Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа №743/934/16-ц

провадження № 61-5421св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Неданчицька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, відділ Держгеокадастру в Ріпкинському районі Чернігівської області, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Бечка Є. М., Бобрової І. О., Вінгаль В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Неданчицька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, відділ Держгеокадастру в Ріпкинському районі Чернігівської області, ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 18 жовтня 2001 року № 80 ОСОБА_1 надана земельна ділянка у постійне користування для ведення підсобного господарства, площею 0,25 га, розташована в урочищі "Молібогов Ріг" у с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області.

На підставі наказу Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 22 травня 2015 року № 25-4170/14-15-СГ ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на землю, площею 2,0 га, кадастровий номер 7424485600:09:001:0089, для ведення особистого селянського господарства.

Проте до вказаної земельної ділянки включено земельну ділянку, яка раніше була виділена йому в постійне користування.

Із квітня 2015 року чоловік ОСОБА_2 ОСОБА_5 почав перешкоджати йому у користуванні земельною ділянкою, виділеною на підставі рішення виконавчого комітету Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 18 жовтня 2001 року № 80.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статті 7, 17, 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) у редакції, чинній на час виділення йому земельної ділянки, просив скасувати та визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2, та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 2 га, кадастровий номер 7424485600:09:001:0089.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 вересня 2016 року у складі судді Жовтка Є. А. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, видане 26 травня 2015 року ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 7424485600:09:001:0089.

Скасовано за ОСОБА_2 державну реєстрацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, кадастровий номер 7424485600:09:001:0089.

У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частини першої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" констатовано, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Сторони в судовому засіданні не оспорювали той факт, що рішення виконавчого комітету Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області не оскаржувалось, не змінювалось і не скасовувалось, отже, відповідно до частини першої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), вказана обставина не підлягає доказуванню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, суд виходив із того, що ця вимога є зайвою і задоволенню не підлягає з тих підстав, що визнання недійсним правовстановлюючого документа не землю, яким у згаданому випадку є свідоцтво про право власності, має своїм наслідком недійсність цього документа і припиняє право володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 06 вересня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що земельна ділянка, площею 0,25 га, в урочищі "Молібогов Ріг" у с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області була надана ОСОБА_1 у користування на підставі рішення виконавчого комітету Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 18 жовтня 2001 року № 80. Позивач у подальшому відповідно до вимог статей 92, 116 ЗК України не оформив своє право користування або власності на цю земельну ділянку.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади наділені правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності. Відповідно до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" ради представляють інтереси територіальної громади та здійснюють повноваження власника майна. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Тобто розпорядження землями територіальної громади у с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області, які перебувають у комунальній власності, є компетенцією Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, а не її виконавчого комітету.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 18 жовтня 2001 року № 80 ОСОБА_1 у постійне користування для ведення підсобного господарства була надана земельна ділянка, площею 0,2500 га, розташована в урочищі "Молібогов Ріг" у с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області. Частиною п`ятою статті 116 ЗК України передбачено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом. Підстав припинення його права користування земельною ділянкою, передбачених статтею 141 ЗК України, апеляційним судом не встановлено. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що захист прав громадян на земельну ділянку здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а тому припинення права користування земельною ділянкою без визнання недійсним рішення, на підставі якого заявник користується земельною ділянкою, є порушенням земельного законодавства України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року і витребувано із Ріпкинського районного суду Чернігівської області цивільну справу № 743/934/16-ц.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року цивільну справу № 743/934/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Неданчицька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, відділ Держгеокадастру в Ріпкинському районі Чернігівської області, ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зупинено до залучення до участі у справі правонаступників позивача ОСОБА_1 .

У січні 2020 року до суду надійшли документи щодо правонаступника ОСОБА_1, зокрема довідка Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області про те, що ОСОБА_4 проживала разом з чоловіком ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, свідоцтво про одруження від 15 квітня 1963 року серії НОМЕР_1 .

У липні 2020 року до суду надійшли документи щодо правонаступника ОСОБА_1, зокрема, довідка Ріпкинської районної державної нотаріальної контори від 16 червня 2020 року № 475/02-14, видана ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, про те, що Ріпкинською нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 46/2020 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1, копії свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності після померлого ОСОБА_1 на земельні ділянки та житловий будинок. З довідки Ріпкинської районної державної нотаріальної контори від 16 червня 2020 року № 475/02-14 вбачається, що відповідно до матеріалів спадкової справи спадкоємцем є ОСОБА_4, яка прийняла спадщину 13 березня 2020 року, заява № 180. Інші спадкоємці 23 квітня 2020 року подали заяви про відмову від прийняття спадщини.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Неданчицька сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, відділ Держгеокадастру в Ріпкинському районі Чернігівської області, ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Залучено до участі у справі ОСОБА_4 як правонаступника ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Рішенням виконавчого комітету Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області від 18 жовтня 2001 року № 80 ОСОБА_1 надана земельна ділянка у постійне користування для ведення підсобного господарства, площею 0,25 га, розташована в урочищі "Молібогов Ріг" у с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області.

Наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 16 січня 2015 року № 25-185/14-15-СГ ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, орієнтовним розміром 2 га, для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 22 травня 2015 року № 25-4170/14-15-СГ затверджено проєкт відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, кадастровий номер 7424485600:09:001:0089, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

26 травня 2015 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 7424485600:09:001:0089, розташовану на території Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади наділені правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності.

Згідно із пунктом 1 статті 10, пунктом 5 статті 16 та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ради представляють інтереси територіальної громади та здійснюють повноваження власника майна.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на нерухоме і рухоме майно, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі і нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальній громаді міст, є комунальною власністю, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають право власності на землі за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації (стаття 116 ЗК України).

Згідно із пунктом 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам проводиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Відповідно до абзаців "а", "б", "в" статті 12 ЗК України та пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території відповідних населених пунктів належать: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що розпорядження землями територіальної громади с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області, які перебувають у комунальній власності, є виключною компетенцією Неданчицької сільської радиРіпкинського району Чернігівської області, а не її виконавчого комітету. Рішення від 18 жовтня 2001 року № 80 про відділення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,25 га, в урочищі "Молібогов Ріг" у с. Неданчичі Ріпкинського району Чернігівської області прийняте виконавчим комітетом Неданчицької сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, а не Неданчицькою сільською радою Ріпкинського району Чернігівської області.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації, позивач вказував, що користується земельною ділянкою, на яку видано оспорюваний ним державний акт відповідачу, на законних підставах з 2001 року.

Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК України (2768-14) 1990 року), у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації (частина сьома-дев`ята статті 19 ЗК України 1990 року).

Згідно із частиною другою статті 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

У матеріалах справи, що переглядається, відсутні проект відведення земельної ділянки та державний акт на право постійного користування, які б посвідчували право позивача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку.

Статтею 36 ЗК України 1990 року встановлено, що використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно сплачують плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначаються залежно від якості та місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель.

Доказів про оплату позивачем ОСОБА_1 земельного податку, починаючи з 2001 року, матеріали справи також не містять.

Ураховуючи викладене, позивачем всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не доведено виникнення у нього права користування спірною земельною ділянкою в розумінні положень статей 7, 19, 22, 23, 24, 36 ЗК України 1990 року, а тому висновок апеляційного суду про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 є правильним.

Доводи касаційної скарги були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм надана належна правова оцінка, тому колегія суддів їх відхиляє як необґрунтовані.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк