розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренюка Богдана Олександровича, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 13 січня 2020 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фреш Трейд", приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука С. В., треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання недійсним іпотечного договору та договору застави, скасування рішення про державну реєстрацію прав та вилучення записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме та рухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 29 січня 2016 рокуміж нею, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (позикодавці) та ТОВ "Фреш Трейд" (позичальник) був укладений договір позики, за умовами якого позикодавці надали позичальнику у безготівковій формі, шляхом перерахування на рахунок коштів у сумі 7 500 000 грн у строк до 01 березня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між нею, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ "Фреш Трейд" був укладений договір іпотеки від 19 лютого 2016 року, а 11 березня 2016 року укладено договір застави з додатком до нього.

03 липня 2016 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 лютого 2016 року. Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору, ОСОБА_5 передав їй усі права та обов`язки згідно з договором іпотеки від 19 лютого 2016 року.

15 серпня 2016 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 лютого 2016 року. Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору, ОСОБА_4 передав їй усі права та обов`язки згідно з договором іпотеки від 19 лютого 2016 року.

04 липня 2016 року між нею та ОСОБА_5 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави від 11 березня 2016 року. Відповідно до пункту 1 вказаного договору, ОСОБА_5 передав їй усі права та обов`язки згідно з договором застави від 11 березня 2016 року.

15 серпня 2016 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави від 11 березня 2016 року. Відповідно до пункту 1 вказаного договору, ОСОБА_4 передав їй усі права та обов`язки згідно з договором застави від 11 березня 2016 року.

Враховуючи наведене, заставодержателями за договором застави від 11 березня 2016 року та іпотечним договором від 19 лютого 2016 року на момент розгляду справи є ОСОБА_3, вона та ОСОБА_2 .

Зазначала, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, позику не повернув, тому 30 січня 2019 року вона звернулася до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука С. В. із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, 04 лютого 2019 року приватний нотаріус Веремчук С. В. повідомив її про неможливість звернути стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у зв`язку з тим, що не визначені частки на об`єкти нерухомого майна. Аналогічна відмова була надана на вимогу звернути стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави, адже частка у рухомому майні, що є предметом застави, у кожного із заставодержателів не виділена, що унеможливлює визнання власності на рухоме майно.

Оскільки майновий комплекс передано в іпотеку та заставу декільком заставодержателям іпотекодержателем без виділу часток цілісного майнового комплексу, вона не може реалізувати своє право ні за договором застави, ні за договором іпотеки, що є порушенням статті 18 Закону України "Про іпотеку", Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Ураховуючи наведене, на підставі статей 203, 215 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсними договір застави, посвідчений 11 березня 2016 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області за реєстраційним № 333 Веремчуком С. В. та іпотечний договір, посвідчений 19 лютого 2016 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В., за реєстраційним № 19; застосувати наслідки їх недійсності; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та вилучити записи з державного реєстру речових прав на нерухоме та рухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що самі по собі оскаржувані договори не створюють перешкод у реалізації позивачем свого суб`єктивного права на звернення стягнення на предмет іпотеки та предмет застави. Позивач не ставив перед судом питання правомірності відмови приватного нотаріуса у зверненні стягнення на предмет іпотеки та предмет застави, а, отже, відмова приватного нотаріуса у реалізації позивачем такого права не є предметом розгляду даної справи.

Це вказує на відсутність у цій судовій справі критерію наявності у позивача порушеного права, обов`язкового, як умови захисту у суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 13 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін та надав їм належну правову оцінку, ухваливши рішення, яке відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд вказав, що Закони України "Про іпотеку" (898-15) та "Про заставу" (2654-12) є спеціальними законами, які регулюють відносини у сфері застави та іпотеки майна. Положеннями вказаних законів не передбачено обов`язку щодо виділу (визначення) часток іпотекодержателів у майні, що передається в іпотеку (заставу) у випадку, якщо кредиторами є декілька осіб.

Позовна заява та апеляційна скарга не містять вказівок про те, які конкретно норми матеріального права були порушені під час укладення оспорюваних договорів, що могло б бути підставою згідно зі статтями 203, 215 ЦК України для визнання їх недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Лавренюк Б. О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки наданим доказам, а також підставам позову. Суди не врахували, що у зв`язку з тим, що частки кожного із іпотекодержателів не було визначено, ОСОБА_1 не має можливості реалізувати своє майнове право. Тому, вважає, що оспорювані правочини були укладені без спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, чим порушено положення статей 203, 215 ЦК України.

Вважає, що оскільки ОСОБА_1 було відмовлено нотаріусом у зверненні стягнення на предмет іпотеки, через те, що частки кожного з іпотекодержателів не визначені, то це є порушенням її права, оскільки оспорювані правочини створюють їй перепони у реалізації нею свого суб`єктивного права.

Вказує, що відповідно до положень статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержателем може бути тільки одна особа, у той час як у спірному договорі їх декілька, що, без визначення часток у майні, унеможливлює ОСОБА_1 реалізувати своє право.

Також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо прийняття позову до розгляду, залишення його без руху, строків розгляду, а також те, що ухвалу про повернення позову було скасовано в апеляційному суді, що викликало питання неупередженості та об`єктивності суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними та не впливають на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 січня 2016 року між ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (позикодавці) та ТОВ "Фреш Трейд" (позичальник) укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстраційним номером №585.

За умовами даного договору позикодавці надали позичальникові у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника позику у розмірі 7 500 000 грн у строк до 01 березня 2016 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики між ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ "Фреш Трейд" був укладений договір іпотеки від 19 лютого 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу за реєстраційним № 195, за умовами якого відповідач передав в іпотеку нерухоме майно, яке належало йому на праві власності, а саме, цілісний майновий комплекс.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним договором позики між ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ТОВ "Фреш Трейд" був укладений договір застави від 11 березня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 333. Предметом застави стало рухоме майно, що визначено у додатку № 1 до даного договору, і є його невід`ємною частиною.

04 липня 20016 року між ОСОБА_5, розмір частки якого становить 10 % суми наданої позики, що у гривневому еквіваленті складає 750 000 грн та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 29 січня 2016 року.

04 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 2105, про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 лютого 2016 року.

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору, ОСОБА_5 передав ОСОБА_8 всі права та обов`язки згідно договору іпотеки від 19 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 195.

04 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 2107, про відступлення права вимоги за договором застави від 11 березня 2016 року.

Відповідно до пункту 1 вказаного договору, ОСОБА_5 передав ОСОБА_1 всі права та обов`язки згідно з договором застави від 11 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 333.

15 серпня 2016 року між ОСОБА_4, розмір частки якого становить 22 % суми наданої позики, що у гривневому еквіваленті складає 1 650 000 грн та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 29 січня 2016 року.

15 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 2479, про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 19 лютого 2016 року.

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору, ОСОБА_4 передав ОСОБА_1 всі права та обов`язки згідно з договором іпотеки від 19 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 195.

15 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Веремчуком С. В. за реєстраційним № 2480, про відступлення права вимоги за договором застави від 11 березня 2016 року.

Відповідно до пункту 1 вказаного договору, ОСОБА_4 передав ОСОБА_1 всі права та обов`язки згідно з договором застави від 11 березня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу за реєстраційним № 333.

ОСОБА_1 зазначила, що ТОВ "Фреш Трейд" не виконало взяті за договором позики зобов`язання та не повернуло у передбачені законом строки отримані у борг кошти, у зв`язку із чим 30 січня 2019 року вона звернулася до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчука С. В. із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки.

04 лютого 2019 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Веремчуком С. В. було надано відповідь № 47/01-16 про неможливість звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у зв`язку з тим, що не визначені частки іпотекодержателів на об`єкти нерухомого майна у договорі іпотеки.

Аналогічна відмова була надана на вимогу звернути стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави, з підстав не визначення часток у рухомому майні, що є предметом застави у кожного із заставодержателів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 березня 2018 року у справі № 910/22319/16, від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17 та від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1117/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо передачі нерухомого майна в іпотеку декільком іпотекодержателям за одним договором іпотеки без виділу часток на об`єкти нерухомого майна та щодо передачі рухомого майна в заставу декільком заставодавцям за одним договором застави без виділу часток в рухомому майні (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лавренюка Б. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Положеннями статей 12, 13, 14 Закону України "Про заставу" у редакції, чинній на час укладення спірного договору визначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Згідно із частинами першою - третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що, звертаючись до суду з даним позовом позивач вказувала, що оспорювані договори іпотеки та застави є недійсними, оскільки під час їх укладання не було виділено частки з майна, що було передану в іпотеку та заставу, яке належатиме кожному із кредиторів (іпотекодержателів, заставодержателів), проте Закони України "Про іпотеку" (898-15) та "Про заставу" (2654-12) , які є спеціальними законами та регулюють відносини у цих правовідносинах, не містять обов`язку щодо виділу (визначення) часток іпотекодержателів у майні, що передається в іпотеку (заставу) у випадку, якщо кредиторами є декілька осіб, а позовна заява не містить вказівок про те, які конкретно норми матеріального права були порушені під час укладення оспорюваних договорів, що могло б бути підставою для визнання їх недійсними.

При цьому апеляційний суд правильно вказав, що посилання заявника на порушення положень статті 18 Закону України "Про іпотеку", є безпідставними, оскільки при укладенні спірних договорів було встановлено осіб, які підписали ці договори, їх найменування та місцезнаходження, встановлено їх дієздатність, а також правоздатність та дієздатність ТОВ "Фреш Трейд" і повноваження його представника, належність іпотекодавцю нерухомого майна, що передавалась в іпотеку з детальним його описом та характеристиками, визначено зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання. Дані договори скріплені підписами осіб, що його укладали, печаткою товариства та посвідчені приватним нотаріусом з прикладенням круглої печатки. Спірні договори містять усі істотні умови, які передбачені законами при їх укладенні для їх дійсності.

Посилання заявника на відмову нотаріуса у здійсненні нотаріальних дій, як на безумовну підставу для задоволення позову, не заслуговує на увагу, а надавати оцінку вказаній нотаріальній дії суди не вправі у рамках цієї справи, оскільки це не є предметом розгляду у цій справі.

Посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на правові висновки Верховного Суду у постановах: від 12 березня 2018 року у справі № 910/22319/16, від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17 та від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1117/18 не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на правильність ухвалених ними судових рішень, які є законними та належно обґрунтованими.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що відмова приватного нотаріуса у задоволенні заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, не є перешкодою іпотекодержателю ОСОБА_1 для захисту її прав в інший, передбачений законом спосіб, який є більш ефективним способом захисту порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.