розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Хілька Олександра Миколайовича, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року у складі судді Саламон О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Волошиної В. М., Панченка М. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київського Національного торговельно-економічного університету (далі - КНТЕУ) про визнання дій дискримінаційними.

Позовна заява мотивована тим, що з 2001 року вона проживає у будинку АДРЕСА_1 . З 2002 року працювала в Українській академії зовнішньої торгівлі, яка була реорганізована в Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, який в подальшому реорганізовано шляхом приєднання до Київського національного торговельно-економічного університету.

Вказувала, що в 2014 році її звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням штату. У подальшому, адміністрація КНТЕУ почала вимагати її виселення із займаного приміщення без законних на те підстав та створила умови, за яких проживати фактично неможливо, а саме: відключено електропостачання, водопостачання та водовідведення, відрізані труби центрального водопостачання та каналізації.

Стверджувала, що у займане нею приміщення намагались проникнути, вибивали двері, до неї застосовували фізичну силу. Також адміністрація КНТЕУ вимагала за проживання в займаному приміщенні втричі більшу оплату, ніж для працівників університету.

Вважала, що такими діями адміністрація КНТЕУ зловживає своїми службовими повноваженнями. Зазначені дії є дискримінаційним ставленням до неї, як до одинокої матері, як до жінки та як до працівника, якого звільнили без законних підстав, яке принижує її честь та гідність, а також порушує її конституційні права.

Ураховуючи наведене, посилаючись на положення статей 14, 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_1 просила суд визнати дії КНТЕУ в особі керівника ОСОБА_2 щодо неї дискримінаційними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Встановлено наявність обмеження житлових прав ОСОБА_1 на користування кімнатою АДРЕСА_2 та на створення гідних умов для проживання в ній.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено наявності саме дискримінації в діях відповідача щодо позивача, зокрема, не встановлено відмінного ставлення відповідача до позивача в порівнянні з іншими мешканцями гуртожитку в аналогічних ситуаціях. Фактичних даних, які б це підтверджували позивачем не наведено.

Разом з тим районний суд встановив наявність обмеження житлових прав ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підключення приміщення, в якому проживає позивач, до водопостачання та електроенергії, що унеможливлює проживання в займаному приміщенні в належних умовах, а саме позбавляє можливості реалізовувати загальні життєві потреби, які полягають в приготуванні їжі, гігієнічній профілактиці, тощо (стаття 47 Конституції України).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу КНТЕУ задоволено.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 травня 2019 року в частині встановлення обмеження житлових прав ОСОБА_1 на користування кімнатою АДРЕСА_2 та на створення гідних умов для проживання в ній скасовано.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд, в порушення вимог частини першої статті 11, частини третьої статті 13 ЦПК України ухвалюючи рішення про відсутність правових підстав до задоволення позову й одночасно встановивши факт наявності обмеження житлових прав ОСОБА_1, вийшов за межі позовних вимог, не навівши для цього правових підстав.

В іншій частині рішення районного суду в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 та її представник - адвокат Хілько О. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та направити справу до районного суду на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника - адвоката Хілька О. М. мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, не надано належної оцінки доказам та документам, що були подані стороною позивача. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не витребував усіх документів, які просила позивач у відповідному клопотанні.

Зазначають, що дії адміністрації КНТЕУ принижують честь і гідність ОСОБА_1, порушують її конституційні права, свободи, інтереси та мають ознаки дискримінації. Зокрема, відсутність центрального водопостачання, каналізації, газу, електроенергії, вимагання оплати у розмірі вищому, ніж іншим працівникам КНТЕУ, свідчить про гірше, відмінне ставлення до ОСОБА_1 у порівнянні з іншими працівниками КНТЕУ та мешканцями гуртожитку. Вказані факти вважають підтвердженням дискримінаційного ставлення щодо ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки районний суд належним чином не дослідив зібрані у справі докази та не витребував усіх документів про які просила позивач, незважаючи на задоволення клопотань про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року представник Київського Національного торговельно-економічного університету - адвокат Тарасенко Д. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є обґрунтованими та законними, відтак, підстав для їх скасування немає.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність у відповідача дій дискримінаційного характеру щодо позивача. При цьому позивачем не вказувалося, за якою ознакою здійснювалася дискримінація та в чому полягало відмінне ставлення до позивача у порівнянні з іншими мешканцями гуртожитку.

Вважає, що неоскарження ОСОБА_1 рішення районного суду в апеляційному порядку позбавляє її можливості касаційного оскарження цього рішення.

Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якому зазначила, що відповідач не надав суду належних доказів про відсутність з його боку дій дискримінаційного характеру щодо неї.

Вважає, що саме відповідач обмежує її конституційні права, свободи та інтереси, що є дискримінаційними порівняно з іншими мешканцями, які проживають в гуртожитку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 проживає в кімнаті АДРЕСА_2 . За вказаною адресою ОСОБА_1 зареєстрована (том 1, а. с. 31).

Відповідно до договору на виконання робіт від 01 вересня 2001 року ОСОБА_1 з 01 вересня 2001 року до 31 травня 2002 року працювала в ПВНЗ "Коледж міжнародної торгівлі".

Згідно з довідкою Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі від 26 квітня 2012 року, ОСОБА_1 працювала в університеті з 01 березня 2002 року (на той час Українська академія зовнішньої торгівлі).

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 березня 2007 року № 98 (98-2007-р) Українська академія зовнішньої торгівлі реорганізована в Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі (том 1, а. с. 19).

Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_1 від 22 грудня 2014 року вона звільнена з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку з скороченням штату працівників (том 1, а. с. 28).

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 1223-р (1223-2015-р) Київський національний торговельно-економічний університет є правонаступником Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі.

Після звільнення із займаної посади ОСОБА_1 продовжує проживати в АДРЕСА_2 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 грудня 2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року у справі № 755/5649/15-ц з ОСОБА_1 на користь Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі стягнуто борг з оплати за проживання в гуртожитку в розмірі 21 629,18 грн (том 1, а. с. 57-64).

Вказаними рішеннями судів встановлено обґрунтованість вимог Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, наданих розрахунків та встановлених тарифів, а також встановлено, що будинок АДРЕСА_1 є студентським гуртожитком.

Відповідно до акту від 10 травня 2016 року № 8 у кімнаті АДРЕСА_2 відключено водопостачання та електроенергію, у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 . Правил внутрішнього розпорядку гуртожитку №6, а саме систематичну несплату за проживання (том 2, а. с. 74),.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника - адвоката Хілька О. М. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо визнання дій дискримінаційними

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вважала, що дії адміністрації КНТЕУ є дискримінаційними щодо неї, як одинокої матері, жінки та працівника, якого звільнили без достатніх на те підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд не встановив відмінного ставлення відповідача щодо позивача у порівнянні з іншими мешканцями гуртожитку, відтак зазначив про відсутність дискримінації в діях відповідача.

Такі висновки районного суду відповідають вимогам матеріального права та практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, за практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства", заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 21 лютого 1997 року у справі "Ван Раалте проти Нідерландів"; пункти 48-49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі "Пічкур проти України", заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року (v014p710-04) № 14-рп/2004у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положення абзацу другого частини першої статті 39 Закону України "Про вищу освіту" (справа про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність в діях відповідача ознак та характеристик дискримінації. Крім того, не чітке формулювання ознак, які на думку позивача свідчать про наявність в діях відповідача дискримінації щодо позивача, виключають можливість визнання позову обґрунтованим та його задоволення.

Ураховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є обґрунтованим.

Щодо встановлення судом першої інстанції наявності обмеження житлових прав ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, зокрема, змагальність та диспозитивність.

Частина п`ята статті 12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ЦПК (1618-15) України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Апеляційний суд дійшов правильних висновків про те, що відмовляючи у задоволенні позову та одночасно встановлюючи наявність обмеження житлових прав позивача на користування кімнатою АДРЕСА_2 та на створення гідних умов для проживання в ній, районний суд вийшов за межі позовних вимог.

Отже, скасовуючи рішення першої інстанції в частині встановлення наявності обмеження житлових прав позивача на користування кімнатою АДРЕСА_2 та на створення гідних умов для проживання в ній, апеляційний суд правильно визнав дії суду першої інстанції порушенням норм процесуального права, зокрема, положень статті 13, частини другої статті 264 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 було заявлено лише одну позовну вимогу - визнання дій дискримінаційними.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про вихід районного суду за межі позовних вимог та вважає, що районним судом порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства при розгляді справи. При цьому підстав для ухвалення судового рішення поза межами позовних вимог не було.

Оскільки процесуальним законом районному суду заборонено виходити за межі позовних вимог, тому судове рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам статей 263- 265 ЦПК України.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм процесуального права й зводяться, виключно, до необхідності переоцінки судом доказів, що, відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Доводи КНТЕУ, викладені у відзиві на касаційну скаргу, щодо відсутності у ОСОБА_1 права на касаційне оскарження рішення районного суду у зв`язку з тим, що вона його не оскаржувала в апеляційному порядку, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. З огляду на те, що справа переглядалася у апеляційному порядку за апеляційною скаргою КНТЕУ, ОСОБА_1 не обмежена у праві на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції.