розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства "Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської" на постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у складі колегії суддів Височанської Н. К., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року комунальне підприємство "Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської" (далі - Чернівецький муздрамтеатр ім. О.Кобилянської, театр) звернувся до суду до ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив: визнати ОСОБА_1,

ОСОБА_3, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: кімнатою АДРЕСА_1 ; усунути йому перешкоди в користуванні кімнатою №1 в квартирі АДРЕСА_2, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити кімнату від особистих речей, передати ключі від вхідних дверей до кімнати та передати по акту прийому-передачі саме приміщення кімнати №1 в квартирі АДРЕСА_2 .

Позов мотивовано тим, що в будинку АДРЕСА_3, яка належить на праві власності Чернівецькій обласній раді.

Рішенням Чернівецької обласної ради від 26 вересня 2014 року вказану квартиру передано на баланс позивачу.

Пунктом 5.2 Статуту Чернівецького муздрамтеатру ім. О.Кобилянської передбачено, що майно театру є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

ОСОБА_1 з 2002 року була зареєстрована та проживала разом із дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_3 у вказаній квартирі, оскільки вона та її колишній чоловік працювали у театрі.

20 липня 2012 року між муздрамтеатром ім. О.Кобилянської та ОСОБА_1 укладено договір оренди приміщення кімнати №1 в квартирі АДРЕСА_2 строком на один рік. Оскільки заяв про припинення дії договору жодна із сторін не подавала, то договір оренди пролонговувався.

07 грудня 2016 року ОСОБА_1, разом із дітьми, самостійно виселилась із орендованого приміщення та перейшла на проживання в інше місце, не повідомивши про це керівництво театру.

За три місяці до закінчення терміну дії договору оренди ОСОБА_1 листом від 15 травня 2017 року була попереджена про те, що керівництво театру не буде продовжувати із нею орендних відносин і дію договору припиняє.

Внаслідок подання цього листа чергова пролонгація договору оренди не відбулась, а отже термін дії договору оренди припинився 21 липня 2017 року.

Разом з тим, відповідач відмовляється звільняти орендоване приміщення та не повертає ключі від вхідних дверей кімнати.

Відповідач з дітьми більше шести місяців без поважних причин не проживає в спірній квартирі, а тому, на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР втратила право користування спірним приміщенням.

У березні 2018 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_3 подала зустрічний позов до КП "Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. О.Кобилянської", ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просила усунути перешкоди у користуванні гуртожитком по АДРЕСА_3, шляхом її вселення разом з дітьми та зобов`язання відповідача надати ключі від вхідних дверей гуртожитку.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 11 вересня 2002 року ОСОБА_1 надана житлова площа (кімната) в гуртожитку по АДРЕСА_3, де вона була зареєстрована разом з дітьми та проживала. Іншого житла у ОСОБА_1 не має.

07 грудня 2016 року ОСОБА_1, підготувала кімнату в гуртожитку для проведення ремонту, тимчасово, на час ремонту, виїхала з дітьми з кімнати. Однак, через тиждень ОСОБА_1 виявила, що замки на дверях до кімнати змінені та зачинені. Надати доступ до кімнати відповідачі категорично відмовились, вказували на те, що вона втратила право користуватися гуртожитком, оскільки її трудові відносини з театром припинені.

Тому вона змушена була звернутись до суду за захистом своїх прав.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 разом з дітьми знову вселилась в спірну кімнату, у зв`язку з чим подала суду заяву про залишення її позову без розгляду, але вже у листопаді 2017 року їй знову почали чинити перешкоди у проживанні в кімнаті та не допускали до помешкання.

Позивач вказувала на те, що працювала в театрі понад 10 років, а тому на підставі статей 125, 132 ЖК УРСР її не може бути виселено із спірного житлового приміщення без надання іншого житла.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 30 серпня 2019 року у складі судді Стоцька Л. А. позов КП "Чернівецький академічний обласний українського музично-драматичний театр ім. О.Кобилянської" про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задоволено.

Визнано ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_3, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: кімнатою АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП "Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. О.Кобилянської" понесені судові витрати у розмірі 1600 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, яка діє також в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між власником приміщення та Чернівецьким муздрамтеатром виникли правовідносини, що випливають із договору оренди житла. Житлова кімната була передана ОСОБА_1 в оренду на підставі договору від 20 липня 2012 року. Позивач у визначеному законом порядку, за три місяці до припинення строку дії оренди, повідомив ОСОБА_1 про припинення договірних відносин, а тому договір оренди з ОСОБА_1 припинив свою дію і відповідач з дітьми втратила право користування спірним житлом.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову КП "Чернівецький академічний обласний український музично-драматичного театр ім. О.Кобилянської" та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .

Усунуто ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_3, ОСОБА_3 перешкоди у користуванні кімнатою № 1 в квартирі АДРЕСА_2 шляхом їх вселення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні житлом відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що право користування ОСОБА_1 та її дітей спірним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому її виселення із спірної житлової кімнати є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла.

Належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності виселення відповідачів зі спірної кімнати, до якої вони були вселені на законних підставах більше 15 років назад, позивачем, у передбаченому процесуальним законом порядку, не надано.

З урахуванням відсутності у ОСОБА_1 та її дітей іншого житла, та відсутності з боку позивача обґрунтувань існування нагальної суспільної необхідності у звільненні спірного житла, підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням відсутні.

Установивши, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди в користуванні спірним житловим приміщенням, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення заявлених нею зустрічних вимог про усунення таких перешкод до розпорядника спірного майна - Чернівецького драмтеатру.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні житлом відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вже не проживають у квартирі АДРЕСА_2, а тому не створюють перешкод ОСОБА_1 в користуванні цим житловим приміщенням. ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами ту обставину, що саме ОСОБА_6 змінила замки на вхідних дверях спірної квартири та чинить перешкод в користуванні цим житловим приміщенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі КП "Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської", посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у разі вибуття наймача та членів його сім 'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

Апеляційним судом не враховано, що КП "Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської" не чинило ОСОБА_7 перешкод у користуванні кімнатою, відповідач разом із дітьми самостійно покинула спірну кімнату у квартирі та виїхала на інше місце проживання, тобто добровільно виселилась із займаного приміщення, у зв`язку з чим суд першої інстанції правильно застосував статтю 72 ЖК УРСР.

Крім того, у 1990 році ОСОБА_1, як члену сім`ї театрального працівника, було надано житлову площу, а саме, трикімнатну квартиру АДРЕСА_4, тобто остання має інше житло.

Апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_1 не має ордеру на вселення у спірну кімнату, проживала у жилому приміщенні на підставі цивільно-правового договору, строк якого закінчився, тому КП "Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської" мало право звернутися до суду за захистом своїх прав. Апеляційним судом неправильно кваліфіковано спірні відносини між театром і відповідачем, які на підставі Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підлягають застосуванню положення глави 59 ЦК України (435-15) 2004 року, а також необ`єктивно дослідженні всі надані докази.

В оскаржуваній постанові не наведено мотивів відхилення кожного аргументу, на які посилався позивач у відзиві на апеляційну скаргу.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з даним позовом КП "Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської", у якості правової підстави для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити кімнату від особистих речей та передати ключі від вхідних дверей, та передати по акту прийому-передачі вказану кімнату, посилалось на положення статей 387, 391 ЦК України, а також на те, що строк дії договору оренди, укладеного з ОСОБА_1, закінчився, а отже вона не має законних підстав для подальшого проживання у вказаному житловому приміщенні.

Посилаючись на положення статей 71, 72 ЖК УРСР, позивач за первісним позовом просив визнати ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування вказаним жилим приміщенням в силу непроживання у ньому без поважних причин понад шести місяців.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСРвстановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність особи без поважних причин понад встановлені законом строки, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Вичерпного переліку поважності причин непроживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Під час розгляду справи позивач за первісним позовом не довів належними доказами наявність підстав для визнання ОСОБА_1 разом з її неповнолітніми дітьми такими, що втратили право користування спірною кімнатою, зокрема їх відсутність у цьому житловому приміщенні без поважних причин понад встановлені строки.

Суд апеляційної інстанції встановив відсутність належних доказів на підтвердження факту непроживання ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей у спірній кімнаті без поважних причин і таких обставин під час розгляду справи позивачем за первісним позовом не доведено, як і обставин, що ОСОБА_1 втратила інтерес до спірного житла, яке тимчасово звільнила для проведення ремонту та у здійсненні якого їй чинились перешкоди, в тому числі шляхом заміни замків у вхідних дверях спірного приміщення.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що право користування ОСОБА_1 та її дітей вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція). При цьому її виселення із спірної житлової кімнати є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла.

Так, апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди в користуванні спірним житловим приміщенням, зокрема щодо доступу у кімнату.

При цьому, позивач за первісним позовом, посилаючись на відсутність законних підстав для користування ОСОБА_1 спірним житлом, заявив вимогу про зобов`язання останньої звільнити приміщення від належних їй речей та передати кімнату по акту прийому-передачі.

Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем за первісним позовом не доведено.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Схожі за змістом висновки виклала Велика Палата Верховного Суду

у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження

№ 61-298цс19), від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Установивши, що ОСОБА_1 разом з неповнолітніми дітьми вселилася у спірну кімнату на законних підставах, тривалий час (понад п`ятнадцять років на час звернення позивача до суду з позовом) проживають у цьому житлі, яке надавалося їй у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах із комунальним підприємством та є її єдиним постійним місцем проживання, іншого житла не має, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог первісного позову КП "Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської" про зобов`язання звільнити приміщення та визнання такими, що втратили право користування житлом.

При цьому, установивши, що ОСОБА_1 чиняться перешкоди в користуванні спірним житловим приміщенням, зокрема щодо доступу до кімнати, суд апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі конкретних обставин, обґрунтовано задовольнив вимоги її зустрічного позову до КП "Чернівецький академічний обласний Український музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської" про усунення цих перешкод, шляхом її вселення у спірне житлове приміщення.

Усі доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про відсутність у ОСОБА_1 та її двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_8, ОСОБА_3 права на користування житлом у спірній кімнаті, що перебуває у комунальній власності.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Вказані доводи касаційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.