом, заповіт на нього не складався, а тому він і не може успадкувати земельну ділянку, яка залишилась після смерті його вітчима - ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат

Шиманський В. М., просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року та залишити в силі рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 22 листопада 2019 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є

Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Погребищенського районного суду Вінницької області.

У квітні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає: неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зокрема зазначає, що апеляційним судом не були враховані висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 145/1181/16-ц (провадження № 61-34773св18), від 07 серпня 2019 року

у справі № 191/3505/15-ц (провадження № 61-21717св18), від 09 січня

2020 року у справі № 446/1643/14-ц (провадження № 61-42764св18), щодо застосування пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року, відповідно до якого правила книги шостої "Спадкове право" ЦК України (435-15) застосовується також до спадщини, яка відкрилась, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.

Вважає, що оскільки він дізнався про спадщину лише в листопаді 2018 року та до цього часу не вчиняв дій щодо її прийняття, до спірних правовідносин мають бути застосовані норми ЦК України (435-15) , що свідчить про наявність підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , викладених в постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 695/104/17, відповідно до яких правила книги шостої "Спадкове право" ЦК України (435-15) може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

Доводи особи, що подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу поданий представником ОСОБА_3, адвокатом Рябчинським О. Ю., не може бути враховано касаційним судом, як такий, що поданий із пропуском строку встановленого ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2020 року за відсутності відомостей про наявність підстав для його продовження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що після смерті ОСОБА_4, померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 3,47 га, яка розташована на території Станилівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області

від 30 жовтня 2012 року у справі № 220/2356/2012 визнано відумерлою спадщину, що відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 у виді земельної ділянки площею 3,47 га, розташованої на території Станилівської сільської ради, за територіальною громадою Станилівської сільської ради.

23 листопада 2018 року листом Станилівської сільської ради Погребищенського району за № 228 ОСОБА_1 було повідомлено, що 30 жовтня 2012 року рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області було визнано відумерлою спадщину, що відкрилась

ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 у виді земельної ділянки площею 3,47 га, розташованої на території Станилівської сільської ради, та за Станилівською сільською радою визнано право власності на зазначену земельну ділянку.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2019 у справі

№ 220/2356/2012 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2012 скасовано, а заяву про визнання спадщини відумерлою - залишено без розгляду.

ОСОБА_1 із 1983 року по день смерті ОСОБА_4 проживав разом з останнім в житловому будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинності 01 січня 2004 року, у книзі шостій "Спадкове право" містить норми, які врегульовують правовідносини, що виникають у зв`язку із спадкуванням.

У пункті 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) передбачено, що правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4, спадкові відносини були врегульовані відповідними нормами ЦК УРСР (1540-06) .

Так, статтею 525 ЦК УРСР передбачалось, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (стаття 526 ЦК УРСР).

Згідно статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Відповідно до статті 530 ЦК УРСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі

№ 6-138цс13 зроблено висновок, що відносини спадкування регулюються нормами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше

01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР (1540-06) .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц вказала, що у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності

ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Таким чином апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин норм ЦК УРСР (1540-06) , оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а отже строк на прийняття спадщини після його смерті сплив до набрання чинності ЦК України (435-15) .

Встановивши, що відповідно до приписів статей 529, 530, 555 ЦК УРСР ОСОБА_1 не належить до спадкоємців за законом та заповіт на нього не складався, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що

ОСОБА_1 не може успадкувати земельну ділянку, яка залишилась після смерті його вітчима ОСОБА_4 .

Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів.

Висновки апеляційного суду у спірних правовідносинах відповідають висновкам Верховного Суду України у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-138цс13 та Верховного Суду, зокрема викладеним в постановах:

від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц, від 28 серпня 2019 року у справі № 695/104/17 (провадження № 61-28672св18), від 13 квітня 2020 року у справі № 671/1044/18 (провадження № 61-637св19), від 30 жовтня

2019 року у справі № 128/1960/16-ц (провадження № 61-5655св18).

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховані висновки Верховного Суду, викладені в постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 145/1181/16-ц (провадження № 61-34773св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 191/3505/15-ц (провадження № 61-21717св18),

від 09 січня 2020 року у справі № 446/1643/14-ц (провадження

№ 61-42764св18), є необґрунтованими, оскільки в зазначених постановах Верховний Суд дійшов аналогічних висновків по суті про необхідність застосування норм ЦК УРСР (1540-06) до спадкових правовідносин, якщо спадщина відкрилась та строк на її прийняття закінчився до 01 січня 2004 року або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців.

Вказане вище підтверджує єдність судової практики у подібних спорах.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 28 серпня 2019 року у справі

№ 695/104/17, про що зазначав у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.