розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдаржого Андрія Валерійовича на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, у складі судді Лузан Л. В., від 26 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М., від 26 травня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав та обов`язків покупця за договором міни земельних ділянок, визнання права власності та припинення права власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори оренди належних останній земельних ділянок площею 1,84 га (кадастровий номер 4822081500:15:000:0178) та площею 4,6614 га (кадастровий номер 4822081500:05:000:0127) строком на 10 років. Проте, у листопаді 2019 року йому стало відомо що 29 листопада 2018 року між відповідачами був укладений договір міни земельних ділянок сільськогосподарського призначення. За умовами договору міни ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 орендовані ним земельні ділянки в обмін на земельну ділянку площею 0,01 га (кадастровий номер 4822081500:13:000:0070), яку останній передав у власність ОСОБА_3, з доплатою в розмірі 114 261 грн. Позивач наголошував на тому, що він має переважне перед іншими право на придбання орендованих земельних ділянок в разі їх продажу орендодавцем.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд перевести на нього права та обов`язки покупця земельних ділянок, кадастровий номер 4822081500:15:000:0178, та кадастровий номер 4822081500:05:000:0127, згідно договору міни від 29 листопада 2018 року, укладеного між відповідачами, та визнати за ним право власності на зазначені земельні ділянки, припинивши право власності ОСОБА_4 на них, з присудженням останньому грошових коштів у розмірі 114 261 грн, які знаходяться на депозитному рахунку суду. Крім того, позивач просив визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4822081500:07:000:0124, площею 0,01 га, яка з 28 грудня 2019 року перебуває у його власності, пославшись на те, що дана земельна ділянка є рівноцінною тій, що ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки відповідно до вимог закону, переважне право може бути реалізовано тільки у випадку купівлі-продажу та не підлягає застосуванню в разі відчуження обумовленого майна за договором міни. Крім того, районний суд зазначив, що укладення договору міни земельних ділянок не порушило права позивача, оскільки права та обов`язки за договором оренди спірної земельної ділянки перейшли до ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гайдаржия А. В. залишено без задоволення, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що відповідачі обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Укладений відповідачами договір міни не є фіктивним чи удаваним, оскільки відповідачі його виконали з дотриманням вимог чинного законодавства. Волевиявлення власника земельних ділянок ОСОБА_3 на час здійснення правочину було спрямовано саме на укладення договору міни, тобто проведення розрахунків за договором передбачало передачу сторонами у власність саме земельних ділянок та виключало грошову форму оплати. Наявність доплати у договорі міни не перетворює його на договір купівлі-продажу, оскільки така доплата у договорі міни передбачена частиною третьою статті 715 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - Гайдаржий А. В. просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 8, частини четвертої

статті 362, статей 715, 716, 777 ЦК України, статті 9 Закону України "Про оренду землі". На думку заявника, відчуження майна за договором міни також є продажом, що узгоджується з положеннями цивільного та податкового законодавства. Суди не застосували аналогію закону, а саме положення частини четвертої статті 362 ЦК України, у відповідності до яких має здійснюватись захист прав орендаря у випадку порушення його переважного права на придбання орендованої земельної ділянки. Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що при наявності мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення укладення договору міни є єдиним можливим способом продати земельну ділянку. Стверджує, що права орендаря внаслідок укладення договору міни були порушені.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат

Вуїв О. В. просить залишити касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - адвоката Гайдаржого А. В. без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

У прохальній частині відзиву на касаційну скаргу представник

ОСОБА_4 - адвокат Вуїв О. В. просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнути із позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн, які відповідач поніс у зв`язку з поданням відзиву на касаційну скаргу позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були укладені договори оренди належних останній земельних ділянок: площею 1,84 га, кадастровий номер 4822081500:15:000:0178, та площею 4,6614 га, кадастровий номер 4822081500:05:000:0127, які розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років, які були зареєстровані 06 жовтня 2017 року.

29 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір міни земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І. М. За умовами вказаного договору ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 належні їй на праві власності земельні ділянки: площею 1,84 га, кадастровий номер 4822081500:15:000:0178, та площею 4,6614 га, кадастровий номер 4822081500:05:000:0127, які розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на земельну ділянку, площею 0,01 га, кадастровий номер 4822081500:13:000:0070, розташовану за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, Воронівська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку останній передав у власність ОСОБА_3 з доплатою в розмірі 114 261 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до положень статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

За змістом статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною другою статті 777 ЦПК України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про оренду землі" орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

Орендодавець зобов`язаний повідомити в письмовій формі орендаря про намір продати земельну ділянку третій особі із зазначенням її ціни та інших умов, на яких вона продається.

Орендар може придбати земельну ділянку, що перебуває в оренді, за умови згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки.

Обмеження законодавцем права власника майна, переданого у найм (оренду), щодо розпорядження цим майном ґрунтується на розумних та справедливих критеріях (пункт 3.5 рішення Конституційного Суду України від 10 грудня 2009 року N 31-рп/2009 (v031p710-09) ).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає абозобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Положеннями статті 715 ЦК України передбачено, що за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (стаття 716 ЦК України).

Частиною четвертою статті 362 ЦК України закріплено право співвласника вимагати переведення на нього прав та обов`язків покупця у випадку продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переваженого права купівлі цієї частки.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, із урахуванням вказаних норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 29 листопада 2018 року був укладений договір міни земельних ділянок, презумпція правомірності якого позивачем не оспорювалась, а положення частини четвертої статті 362 ЦК України не підлягають застосуванню до правовідносин сторін за аналогією закону, оскільки регулюють правовідносини між співвласниками майна. Враховуючи встановлені судами обставини, підстави для переведення на позивача права та обов`язків покупця земельних ділянок, кадастровий номер 4822081500:15:000:0178, та кадастровий номер 4822081500:05:000:0127, згідно договору міни від 29 листопада 2018 року, укладеного між відповідачами, відсутні.

У той же час перехід права власності на орендовані земельні ділянки до іншої особи не є підставою для зміни умов договору або його розірвання (пункт 16.6 договорів оренди від 03 жовтня 2017 року).

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Дослідивши доводи клопотання і надані представником ОСОБА_4 - адвокатом Вуїв О. В. документи на підтвердження понесених витрат на надання правничої допомоги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої

статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним щодо предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку з підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу, заявником надано ордер на надання ОСОБА_4 правничої допомоги адвокатом Вуїв О. В. від 17 серпня 2020 року № 1020243, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 11 грудня 2019 року, розрахунок вартості наданої правничої допомоги від 17 серпня 2020 року № 17-1/08/20 на суму 1 500 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера від 17 серпня 2020 року на суму 1 500 грн.

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про доведеність ОСОБА_4 понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді касаційної інстанції у розмірі 1 500 грн. Підстави для того, щоб вважати розмір витрат на професійну правничу допомогу не співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, розміром задоволених позовних вимог колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдаржого Андрія Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 26 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 26 травня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн.