Після хрещення дитини відносини між сторонами погіршилися, відповідач постійно сварилася з ним, була невдоволеною та агресивною, хоча він надавав кошти, допомагав у догляді та вихованні дитини. З осені 2016 року відповідач почала чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, відмовилася від допомоги, яку він їй надавав. Пізніше ОСОБА_2 повідомила про те, що він не вказаний батьком у свідоцтві про народження ОСОБА_3 і таким не являється. Також відповідач вказала, що погодиться на його участь у вихованні дитини за умови здійснення ним дарування будинку та відкриття грошового рахунку.

У зв`язку із періодичними заявами відповідача про те, що він не є батьком дитини, лабораторією DNA Diagnostics Center на його замовлення було проведено тест, згідно якого вірогідність його батьківства дитини ОСОБА_3 складає 99,99997 %.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його батьком дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та зобов`язати відділ реєстрації актів цивільного стану по м. Мукачеву реєстраційної служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області внести зміни до актового запису за № 638 від 07 серпня 2015 року, змінивши відомості про батька дитини на ОСОБА_1, виключивши відомості про ОСОБА_5, та змінивши прізвище дитини на ОСОБА_4, виключивши запис прізвища ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 серпня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте, встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, від позивача ОСОБА_1 : тривале підтримання стосунків між сторонами до народження дитини, участь позивача в утриманні дитини та відповідача, визнання позивачем батьківства.

Разом з тим, позивачем пропущено строк позовної давності в один рік, передбачений частиною другою статті 129 СК України, що є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому нормами СК України (2947-14) не передбачено, що позовна давність застосовується тільки за заявою відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 10 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьком дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану по м. Мукачеву реєстраційної служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області внести зміни у актовий запис цивільного стану за № 638 від 07 серпня 2015 року: змінити відомості про батька дитини на ОСОБА_1, виключивши відомості про ОСОБА_5, які були записані за вказівкою матері ОСОБА_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково застосував позовну давність в один рік до вимоги про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України, до того ж без заяви сторони у спорі. Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Висновок експерта має суттєве значення для встановлення факту наявності чи відсутності кровного споріднення між позивачем та дитиною. Проте, ОСОБА_2 належним чином не довела причини особистої неявки разом із дитиною до експерта з метою відібрання зразків для проведення експертизи для встановлення біологічного батьківства. Справа неодноразово направлялась до експертної установи та поверталась без виконання ухвали про призначення судово-генетичної експертизи з причин неявки до експертної установи саме відповідача, тому апеляційний суд дійшов висновку про ухилення ОСОБА_2 від проведення експертизи. Категорично заперечуючи, що ОСОБА_1 є батьком її дитини, ОСОБА_2 належних і допустимих доказів на спростування встановлених судом обставин не надала та не скористалась своїм правом довести свої заперечення висновком судово-генетичної експертизи. Надані позивачем докази та пояснення свідків підтверджують спільне проживання сторін, ведення спільного господарства до народження дитини, визнання ним батьківства, участь позивача в утриманні дитини та прагнення його в подальшому брати участь у житті та вихованні своєї дитини, піклуватися про неї, матеріально забезпечувати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 303/2609/17 із Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що результат аналізів ДНК, наданих DNA Diagnostics Center, є неналежним доказом у справі, оскільки є невідомого походження, невідомо коли та у кого відбирались зразки для аналізу, коли проводились дослідження, до того ж у цьому документі вказано, що він не може бути доказом в судовому процесі. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки причинам неявки відповідача для забору біологічних зразків для проведення судової-генетичної експертизи під час розгляду справи у суді першої інстанції, а на проведення експертизи під час розгляду справи в апеляційному суді відповідач не погодилась через незадовільний матеріальний стан. Вказувала, що докази про хрещення дитини витребувано апеляційним судом у порушення вимог статті 84, частини другої статті 381 ЦПК України. Зазначала, що протягом усього періоду вагітності у індивідуальній картці вагітної жінки і породіллі вона була зазначена як одинока. Позивач не визнавав себе батьком дитини, не утримував її та сина. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із пропуску позивачем строку позовної давності, встановленого частиною другою статті 129 СК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існували стосунки як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 серпня 2015 року (актовий запис № 638), виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Мукачеву реєстраційної служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції у Закарпатській області, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини зазначений ОСОБА_5, матір`ю - ОСОБА_2 (а. с. 5, т. 1).

Відомості про батька дитини записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України, тобто за вказівкою матері, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00018697268, сформованого 15 вересня 2017 року (а. с. 62-63, т. 1).

Відповідно до копії свідоцтва про хрещення, наданого позивачем, 09 серпня 2015 року здійснено таїнство хрещення та миропомазання над ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Хрещений батько - ОСОБА_9, хрещена мати - ОСОБА_10 . Хрещення та миропомазання здійснено в храмі Почаївської ікони Божої Матері, таїнство здійснив протоіерей ОСОБА_11 (а. с. 6, т. 1).

Вказані обставини підтверджуються також довідками від 15 червня 2018 року № 221 та від 14 червня 2019 року № 237, виданими Управлінням Мукачівської єпархії Української Православної Церкви, якими, зокрема, підтверджено, що у метричній книзі Кафедрального собору на честь Почаївської ікони Божої Матері значиться запис про хрещення дитини - ОСОБА_4, батьками якого зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 189, 190, т. 1; а. с. 70, т. 2).

Відповідно до результатів аналізів ДНК, наданих DNA Diagnostics Center, вірогідність батьківства ОСОБА_1 щодо дитини - ОСОБА_4 складає 99,99997 %. У висновку зазначено, що відбір зразків здійснювався без дотримання суворої процедури за участю третьої нейтральної сторони і лабораторія не може перевірити походження зразків, тому даний результат аналізу не має сили під час судового розгляду (а. с. 7 т. 1).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача заявив клопотання про призначення судово-генетичної експертизи для вирішення питання, чи є ОСОБА_12 біологічним батьком дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2017 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_13 про призначення судово-генетичної експертизи з використанням ДНК задоволено. Призначено у справі судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам КУ "Одеське обласне бюро судово-медичних експертизи".

Зазначена ухвала суду була повернута без виконання у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 з дитиною 07 листопада 2017 року, 21 листопада 2017 року, 06 грудня 2017 року для забору зразків ДНК.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2018 року за клопотанням ОСОБА_1 по справі повторно призначено судово-генетичну експертизу, яка не була проведена у зв`язку з категоричною відмовою відповідача ОСОБА_2 надати зразки зразків ДНК дитини ОСОБА_4 для її проведення. Даний факт підтверджено записом у протоколі судового засідання від 21 червня 2018 року Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (а. с. 171-173, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої-третьої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (1618-15) . Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК (1618-15) України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було правильно враховано, що справа неодноразово направлялась до експертної установи та поверталась без виконання ухвали про призначення судово-генетичної експертизи. Зокрема, ухвалу Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 жовтня 2017 року про призначення судово-генетичної експертизи щодо встановлення біологічного батьківства ОСОБА_1 щодо дитини - ОСОБА_4 повернуто без виконання, оскільки відповідач, будучи обізнаною про розгляд судом спору, повідомленою про проведення судово-генетичної експертизи, систематично не з`являлась для забору біологічних зразків разом із дитиною, що свідчить про її ухилення від проведення судово-генетичної експертизи з метою встановлення істини у справі.

Ухвала Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 червня 2018 про повторне призначення судово-генетичної експертизи не проведена у зв`язку з категоричною відмовою ОСОБА_2 надати зразки зразків ДНК дитини для її проведення, що підтверджується, зокрема, записом у протоколі судового засідання від 21 червня 2018 року Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (а. с. 171-173, т. 1).

Під час розгляду справи у суду апеляційної інстанції судом неодноразово роз`яснювались відповідачу наслідки ухилення від проведення експертизи, передбачені статтею 109 ЦПК України. У справі двічі оголошувались перерви для надання можливості проконсультуватись із адвокатом та для обрання відповідної установи для проведення експертизи, проте, в наступні судові засідання відповідач не з`являлась, надсилаючи заяви про розгляд справи у її відсутності (а. с. 48-49, 64, 74, т. 1).

Системне та неодноразове нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи, ухилення від її проведення свідчить про небажання відповідача отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство щодо дитини. Судом апеляційної інстанції вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-генетичної експертизи та забезпечення участі відповідача разом із дитиною у її проведенні.

Відповідач не довела, що підстави, на які вона посилалась як на причину своєї неявки разом із дитиною до експертної установи, перешкоджали забору відповідних зразків її та дитини.

Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача.

У матеріалах справи наявні докази, які підтверджують спільне проживання сторін, ведення спільного господарства до народження дитини, а також докази, які свідчать, що позивач визнавав своє батьківство, займався вихованням малолітньої дитини - ОСОБА_4, турбувався та утримував її матеріально, бажає і у подальшому приймати участь у вихованні дитини, матеріально забезпечувати.

ОСОБА_2, заперечуючи проти визнання ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини - ОСОБА_4, не вказала особу, яка є батьком малолітньої дитини.

Визнання ОСОБА_1 батьком малолітньої дитини - ОСОБА_4 відповідає інтересам малолітньої дитини. Негативних наслідків для дитини судом апеляційної інстанції не встановлено.

За встановлених обставин цієї справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі 591/6441/14-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 201/6094/18.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги щодо пропущення позивачем строку позовної давності, передбаченого частиною другою статті 129 СК України, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України (435-15) , якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на положення статті 128 СК України, яка передбачає можливість визнання батьківства щодо дитини за рішенням суду за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України (спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою).

Згідно з частиною першою статті 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У частині другій цієї статті закріплено, що до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

На підставі викладених норм сімейного права можна зробити наступні висновки.

Законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність. До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

Крім того, законодавець у частині другій статті 20 СК України передбачив субсидіарне застосування положень ЦК України (435-15) , які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною першої статті 20 СК України.

Тому у випадках передбачених частиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 СК України мають застосовуватися правові приписи, закріплені в частині третій статті 267 ЦК України. Тобто, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 6-617цс17.

Таким чином, у справі яка переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що до вимоги про визнання батьківства в порядку статті 128 СК України строк позовної давності не застосовується.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться у значній мірі до переоцінки доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.