Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Одеська міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що з 1992 року він безперервно

та добросовісно володів квартирою

АДРЕСА_1, до якої він заселився за усної згоди

на це місцевої влади, як молодий спеціаліст, який працював у органах внутрішніх справ України.

Зазначав, що вказана квартира на обліку не значилася. Пропрацювавши близько 10 років в органах внутрішніх справ України на посаді слідчого, він звільнився, так і не отримавши належної квартири як молодий спеціаліст, оскільки квартири молодим спеціалістам перестали виділяти із 1993 року. Тимчасове житло, зокрема спірна квартира, стала для нього постійним житлом, оскільки із того часу він проживав за вказаною адресою, утримував

її та сплачував відповідні комунальні послуги за неї.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка згідно технічного паспорта від 14 жовтня 2016 року

за інвентарним номером 16062016-566 розташована на першому поверсі триповерхового будинку та складається із однієї кімнати житловою площею 10,9 кв. м, кухні площею 6,4 кв. м, санвузла - 2,1 кв. м, коридора - 1,5 кв. м, вбудованих шаф - 0,9 кв. м, та 0,4 кв. м, антресолі - 1,1 кв. м, загальна площа квартири 23,3 кв. м, висота приміщень - 3,87 м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу достовірно було відомо про те, що квартира, на яку він просить визнати право власності

за набувальною давністю, перебуває у власності територіальної громади

в особі Одеської міської ради, що, як вважав суд першої інстанції, виключає визнання на неї права за набувальною давністю у порядку

статті 344 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи

у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, належним чином дослідив надані докази у їх сукупності та правильно виходив із того, що оскільки позивачу достовірно було відомо про те, що квартира, на яку він просив визнати право власності за набувальною давністю, перебуває у власності територіальної громади в особі Одеської міської ради, а тому, це виключає можливість визнання права за набувальною давністю у порядку

статті 344 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами першої

та апеляційної інстанцій норм матеріального права просив скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що він із 1992 року добросовісно, відкрито та безперервно володів спірною квартирою, тому вважав,

що наявні правові підстави для визнання за ним права власності на вказану квартиру.

Вважав, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело

до неправильного вирішення справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року було поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Приморського районного суду м. Одеси.

У серпні 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Одеської міської ради на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Квартира АДРЕСА_1, перебуває у власності територіальної громади в особі Одеської міської ради.

ОСОБА_1 проживає у зазначеній квартирі з 1992 року з дозволу місцевої влади.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК Українивизначено,

що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним вимогам закону.

Частиною першою статті 41 Конституції Українивизначено, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Глава 24 ЦК України (435-15) регламентує набуття права власності.

Згідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо

не випливає із закону або незаконність набуття права власності

не встановлена судом.

Виходячи зі змісту статті 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи є: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Зокрема, володілець за давністю є незаконним володільцем, про

що зазначено в частині першій статі 344 ЦК України (435-15) (особа заволоділа чужим майном). Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею та незалежно від волі колишнього власника, При цьому, добросовісність володіння означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа

не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані

не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов`язковій сукупності обставин, передбачених частини першої статті 344 ЦК України,

до яких насамперед відносяться законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння

та його безперервність (тобто строк володіння).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна

за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав,

а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Отже вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірна квартира перебуває

у власності територіальної громади в особі Одеської міської ради

та ураховуючи те, що позивачу було відомо про власника спірної квартири, обґрунтовано вважав, що володіння позивача спірною квартирою

не є добросовісним у розумінні статті 344 ЦК України і правовий механізм для набуття у власність такого майна у цьому випадку не застосовується,

а тому підстав для задоволення позову про визнання права власності

за набувальною давністю на спірну квартиру не вбачається.

Посилання касаційної скарги на те, що позивач добросовісно, відкрито

і безперервно володів спірною квартирою, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, яким була надана належна правова оцінка

й не спростовують зазначених його висновків про відсутність підстав для застосування положень статті 344 ЦК України та для задоволення позову.

Колегія суддів не бере до уваги посилання касаційної скарги

на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року

у справі № 755/16913/16-ц та від 14 травня 2019 року у справі

№ 910/17274/17, оскільки висновки у вказаних справах не суперечать висновкам, яких дійшли суди у справі, яка переглядається.

Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятого судового рішення та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень.

При вирішенні справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду