розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів Чобіток А. О., Немировської О. В., Оніщука М. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_5, з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив: встановити факт його проживання з померлою 12 липня 2015 року ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з жовтня 2006 року по день її смерті; визнати його спадкоємцем за законом першої черги; визнати за ним право власності на спадкове майно.

Позов мотивовано тим, що 06 березня 1969 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено шлюб, який розірвано 24 травня 1979 року. За час спільного проживання у них народились двоє дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Після розлучення, між позивачем та ОСОБА_6 залишились нормальні, дружні відносини, він приймав активну участь у вихованні спільних дітей.

30 грудня 1986 року ОСОБА_6 та ОСОБА_12 зареєстрували шлюб. ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_6 .

16 січня 1991 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_14, який 24 жовтня 2006 року було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_12 .

З 0З жовтня 2006 року, позивач почав проживати разом з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_1, разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла та після її смерті відкрилась спадщина.

ОСОБА_2, опікуном якої була ОСОБА_6, звернулась до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори, про прийняття спадщини після смерті баби.

Позивач звернутися до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, але отримав письмову відповідь за підписом завідувача нотаріальної контори про те, що заяву долучено до спадкової справи та одночасно зазначено, що йому необхідно звернутись до суду для встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем.

Позивач також посилався нате, що з ОСОБА_6 він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу майже дев`ять років, належить до четвертої черги спадкоємців за законом. Разом з тим, оскільки протягом цього часу позивач, вів із спадкодавцем спільне господарство, матеріально її забезпечував, постійно доглядав за нею та піклувався, то має право одержати право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, відповідно до положень частини другої статті 1259 ЦК України.

У липні 2017 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Головне управління юстиції у м. Києві, вимоги якого уточнила під час розгляду справи та просила: визнати її спадкоємцем першої черги спадкового майна свого батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме: Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 за представництвом; визнати її спадкоємцем першої черги спадкового майна своєї баба ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, за представництвом; визнати її спадкоємцем першої черги спадкового майна свого батька ОСОБА_8, померлого - 07 травня 2009 року, а саме: 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 .

Зустрічний позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_8, який мав у власності 1/3 частину трикімнатної квартири, загальною площею 66,5 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_6 була призначена опікуном ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що її мати була визнана безвісно відсутньою.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся ОСОБА_2 - ОСОБА_6, яка мала у власності 1/3 частину трикімнатної квартири, загальною площею 66,5 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 14 серпня 1997 року, виданого органом приватизації Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва та однокімнатну квартиру, загальною площею 33,30 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 лютого 2001 року.

ОСОБА_2 прийняла спадщину, оскільки подалавідповідну заяву про прийняття спадщинидо Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори у встановлений законом строк. Крім неї, також прийняли спадщину спадкоємці першої черги за представленням ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які подаливідповідні заяви нотаріусу.

Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора відкрила спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_6

ОСОБА_2 вважає, що належна їй частина спадщини складається: за представництвом 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, яка б мала належати її батьку ОСОБА_8, померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 ;за представництвом 1/6 частина квартири АДРЕСА_1, яка б мала належати її батьку ОСОБА_8, померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

1/3 частина квартири кв. АДРЕСА_1, яка належала її батьку ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло.

ОСОБА_2 позбавлена можливості отримати свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємець першої черги, на належне їй спадкове майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2019 року у складі судді Астахової О. О. первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з жовтня 2006 року по день її смерті за адресою:

Визнано за ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом, яка відкрилась після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що належними доказами підтверджується факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 2006 року проживали у квартирі АДРЕСА_1, вели спільний побут та господарство, а також мали взаємні права і обов`язки, тобто проживали однією сім`єю, унаслідок чого ОСОБА_1 має право на спадкування після померлої ОСОБА_6 у четверту чергу.

ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_6 з 03 жовтня 2012 року до настання смерті перебувала у безпорадному стані, зумовленому віком та наявними тяжкими захворюваннями, а він з того часу опікувався, матеріально забезпечував, надавав допомогу в догляді за нею, яка через похилий вік, тяжку хворобу була у безпорадному стані, тому, з урахуванням висновку експерта Головного бюро судово-медичної експертизи, є підстави змінити ОСОБА_1 черговість одержання права на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 на спадкове майно, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись з позовом до суду, який є предметом розгляду, ОСОБА_1 не визначив, на яке саме майно він просить суд визнати за ним право власності. Розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі досліджених доказів, суд першої інстанції не встановив правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_8, який на випадок своєї смерті заповіту не складав, тому спадкування після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснюється за законом. При цьому, позивач ОСОБА_2 в силу положень статті 1261 ЦК України є спадкоємицею першої черги. А відтак, вимоги за зустрічним позовом визнати ОСОБА_2 спадкоємцем першої черги спадкового майна свого батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 за представництвом на: Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, не грунтуються на нормах матеріального права, оскільки є взаємовиключними.

Право на спадкування ОСОБА_2 на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_8 ніким не оспорюється та на момент розгляду справи порушення даного права ОСОБА_2 судом не встановлено.

ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_8 на

1/6 частини квартири АДРЕСА_1, у зв`язку з чим, позовні вимоги зустрічного позову у цій частині задоволенню не підлягають.

Зустрічна позовна вимога про визнання ОСОБА_2 спадкоємцем першої черги спадкового майна ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, за представництвом також задоволенню не підлягає.

ОСОБА_2 має право на спадкування за представленням за своєю бабою ОСОБА_6, замість свого батька, як спадкоємець першої черги.

Відмови нотаріуса у видачі свідоцтва ОСОБА_2 про право па спадщину, що залишилась після померлої ОСОБА_6, не має. Відповідно до пункту 3 Глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, на час розгляду даної цивільної справи в суді, вчинення нотаріальних дій зупинено, що було роз`яснено ОСОБА_2 листом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори.

Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_4 в частині задоволення позовних вимог первісного позову ОСОБА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано з ухваленням нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог первісного позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявність обставин (фактів), про які стверджує ОСОБА_1, не підтверджуються належними і допустимими доказами

Покази свідків ОСОБА_2, ОСОБА_16, ОСОБА_17 не є достатніми для того, щоб дійти висновку про наявність обставин проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю, оскільки вказані покази мають загальний характер, з яких не можна встановити характер відносин указаних осіб.

Наданий ОСОБА_1 акт, підписаний ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, датований 11 січня 2015 року про те, що він проживав у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, не є достатнім та достовірним доказом, того, що ОСОБА_1 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, проживав разом із ОСОБА_6 однією сім`єю, оскільки не вказує на період проживання ОСОБА_1 у вказаній квартирі та не має вказівки на його проживання однією сім`єю із спадкодавцем, як і не вказує на те, що вони були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Крім того, підписи ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 у вказаному акті від 11 січня 2015 року, засвідчені начальником ЖРЕО-411 13 січня 2016 року, тобто через рік від дати його складання, що також викликає сумніви у його достовірності.

Будь-яких інших письмових доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, матеріали справи не містять.

ОСОБА_6 була працездатною особою до серпня 2011 року, з серпня 2011 року отримувала пенсію, була опікуном онуки ОСОБА_2, а після смерті сина ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_4), 20 вересня 2013 року переоформила на своє ім`я взятий ним кредит у ПАТ КБ "ПриватБанк", про що свідчать матеріали спадкових справ ОСОБА_8 та ОСОБА_6 та визнається ОСОБА_1

Будь-яких даних про те, які ж права та обов`язки мав ОСОБА_1, зазначаючи про проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю, матеріали справи не містять.

Проживання із спадкодавцем по день його смерті, не є безумовною підставою для задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, оскільки юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами наявність юридичних фактів у їх сукупності, за наявності яких у позивача могло виникнути право на зміну черговості спадкування з підстав, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції не погодився висновком експерта №200/18, складеним 17 вересня 2018 року, посилаючись на те, що він суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумніви у його правильності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заявлених ним позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що аналіз рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанцій вказує на те, що одні й ті ж самі докази, що є в матеріалах справи, оцінювалися судами по різному із протилежними висновками, що за правилами ч. 1 ст. 400 ЦПК України ускладнює їх оцінку в суді касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції не дослідив факти та обставини того, що ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_6 (спадкодавець) не перебували в зареєстрованому шлюбі із іншими особами, не дослідив медичну документацію (амбулаторну картку) стану здоров`я ОСОБА_6 (спадкодавця) та виписку із її медичної картки, не дослідив належним чином висновок та підсумки судово-медичної експертизи, підписані Начальником ДУ "Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України", не дослідив та не встановив фактичне місце проживання ОСОБА_1 за період часу із жовтня 2009 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив та не визнав належним та допустимим доказом висновок експерта спеціалізованої медичної установи - Головного бюро судово-медичної експертизи № 200/18 від 17 вересня 2018 року та не врахував, що висновки експерта не оскаржувалися при розгляді справи в суді першої інстанції. Пропозицій щодо уточнень, роз`яснень або про призначення комісійної, комплексної, додаткової або повторної експертизи, а також про призначення експертизи в галузі права від сторін по справі, а також від суду апеляційної інстанції, не надходило.

Суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином акт про проживання ОСОБА_1 (позивача) в квартирі АДРЕСА_1, підписаний ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та затверджений посадовою особою обслуговуючої будинок організації (ЖРЕО-411) від 13 січня 2016 року.

З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що докази у справі розглядалися судом апеляційної інстанції окремо, а не у взаємозв`язку із іншими доказами.

Суд апеляційної інстанції помилково визнав рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, безпідставно вважав, що обставини, які мають значення для справи, неповні та недоведені, які суд першої інстанції вважав доведеними. Зробив припущення про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Безпідставно вважав недостатніми покази свідків ОСОБА_2, ОСОБА_16 та ОСОБА_21, відхилив та не прийняв до уваги висновки експерта Головного бюро судово-медичних експертиз № 200/18 від 17 вересня 2018 року.

Апеляційний суд безпідставно вважав ОСОБА_6 (спадкодавця) працездатною особою до 12 серпня 2011 року та такою, що не є безпорадною особою, яка потребує стороннього догляду, допомоги і піклування.

Суд апеляційної інстанції не дослідив докази та факти матеріального стану ОСОБА_1 (позивача), наявність у нього можливості утримувати та доглядати за ОСОБА_6 .

Апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував факти та обставини зміни черговості спадкування відповідно до положень статті 1259 ЦК України та не врахував, що ОСОБА_6 була у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги, що підтверджується судово-медичною експертизою, показами свідків та письмовими доказами. Доказом безпорадності спадкодавця є документи, що підтверджують тяжкість стану здоров`я, виписки із історії хвороби, амбулаторної картки, висновки медичних закладів тощо. Не надано оцінки тим обставинам, що саме ОСОБА_1 постійно та безперервно надавав допомогу ОСОБА_6 на протязі тривалого часу до дня смерті, забезпечував побутові умови і догляд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_4, заперечує проти доводів позивача та просить залишити постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення апеляційного суду оскаржується виключно в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржуване рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як "одержання права на спадкування наступною чергою" (частина друга статті 1258 ЦК України) та "зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом". "Одержання права на спадкування наступною чергою" (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На "зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом" в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України (435-15) ); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є його процесуальним обов`язком у силу статті 12, 81 ЦПК України.

Так, у справі яка переглядається встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 була працездатною особою до серпня 2011 року, з серпня 2011 року отримувала пенсію за віком, була опікуном онуки ОСОБА_2, а після смерті сина ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_4), 20 вересня 2013 року переоформила на своє ім`я взятий ним кредит у ПАТ КБ "ПриватБанк" та виконувала взяті на себе кредитні зобов`язання. При цьому, позивач не довів факту надання ним матеріальної допомоги спадкодавцю протягом тривалого часу, а також факт перебування спадкодавця у безпорадному стані.

Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку медичній картці ОСОБА_6, яка з 2012 року і по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 містить лише п`ять записів лікаря: 20 серпня 2012 року, 03 жовтня 2012 року, 04 липня 2013 року, 23 листопада 2013 року, 09 липня 2015 року (за три дні до її смерті), проте не містить жодного запису про те, що вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування, медична картка не містить.

03 жовтня 2012 року міститься запис про те, що ОСОБА_6 ходить з палицею по дому та по вулиці із сторонньою допомогою, та запис від 04 липня 2013 року про те, що самостійно ходить мало.

Проте будь-яких даних про те, що такий стан ОСОБА_6 зберігався після 04 липня 2013 року та по 09 липня 2015 року (за три дні до її смерті), або погіршився, ні медична картка ОСОБА_6, ні матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції на основі всієї сукупності наданих сторонами доказів, встановив відсутність письмових доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, зокрема, що вказані особи були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про недостатність показів свідків ОСОБА_2, ОСОБА_16, ОСОБА_17 для встановлення обставин проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 однією сім`єю, оскільки вказані покази мають загальний характер, з яких неможна встановити характер відносин указаних осіб.

Надаючи оцінку висновку експерта №200/18, складеного 17 вересня 2018 року медичною експертною комісією ДУ "Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України", суд апеляційної інстанції врахував положення статті 102 ЦПК України, відповідно до яких предметом висновку експерта не можуть бути питання права, а за змістом статті 110 ЦПК України висновок експерта є одним із доказів, який оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відхиляючи вказаний висновок експерта, суд апеляційної інстанції, на виконання вимог статті 110 ЦПК України належним чином мотивував свої висновки, які обґрунтовано виклав в мотивувальній частині прийнятої ним постанови і з якими у повній мірі погоджується Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що він тривалий час опікувався спадкодавцем та надавав допомогу, не може бути достатньою обставиною для зміни черговості спадкування в розумінні частини другої статті 1259 ЦК України, без установлення сукупності усіх юридичних фактів, обумовлених даною нормою.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про доведеність заявлених ним позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

В силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду в оскаржуваній позивачем частині.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.