У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного вищого навчального закладу "Мелітопольський промислово-економічний коледж" (далі - ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж") про визнання звільнення незаконним, визнання контракту в частині визначення строку недійсним, визнання контракту укладеним на невизначений строк, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 1998 року він працював у ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" на різних посадах. У 2013 році він був прийнятий на посаду викладача за контрактом, який неодноразово переукладався.

Згідно з наказом директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 30 серпня 2019 року № 98-К "Про звільнення" його звільнено з посади викладача коледжу у зв`язку із закінченням дії трудового договору (контракту) на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2019 року. Контракт розірвано з 01 вересня 2019 року.

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Крім того, позивач посилався на незаконність встановлення строку трудового договору, оскільки для викладачів вищих навчальних закладів законодавством не передбачена контрактна форма оформлення трудових відносин. При цьому встановлення такого строку погіршує його становище у порівнянні з гарантіями, передбаченими закономи України "Про освіту" та "Про вищу освіту".

Також, позивач зазначав, що звільнення відбулось під час перебування його на лікарняному. У зв`язку із незаконним звільненням він залишився без матеріальних засобів для існування, перебував у пригніченому психологічному стані, оскільки звільнення відбулось після двадцяти одного року бездоганної праці.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати трудовий договір (контракт), укладений 31 серпня 2018 року між ним та ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж", недійсним у частині визначення строку та вважати таким, що укладений на невизначений строк; визнати незаконним та скасувати наказ директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 30 серпня 2019 року № 98-К "Про звільнення" в частині звільнення його з посади викладача ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж"; визнати незаконним його звільнення з посади викладача ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" на підставі наказу директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 30 серпня 2019 року № 98-К "Про звільнення"; поновити його на посаді викладача ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж"; стягнути на його користь з ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 47 476,00 грн, 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати у розмірі 8 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2019 року у складі судді Колодіної Л. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 30 серпня 2019 року № 98-К "Про звільнення" у частині звільнення ОСОБА_1 з посади викладача ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" у зв`язку із закінченням дії трудового договору (контракту) на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2019 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж".

Стягнуто з ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 37 225,50 грн, 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 500 грн.

Стягнуто з ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" на користь держави судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах одного місяця в розмірі 11 869,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положення частинитретьої статті 40 КЗпП України поширюються на всі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , тому звільнення ОСОБА_1 уперіод його тимчасової непрацездатності є незаконним й наявні підстави для визнання незаконним та скасування наказу директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 30 серпня 2019 року № 98-К про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлення його на посаді викладача ДВНЗ"Мелітопольський промислово-економічний коледж".

При цьому особа, яку було незаконно звільнено, після поновлення на роботі має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визначивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (100-95-п) середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Незаконним звільненням порушено право позивача на працю, внаслідок втрати роботи він зазнав змін у звичному для нього способі життя і душевних стражданнях, залишився без заробітку, тому суд, врахувавши тривалий час, протягом якого він пропрацював на підприємстві перед звільненням, стягнув з відповідача на його користь 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, суд зазначив, що звільнення ОСОБА_1 не мало легітимної мети і не було необхідним у демократичному суспільстві, тому порушує його право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Додатковим рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж".

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року апеляційну скаргу ДВНЗ"Мелітопольський промислово економічний коледж" задоволено частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2019 року у цій справі в частині задоволених позовних вимог скасовано.

Додаткове рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 грудня 2019 року скасовано.

Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зміненодату звільнення ОСОБА_1 з посади викладача державного вищого навчального закладу "Мелітопольський промислово-економічний коледж" відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2019 року на 03 вересня 2019 року.

В оскарженій частині позовних вимогОСОБА_1 про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено.

В іншій частині рішення суду не переглядалося.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДВНЗ"Мелітопольський промислово-економічний коледж" 5 186,70 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Судовий збір у розмірі 2 881,50 грн компенсовано ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 знав про укладення з ним саме строкового трудового договору, про що зазначено у договорі від 31 серпня 2018 року, погодився з його умовами, тому наказ директора ДВНЗ"Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 30 серпня 2019 року № 98-К про звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку трудового договору є правомірним та обґрунтованим, тому відсутні підстави для поновлення позивача на роботі.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вони є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі.

Разом з тим оспорюваний наказ про звільнення ОСОБА_1 видано відповідачем у період непрацездатності позивача, тому порушення його прав, а саме звільнення його у день перебування на лікарняному, судом усунено шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заявник зазначає підставами касаційного оскарження судових рішень те, що: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 937/7998/19-ц з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, визнання контракту в частині визначення строку недійсним, визнання контракту укладеним на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційним судом було невірно застосовано норму матеріального права до спірних правовідносин, оскільки, починаючи з 2017 року Закон України "Про освіту" (2145-19) (стаття 54) у редакції 1991 року, яким мотивує оскаржувану постанову апеляційний суд, втратив чинність у 2017 році. На час укладення останнього контракту, 31 серпня 2018 року, на підставі якого відбулось звільнення з роботи, діяв новий Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту" (2145-19) . Відповідно до нього редакція статті 54, на яку посилається апеляційний суд, була відсутня.

У новій редакції Закону України "Про освіту" (2145-19) передбачалось укладання строкового трудового договору (контракту) лише з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти (стаття 25). Можливість укладення контракту з викладачами вищих навчальних закладів з вересня 2017 року була відсутня.

Робота педагогічних працівників, викладачів по строковому трудовому договору (контракту), не передбачена і Законом України "Про вищу освіту" (1556-18) .

Проте у 2017 році та у подальшому відповідач продовжував незаконно укладати контракти.

Суд апеляційної інстанції не перевірив його доводів про те, що він був змушений підписати контракт, а також не зв`ясував, чи не порушувала зміна трудового договору на невизначений строк його трудових прав і не врахував, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними.

Також апеляційний суд залишив поза увагою те, що згідно з частино другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Так, на посаді викладача він працював з 1998 року на безконтрактній формі, з незаконним переходом на контрактну форму трудових відносин і контракти неодноразово (7 разів) переукладались.

Таким чином, він на день звільнення на підставі частини другої статті 39-1 КЗпП України працював по безстроковому трудовому договору, у зв`язку з чим звільнення його на підставі закінчення терміну дії контракту є незаконним.

Також апеляційним судом не враховано те, що його звільнено у період лікарняного, а захист його права, шляхом зміни дати звільнення, який застосував апеляційний суд, не є ефективним засобом юридичного захисту.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року від ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 1998 року працював у ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" (колишня назва - Мелітопольський автомоторний технікум) на різних посадах (а. с. 13-16, т. 1).

Згідно з розпорядженням директора Мелітопольського державного промисло-економічного технікуму від 09 червня 2010 року № 7 "Про укладення контрактів з педагогічними працівниками" з метою запобігання можливості порушення вимог трудового законодавства та закріплення додаткових обов`язків педагогічних працівників, педагогічним працівникам технікуму необхідно було звернутися до відділу кадрів для узгодження контрактної форми трудового договору.

Розділом 3 колективних договорів, укладених у період 2015-2019 років, визначені вимоги при прийнятті на роботу та звільнення працівників.

У пункті 3.2 розділу 3 колективних договорів на 2018-2019 роки визначено, що адміністрація зобов`язується при прийнятті на роботу укладати з працівниками коледжу контракт або трудовий договір (строковий або безстроковий). Прийняття на роботу педагогічних працвників проводити обов`язково з укладенням контракту (а. с. 47-53, т. 1).

Наказом директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 28 серпня 2013 року № 63-К ОСОБА_1 був прийнятий на посаду викладача коледжу ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" за котрактом.

02 вересня 2013 року ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони уклали трудовий договір про призначення останнього на посаду викладача ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж". Цей договір є строковим трудовим договором (пункт 1 договору).

Згідно з наказом директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" № 29-К від 29 березня 2019 року посада викладача коледжу перейменована на посаду "викладача закладу вищої освіти".

Строкові трудови договори переукладалися між стронами неоднорзово.

У 2014 році на строк з 01 липня 2014 року по 30 червня 2015 року, у 2015 році на строк з 01 липня 2015 року по 30 червня 2016 року, у 2016 році на строк з 01 липня 2016 року по 30 червня 2017 року, у 2017 році на строк з 01 липня 2017 року по 31 серпня 2018 року.

Востаннє контракт був укладений між сторонами 31 серпня 2018 року на строк з 01 вересня 2018 року по 31 серпня 2019 року, у підпункті 6.2.1 пункту 6.1 якого сторони передбачили, що підставою для розірвання контракту є закінчення строку його дії. При цьому директор коледжу і викладач повинні за угодою сторін не пізніше як за два місяці визначитися у такому: контракт припиняє дію, контракт продовжується або укладається на новий термін. Якщо у цей термін сторони не визначилися, то контракт продовжується на новий термін. Контракт не може переходити в договір на невизначений строк відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, коли жодна із сторін не поставила питання про його припинення. Якщо у цей термін сторони не визначились, то контракт продовжується на новий термін (а. с. 17, т. 1).

Листом директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" ОСОБА_1 повідомлено про звільнення у зв`язку із закінчення терміну дії контракту за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2019 року. Із зазначеним листом ОСОБА_1 ознайомлений 24 червня 2019 року, про що свідчить поставлений ним особистий підпис (а. с. 18, т. 1).

Наказом директора ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" від 30 серпня 2019 року № 98-К звільнено ОСОБА_1 з посади викладача коледжу у зв`язку із закінченням дії трудового договору (контракту) за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2019 року. Контракт вважати розірваним з 01 вересня 2019 року (а. с. 12, т. 1).

Згідно з листом непрацездатності серії АДУ № 500064 ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 29 серпня 2019 року по 02 вересня 2019 року включно, стати до роботи 03 вересня (а. с. 19, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП (322-08) України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку.

Контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк.

Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу.

Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17.

Укладений з позивачем 31 серпня 2018 року строковий трудовий контракт, був оформлений відповідно до положень чинного трудового законодавства.

Таким чином, підписання ОСОБА_1 31 серпня 2018 року контракту вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті.

Разом з тим за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту від 31 серпня 2018 року угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, що відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 664/2284/16-ц, провадження № 61-3492св18.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року (va06p710-19) № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Апеляційний суд врахував, що наказ про звільнення позивача видано 30 серпня 2019 року, тобто у період, коли позивач був непрацездатний, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України та дійшов правильного висновку, щонаслідком звільнення працівника у період його непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі, що відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц, провадження № 61-17196вв19 й подібна позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року у спрві № 481/1043/17 (провадження № 14-74цс20).

З відповідача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2019 року до 03 вересня 2019 року у розмірі 1 618,50 грн (539,50 грн (середньоденний заробіток) х 3 дні).

Такий правовий висновок викладено Верховним Судому постанові від 16 червня 2020 року у справі № 750/8456/17-ц (провадження № 61-22946св18).

Апеляційний суд, змінивши дату звільнення позивача, не врахував, що підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2019 року до 03 вересня 2019 рокута дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не може вважатися законним та підлягає скасуванню.

При цьому посилання апеляційним судом на положення статті 54 Закону України "Про освіту" у редакції, чинній до 28 вересня 2017 року, тобто до підписання ОСОБА_1 31 серпня 2018 року останнього контракту, не впливає на правильне вирішення справи, оскільки законодавством не передбачено заборони запровадження для педагогічних працівників контрактної форми трудового договору.

При цьому згідно з колективним договором на 2018 та 2019 роки адміністрація зобов`язується при прийомі на роботу укладати з працівниками коледжу контракт або трудовий договір (строковий або безстроковий). Прийняття на роботу педагогічних працівників проводити обов`язково з уклаенням контракту (пункт 3.2.) (а. с. 48, 50, т. 1).

Щодо моральної шкоди

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановши в діях роботодавця порушення трудових прав працівника, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн, з урахуванням вимог розумності й справедливості.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення та підлягає скасуванню відповідно до вимог статтей 412, 413 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й залишення в силі рішення суду першої інстанції в частиніпозовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, часткове скасування постанови апеляційного суду, часткове задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то з ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги у відповідному розмірі.

Отже, ОСОБА_1 сплатив судовий збір при поданні касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн, відсоток задоволення його вимог у касаційній інстанції складає 9,22 %, тому 9,22 % сплаченого судового збору в розмірі 141,62 грн підлягає стягненню з ДВНЗ "Мелітопольський промислово-економічний коледж" на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 08 квітня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного вищого навчального закладу "Мелітопольський промислово-економічний коледж" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного вищого навчального закладу "Мелітопольський промислово-економічний коледж" про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Стягнути з державного вищого навчального закладу "Мелітопольський промислово-економічний коледж" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 серпня 2019 року до 03 вересня 2019 року у розмірі 1 618,50 грн.

В іншій частині цих позовних вимог відмовити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 грудня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного вищого навчального закладу "Мелітопольський промислово-економічний коледж" про відшкодування моральної шкоди залишити в силі.