Позовна заява мотивована тим, що 24 вересня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - ВАТ "Сведбанк"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк"), та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0307/0908/88-231 (з подальшим внесенням змін та доповнень), за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 60 000,00 дол. США, зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом, кінцевим терміном повернення до 23 вересня 2018 року. Цього ж дня, із метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором, між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 0307/0908/88-231-Р-1, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати за належне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором № 0307/0908/88-231.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та публічним акціонерним товариством "Дельта-Банк" (далі - ПАТ "Дельта-Банк") укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ПАТ "Дельта-Банк" перейшло право вимоги за кредитними договорами. У свою чергу, 15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта-Банк" та публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ПАТ "Альфа-Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором від 24 вересня 2008 року № 0307/0908/88-231.

У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідачі зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконували, чим порушили умови кредитного договору. Станом на 01 квітня 2016 року утворилась прострочена заборгованість, яка з урахуванням процентів за користування кредитом та пені становить 12 640,37 дол. США, яку позивач просить суд стягнути з відповідачів як солідарних боржників на свою користь.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ "Альфа-Банк", третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним споживчого кредитування.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 24 вересня 2008 року він уклав кредитний договір № 0307/0908/88-231 з ВАТ "Сведбанк". Вважає вказаний договір є недійсним, оскільки його права, як споживача, порушено тим, що споживчий кредит наданий йому в іноземній валюті. У матеріалах справи відсутня генеральна ліцензія ВАТ "Сведбанк", ПАТ "Дельта Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" на здійснення валютних операцій. Після кожного відступлення прав вимоги за кредитним договором йому не повідомили про зміну кредитора; фактично заміна кредитора не відбулася і він не був належним чином повідомлений про заміну кредитора і це питання не було врегульоване відповідно до умов договору. Банк при укладенні спірного договору не здійснив розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, не визначив сукупну вартість подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту. В договорі відсутні відомості щодо детального розпису загальної вартості кредиту. Він був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, оспорюваний кредитний договір грубо порушує його права як споживача щодо ненадання інформації про тип (вид) відсоткової ставки та інформації про наявні у банку форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача. Умови кредитного договору є несправедливими, оскільки суперечить принципу добросовісності, що має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Посилався також на те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування та підписував лише анкету-заяву без зазначення у ній суми кредитного ліміту, виду платіжної картки, у зв`язку з чим істотних умов договору досягнуто не було.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд поновити строк позовної давності для подачі позову, визнати договір споживчого кредитування № 0307/0908/88-231 від 24 вересня 2008 року недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року позов ПАТ "Альфа-Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість у сумі 12 640,37 дол. США, яка складається із заборгованості за кредитом - 12 108,14 дол. США, за відсотками - 512,91 дол. США, пені - 19,32 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Сторони є вільними у виборі контрагентів, ризики коливання курсів валют несуть сторони. ОСОБА_4 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови. Банк повідомив позивача щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. ОСОБА_4 погодився з умовами кредитного договору, в тому числі валютою кредиту та визначеною банком відсотковою ставкою. У кредитному договорі, який підписаний позичальником, міститься повна інформація стосовно умов кредитування. За таких обставин, встановивши, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, суд дійшов висновку про необхідність солідарного стягнення з боржника та поручителя кредитної заборгованості у визначеному кредитором розмірі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рога Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням її уточнення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було перевірено правомірність видачі валютного кредиту Криворізьким відділенням ВАТ "Сведбанк" та можливість здійснення валютно-обмінних операцій структурним підрозділом ВАТ "Сведбанк". Сам договір споживчого кредиту містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків і призводить до погіршення становища споживача. Під час укладення кредитного договору банк порушив права заявника як споживача, ввівши його в оману, оскільки не надав йому інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. На думку заявника умови кредитного договору є несправедливими, містять заборонені дискримінаційні умови щодо боржника та суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача. Кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 березня 2019 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року; відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 214/2793/16-ц з Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Зупинено виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року в частині задоволення первинного позову ПАТ "Альфа-Банк" до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 24 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0307/0908/88-231, з подальшим внесенням змін та доповнень, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у сумі 60 000 дол. США, зі сплатою 12,5% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 23 вересня 2018 року.

Цього ж дня, із метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором, між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 0307/0908/88-231-Р-1, за умовами якого остання зобов'язалася відповідати за належне виконання позичальником виниклого зобов'язання за кредитним договором № 0307/0908/88-231.

25 травня 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта-Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ПАТ "Дельта-Банк" перейшло право вимоги за кредитними договорами.

15 червня 2012 року між ПАТ "Дельта-Банк" та ПАТ "Альфа-Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ПАТ "Альфа-Банк" перейшло право вимоги за кредитним договором від 24 вересня 2008 року № 0307/0908/88-231.

Згідно з наданим ПАТ "Альфа-Банк" розрахунком, прострочена заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 01 квітня 2016 року становить 12 640,37 дол. США, із яких: заборгованість за кредитом - 12 108,14 дол. США, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 512,91 дол. США, пеня - 19,32 дол. США.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626- 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Матеріалами справи узгоджується, що при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення правочину ОСОБА_4 не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови. При цьому, позичальнику було надано інформацію щодо орієнтованої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, графіку погашення кредиту та умов кредитування в іноземній валюті, на підтвердження чого свідчить оспорюваний договір.

Посилання позивача на несправедливі умови кредитного договору та їх невідповідності принципу добросовісності, що є наслідком погіршення становища споживача, спростовуються змістом кредитного договору та не узгоджуються з матеріалами справи.

Так, у пунктах 10.9., 10.12. кредитного договору передбачено, що з укладенням цього договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов. Підписанням цього договору позичальник підтвердив, що перед укладенням кредитного договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування; йому була надана вся необхідна інформація, передбачена Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) , в повному обсязі.

Тобто, умови кредитного договору були доведені позичальнику у письмовому вигляді та містяться у тексті самого договору кредиту, позичальник з такими умовами був ознайомлений та погодився з ними, про що свідчить його підпис та подальше виконання його умов.

ОСОБА_4 не спростовує, що ним спірний кредитний договір було підписано, а та обставина, що він не вивчав надані банком документи та умови підписаного ним договору, не звільняє його від відповідальності за укладеним правочином та не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

Позичальником не доведено введення його в оману банком щодо умов кредитування, що є його процесуальним обов`язком.

Установивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; ОСОБА_4 на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит був виданий, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору № 0307/0908/88-231 від 24 вересня 2008 року.

У той же час, встановивши відсутність підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним в цілому, суд не врахував недійсність положення щодо сплати комісії, яке міститься у пунктах 3.11., 3.12.

Так, у пункті 3.11. передбачена сплата позичальником комісії за перевірку документів у розмірі 1,00% від розміру кредиту без ПДВ.

У пункті 3.12. передбачена сплата позичальником комісії за касове обслуговування у розмірі 0,75% від суми видачі.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частин п'ятої, восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

' 'p' Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з частиною третьою статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (z0541-07) (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено законом.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсними пунктів 3.11., 3.12. щодо сплати позичальником на користь банку комісії за перевірку документів та касове обслуговування, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, а аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині колегія суддів визнає прийнятними.

У той же час, заперечуючи проти задоволення зустрічного позову, 05 вересня 2017 року у суді першої інстанції представник ПАТ "Альфа-Банк" просив застосувати позовну давність.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що порушення сторонами вимог статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" було допущено саме в момент укладення оспорюваного договору - 24 вересня 2008 року, то саме в цей момент ОСОБА_4 був обізнаний про умови кредитного договору, якими установлено сплату комісії за перевірку документів та касове обслуговування, однак з позовом до суду ОСОБА_4 звернувся у липні 2017 року.

З урахуванням наведеного у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсними пунктів 3.11., 3.12. щодо сплати позичальником на користь банку комісії за перевірку документів та касове обслуговування, слід відмовити саме у зв`язку з пропуском позовної давності, а не за безпідставністю, як мотивували суди попередніх інстанцій.

За таких підстав та з урахуванням положень статті 412 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду вважає за можливе змінити судові рішення судів попередніх інстанцій в частині мотивів відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсними пунктів 3.11., 3.12. щодо сплати позичальником на користь банку комісії за перевірку документів та касове обслуговування, а саме у зв`язку із пропуском позовної давності.

В іншій частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 суди попередніх інстанцій правильно застосувавши положення статей 203, 215 ЦК України та статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", відмовили у їх задоволенні. Тому колегія суддів вважає за необхідне в цій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Щодо вирішення первинного позову ПАТ "Альфа-Банк" про стягнення кредитної заборгованості колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Установлено, що 28 квітня 2016 року банк надіслав боржнику та поручителю вимогу про досудове врегулювання спору, надавши тридцятиденний термін для погашення виниклої станом на 01 квітня 2016 року заборгованості.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив, що боржник належним чином не виконує умови кредитного договору, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя на користь кредитора.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішення первинного позову ПАТ "Альфа-Банк" про стягнення кредитної заборгованості не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При вирішенні первинного позову ПАТ "Альфа-Банк" про стягнення кредитної заборгованості суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій змінити в частині мотивів відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсними пунктів 3.11., 3.12. щодо сплати позичальником на користь банку комісії за перевірку документів та касове обслуговування, а саме у зв`язку із пропуском позовної давності; в іншій частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 та вирішення первинного позову ПАТ "Альфа-Банк" про стягнення кредитної заборгованості судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 12 березня 2019 року було зупинено виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року в частині задоволення первинного позову ПАТ "Альфа-Банк" до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання недійсними пунктів 3.11., 3.12. щодо сплати позичальником на користь банку комісії за перевірку документів та касове обслуговування, змінити в частині їх правового обґрунтування.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року в іншій частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 та вирішення первинного позову публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про стягнення кредитної заборгованості залишити без змін.