Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 127/27751/16-ц

провадження № 61-7067св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач-1 - ОСОБА_1,

представник позивача-1 - ОСОБА_2,

позивач-2 - ОСОБА_3,

представник позивача-2 - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк",

представники відповідача: Гаврилюк Олександр Васильович, Куйдан Олег Ігорович, Воронцов Дмитро Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Федчишена С. А. від 26 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Матківської М. В., Сопруна В. В. від 12 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), третя особа - ОСОБА_3, про захист прав споживача та визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 28 вересня 2007 року вона уклала кредитний договір № 11225719000 з акціонерним комерційно-інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк". 08 жовтня 2007 року із метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору вона уклала договір іпотеки, за умовами якого передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . Вважає вказані договори є недійсним, оскільки всупереч положенням Законів України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (979-15) , Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України № 168, в договорі про надання споживчого кредиту № 11225719000 від 28 вересня 2007 року відсутні обов`язкові умови, які є необхідними для його укладення: детальний розпис сукупної вартості кредиту (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; належним чином не зазначено вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; реальна процентна ставка; абсолютне значення подорожчання кредиту в грошовому вигляді шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; відсутнє застереження щодо попередження позичальника про настання валютних ризиків; не зазначені умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, та суми коштів, які позичальник зобов`язаний сплатити за договором банківського рахунку; порядок припинення дії кредитного договору; відсутня умова про дострокове розірвання кредитного договору, яка не є тотожною достроковому поверненню кредиту; не визначена відповідальність кредитора при порушенні умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту; відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення, про інфляційне застереження та не узгоджено домовленість про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмета іпотеки; не оприлюднено інформацію про умови іпотечного кредитування. За відсутності вказаних умов у кредитному договорі, сторонами не було в належній формі досягнуто згоди щодо його істотних умов.

Виходячи з положень статей 203, 215, 230, 548 ЦК України вважає, що під час укладення кредитного договору вона як позичальник була введена в оману банком щодо істотних умов договору. Формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалося під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.

Посилаючись на положення статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів" зазначала, що спірний кредитний договір було укладено з використанням нечесної підприємницької практики, який включає несправедливі умови, наслідком якого є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, а тому такий договір є недійсним.

Посилаючись на вказані обставини, просила визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту № 11225719000 від 28 вересня 2007 року та договір іпотеки від 08 жовтня 2007 року, як похідне зобов`язання від основного; зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 4783 та виключити з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень запис про об`єкт обтяження: квартиру АДРЕСА_1 .

У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ "УкрСиббанк", в якому просив припинити поруку відповідно до договору поруки № 145854, укладеного 28 вересня 2007 року між ним та ПАТ "УкрСиббанк", за яким він (поручитель) зобов`язався відповідати за виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 11225719000 від 28 вересня 2007 року.

Позов мотивовано тим, що порушення зобов`язання з погашення кредитної заборгованості позичальник допустила ще 31 березня 2016 року, тоді як з відповідною вимогою банк звернувся до нього як до поручителя 27 жовтня 2016 року, тобто у строк, що перевищує шість місяців від дня настання строку основного зобов`язання, а тому в силу положення частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою. Водночас, згідно з наданими розрахунками заборгованості договір кредиту № 11225719000 від 28 вересня 2007 року був закритий у зв`язку з повним погашенням заборгованості 29 грудня 2014 року сумою в розмірі 33 133, 24 дол. США, за виконання будь-яких інших кредитних договорів ОСОБА_1 він не поручався.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2018 року позови ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту (пункт 1.2), розміру процентної ставки (пункт 1.3.1), порядку її нарахування (пункт 1.3.3), та зміни (розділ 5), розмір й порядок розрахунку неустойки (розділ 4); черговість погашення грошових зобов`язань (пункт 1.6), право позичальника на дострокове погашення кредиту та порядок дострокового погашення (п. 3.2.2), відповідальності за порушення умов договору, в тому числі банку. ОСОБА_1 була проінформована про всі істотні умови договору, зокрема про валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором, про спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, про умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи, та суми коштів, які позичальник зобов`язаний сплатити за договором банківського рахунку, при цьому останньою не надано доказів нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману. ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Тому відсутні правові підстави для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки, яка є похідною від основного зобов`язання.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог останнього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційних скарг не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що під час укладення кредитного договору банк порушив права заявника як споживача, ввівши її в оману, оскільки не надав їй інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є не проведення банком визначеної Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) переддоговірної роботи, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладання споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього та найбільш прибутковою для банку схемою. Факт виконання позичальником умов кредитного договору, на що посилався суд, має значення лише для визнання наслідків його недійсності. Крім того, суд не надав належної правової оцінки висновку експерта судово-економічної експертизи від 23 травня 2018 року № 6093/17-21, дослідження якого підтверджують нечесну підприємницьку діяльність банку, внаслідок якої позичальник була введена в оману при отриманні кредитних послуг. Сам договір споживчого кредиту містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і призводить до погіршення становища споживача. На думку заявника умови кредитного договору є несправедливими, містять заборонені дискримінаційні умови щодо боржника та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача. Тому кредитний договір та похідний від нього договір іпотеки підлягають визнанню недійсними, оскільки суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Оскільки судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються в частині вирішення позову ОСОБА_3 про припинення поруки, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 127/27751/16-ц з Вінницького міського суду Вінницької області.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 28 вересня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11225719000 (з відповідними змінами) відповідно до умов якого банк надав останній кредит у сумі 49 500,00 дол. США, що еквіваленто 249 975,00 грн, на придбання однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1, з кінцевим терміном повернення не пізніше 27 вересня 2028 року.

Із метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором, 08 жовтня 2007 року між АКІБ "Укрсиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи підстави позову щодо недійсності договору про надання споживчого кредиту, ОСОБА_1 посилалась на відсутністю у договорі детального розпису сукупної вартості кредиту та ненадання інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Матеріалами справи узгоджується, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину ОСОБА_1 не заявляла додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконувала його умови. При цьому, позичальнику було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір.

Посилання позивача на несправедливі умови кредитного договору та їх невідповідності принципу добросовісності, що є наслідком погіршення становища споживача, спростовуються змістом кредитного договору та не узгоджуються з матеріалами справи.

Так, у пункті 7.12. договору сторони домовилися вважати, що уклавши цей договір, позичальник своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами цього договору, підтверджує свої права та обов`язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього, а також, що перед укладанням цього договору отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема, Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

В пункті 1.1. договору зазначено, що позичальник, укладаючи цей договір, усвідомлює можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів та їх використанні за цільовим призначенням згідно умов даного договору, внаслідок чого може виникнути потреба у доплаті позичальником за рахунок власних коштів повної вартості продукції (товару/робіт/послуг), яку останній придбаває за рахунок кредитних коштів банку.

Тобто, умови кредитного договору були доведені позичальнику у письмовому вигляді та містяться у тексті самого договорі кредиту, позичальник з такими умовами була ознайомлена та погодилася з ними, про що свідчить її підпис та подальше виконання його умов.

ОСОБА_1 не спростовує, що нею спірний кредитний договір було підписано, а та обставина, що вона не вивчала надані банком документи та умови підписаного нею договору, не звільняє її від відповідальності за укладеним правочином та не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

Позичальником не доведено введення її в оману банком щодо умов кредитування, що є її процесуальним обов`язком.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; ОСОБА_1 на момент укладання договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала їх; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит був виданий, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору № 11225719000 від 28 вересня 2007 року та похідного від нього зобов'язання - договору іпотеки від 08 жовтня 2007 року.

У той же час, встановивши відсутність підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в цілому, суд не врахував недійсність положення щодо сплати комісії, яке міститься у пункті 1.3.5.

Так, у пункті 1.3.5. передбачена сплата позичальником комісії за надання кредиту у розмірі еквівалентному сумі 20,00 дол. США за курсом Національного банку України станом на дату видачі першого траншу за договором.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частин п'ятої, восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено законом.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 1.3.5. щодо сплати позичальником на користь банку комісії за надання кредиту, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, а аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині колегія суддів визнає прийнятними.

За таких підстав та з урахуванням положень статті 412 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту 1.3.5. договору щодо сплати позичальником на користь банку комісії за надання кредиту та ухвалити у цій частині нове судове рішення, визнавши недійсним вказаний пункт договору.

В іншій частині вирішення позову ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", відмовили у їх задоволенні. Тому колегія суддів вважає за необхідне в цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності оскаржуваних судових рішень в іншій частині вирішення позову ОСОБА_1, оскільки зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення відповідного обґрунтування позовних вимог, в тому числі і на висновок судово-економічної експертизи від 23 травня 2018 року № 6093/17-21, яким суд надав належну правову оцінку.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в іншій частині вирішення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання недійсним пункту 1.3.5. кредитного договору щодо сплати позичальником на користь банку комісії за надання кредиту скасувати.

Визнати недійсним пункт 1.3.5. кредитного договору № 11225719000 від 28 вересня 2007 року щодо сплати позичальником на користь банку комісії за надання кредиту.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 грудня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 березня 2019 року в іншій частині вирішення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун