Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 291/611/14

провадження № 61-10129 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Остапчук Ігор Валентинович;

відповідачі: Голубівська сільська рада Ружинського району Житомирської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;

представники відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_5, адвокат Михайленко Зінаїда Дмитрівна, представник Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області - Марущак Василь Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року у складі судді Грек М. М. та постанову апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Микитюк О. Ю., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування рішення ради та свідоцтва про право власності на житловий будинок

Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Власником сусіднього житлового будинку АДРЕСА_2 за вказаною адресою була ОСОБА_3, яка 05 квітня 2012 року подарувала належний їй будинок та земельну ділянку ОСОБА_2 .

Зазначав, що у 2012 році між ним та ОСОБА_3 почали виникати непорозуміння щодо користування гаражем та земельними ділянками. Також ОСОБА_3 повідомила його про приватизацію належних їй та йому земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства та передала державні акти на право власності на земельні ділянки, виготовлені за її замовленням, та які повністю не відповідають розмірам наявних у їх користуванні земельних ділянок.

Посилаючись на те, що в установленому законом порядку він не звертався з відповідною заявою про приватизацію земельних ділянок, не погоджував меж землекористування та не приймав участі під час обмірів земельних ділянок, які передавались йому в приватну власність в порядку приватизації, ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд скасувати рішення Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 24 грудня 2005 року в частині затвердження матеріалів по інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнати недійсними державні акти, видані на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558931, виданий 02 лютого 2006 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558932, виданий 02 лютого 2006 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1648 га, призначену для ведення особистого селянського господарства; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558933, виданий 02 лютого 2006 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558934, виданий 02 лютого 2006 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,1652 га, призначену для ведення особистого селянського господарства; скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, видане Голубівською сільською радою Ружинського району Житомирської області Закалюжній Г. Г.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до 05 квітня 2012 року ОСОБА_3 ) є співвласниками суміжних земельних ділянок відповідно АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Земельні ділянки розмежовані огорожею, яка існувала з 1970-х років. Голубівська сільська рада Ружинського району Житомирської області, передаючи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у приватну власність земельні ділянки, якими вони фактично користувались, діяла у межах своєї компетенції відповідно до вимог чинного законодавства. Непогодження меж землекористування не є підставою для визнання недійсними оскаржуваних державних актів на право власності на земельні ділянки ураховуючи той факт, що площа належної позивачу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд та ведення особистого селянського господарства, зазначена у його державних актах на право власності на землю, відповідає площі фактичного землекористування. Суд виходив з недоведеності позивачем порушення його прав оскаржуваними державними актами на право власності на земельні ділянки, а також свідоцтвом про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2, виданим Голубівською сільською радою Ружинського району Житомирської області ОСОБА_3, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року в частині відмови у скасуванні рішення Голубівської сільської ради та у визнанні недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Скасовано рішення Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 24 грудня 2005 року в частині затвердження матеріалів по інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1648 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,1652 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 17 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 28 травня 2015 року в частині відмови у скасуванні рішення Голубівської сільської ради та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Рішення Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 24 грудня 2005 року скасовано в частині затвердження матеріалів по інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558931, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558932, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1648 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558933, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558934, виданий 02 лютого 2006 року на підставі рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,1652 га, призначену для ведення особистого селянського господарства.

Стягнуто з Голубівської сільської ради, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 3 783,73 грн з кожного витрат за проведення земельно-технічної та судово-почеркознавчої експертиз на користь ОСОБА_1 .

У решті рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт того, що заяву на приватизацію земельних ділянок до уповноважених органів він не подавав, меж землекористування письмово не погоджував та участі під час обмірів земельних ділянок не приймав, а тому рішення сільської ради та приватизація земельних ділянок відбулися з грубим порушенням вимог земельного законодавства, оскільки вчинені без відома та волевиявлення на те позивача. Порушення вимог чинного на час приватизації земельних ділянок законодавства призвело до того, що оскарженими державними актами на право власності на земельні ділянки порушені права позивача, оскільки державні акти не відповідають фактичному користуванню земельними ділянками, а згоди на зміну фактичного користування землею позивач не надавав.

Вирішуючи спір, апеляційний суд визнав належними доказами висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23 березня 2015 року № 1-Е/15, яким встановлено невідповідність технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3, вимогам чинного на час приватизації земельних ділянок законодавства, та висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 27 жовтня 2017 року № 559/1019-1020/17-25, відповідно до якого підпис у протоколі погодження меж землекористування (землеволодіння) від 17 лютого 2005 року технічної документації із землеустрою виконаний не ОСОБА_1, а іншої особою.

Також судом враховано, що у 1990 році було проведено впорядкування нумерації домоволодінь у с. Голубівка Ружинського району Житомирської області, проте у спірних державних актах від 02 лютого 2006 року зазначені адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які були до вказаних змін.

Вирішуючи питання перебігу позовної давності, суд виходив з того, що позивач довів належними та допустимими доказами не лише той факт, що він не знав про порушення свого цивільного права до 2012 року, а й те, що він не міг дізнатися про його порушення до цього часу, ураховуючи встановлені судом обставини, що до уповноважених органів щодо приватизації земельних ділянок позивач не звертався, межі землекористування не погоджував, до 2012 року земельні ділянки використовувались як і раніше та перешкод у користуванні земельними ділянками йому ніхто не чинив, що не давало позивачу приводу для сумніву щодо їх використання. Позивач звернувся до суду у 2014 році, тобто у межах загального строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2018 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 291/611/14 із Ружинського районного суду Житомирської області.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2018 року зупинено виконання постанови апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом проігноровано положення статті 261 ЦК України, із якої випливає презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Позивачем не доведено факт того, що про порушення свого права на землю він дізнався тільки у 2012 році. Апеляційним судом не враховано, що згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23 березня 2015 року площа фактичного користування ОСОБА_1 є більшою, ніж назначено у його державних актах, тоді як загальна площа, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_3 є меншою, ніж зазначено у її державних актах, межі земельних ділянок не накладаються. Вказані обставини свідчать про те, що приватизація ОСОБА_3 земельних ділянок та видача їй державних актів на право власності на землю ніяким чином не порушує права та інтереси позивача. Визнання недійсним державного акту на землю не може вважатись належним способом захисту права позивача.

Судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до 05 квітня 2012 року ОСОБА_3 ) є власниками суміжних (сусідніх) земельних ділянок, відповідно АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 набув права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 01 листопада 1991 року, укладеного з ОСОБА_6 (а. с. 8, т. 1).

ОСОБА_2 набула права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 та на земельні ділянки для обслуговування даного житлового будинку і ведення особистого селянського господарства на підставі договорів дарування від 05 квітня 2012 року, укладених з ОСОБА_3 (а. с. 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, т.1).

Апеляційним судом встановлено, що згідно копії рішення Голубівської сільської ради від 24 грудня 2005 року, орган місцевого самоврядування, розглянувши заяви, зокрема, громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про передачу у власність земельних ділянок, вирішив затвердити матеріали по інвентаризації присадибних земельних ділянок цих громадян та передати у власність ОСОБА_3 земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1652 га, а ОСОБА_1 - земельні ділянки для обслуговування житлового будинку, площею 0,25 га, та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1648 га (а. с.108, т. 1).

На підставі вказаного рішення сільської ради 02 лютого 2006 року на ім`я ОСОБА_3 були видані державні акти на право власності серій ЯБ № 558933 та ЯБ № 558934 на земельні ділянки, площами відповідно 0,2500 га для обслуговування житлового будинку та 0,1652 га для ведення особистого селянського господарства, а на ім`я ОСОБА_1 були видані державні акти на право власності серій ЯБ № 558931 та ЯБ № 558932 на земельні ділянки, площами відповідно 0,2500 га для обслуговування житлового будинку та 0,1648 га для ведення особистого селянського господарства. При цьому місце проживання (знаходження) ОСОБА_3 у державних актах зазначено АДРЕСА_3, а ОСОБА_1 - АДРЕСА_4 (а. с. 5, 6, т.1; 152, 174, т. 2).

Разом з тим, з відповіді Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області, слідує, що на підставі рішення виконавчого комітету сільської ради у 1990 році проведено нумерацію будинків у с. Голубівка, за якою ОСОБА_3 належить будинок АДРЕСА_2, а ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1 (а. с. 166, т. 2).

Згідно відповіді архівного відділу Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області від 15 серпня 2014 року заява ОСОБА_1 про приватизацію земельної ділянки в архівних документах Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області відсутня (а. с. 107, т. 1).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23 березня 2015 року № 1-Е/15, технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3, не відповідає вимогам законодавства чинного в період з 24 грудня 2005 року по 02 лютого 2006 року; загальна площа фактичного користування земельними ділянками гр. ОСОБА_1 становить 0,4320 га, з них: 0,2500 га - для обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), в тому числі землі спільного користування (проїзд), площею 0,0059 га, та 0,1820 га - для ведення особистого селянського господарства; загальна площа фактичного користування земельними ділянками гр. ОСОБА_7 становить 0,3981 га, з них: 0,2500 га - для обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), в тому числі землі спільного користування (проїзд), площею 0,0060 га, та 0,1480 га - для ведення особистого селянського господарства; фактичний порядок користування земельними ділянками не відповідає технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 ; координати поворотних точок зовнішніх меж, які зазначені в каталозі координат, що є складовою технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3, не відповідають фактичному землекористуванню; фактичне розташування будівель та споруд не відповідає технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 ; для усунення порушень земельного законодавства з питання землекористування суміжними земельними ділянками необхідно визнати право власності на спірну будівлю та встановити новий порядок користування між присадибними ділянками (а. с. 8-40, т. 2).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 27 жовтня 2017 року № 559/1019-1020/17-25 підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Представник землекористувача (землевласника)" протоколу погодження меж землекористування (землеволодіння) від 17 лютого 2005 року, технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою (а. с. 172-177, т. 3).

До ухвалення судом першої інстанції рішення представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заявила про застосування позовної давності (а. с. 161 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої-третьої статті 400 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною другою статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (пункт "а" частини третьої статті 116 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Звертаючись до суду з позовом про скасування рішення Голубівської сільської ради Ружинського району Житомирської області від 24 грудня 2005 року в частині затвердження матеріалів по інвентаризації земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1, визнання недійсними державних актів, виданих на підставі цього рішення, а саме: державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558931, виданого 02 лютого 2006 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558932, виданого 02 лютого 2006 року ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1648 га, призначену для ведення особистого селянського господарства; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558933, виданого 02 лютого 2006 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,2500 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 558934, виданого 02 лютого 2006 року ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 0,1652 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, позивач посилався на те, що ОСОБА_3 самостійно займалась приватизацією своєю та його земельними ділянками, він особисто заяву на приватизацію землі не подавав, меж землекористування письмово не погоджував та не приймав участі під час обмірів земельних ділянок, що призвело до порушення його прав під час приватизації спірних земельних ділянок.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт того, що заяву на приватизацію земельних ділянок до уповноважених органів він не подавав, що підтверджується відповіддю архівного відділу Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області від 15 серпня 2014 року (а. с. 107, т. 1), меж землекористування письмово не погоджував та участі під час обмірів земельних ділянок не приймав, а тому рішення сільської ради та приватизація земельних ділянок відбулися з грубим порушенням вимог земельного законодавства, оскільки вчинені без відома та волевиявлення на те позивача. Порушення вимог чинного на час приватизації земельних ділянок законодавства призвело до того, що оскарженими державними актами на право власності на земельні ділянки порушені права позивача, оскільки державні акти не відповідають фактичному користуванню земельними ділянками, а згоди на зміну фактичного користування землею позивач не надавав.

Судом апеляційної інстанції визнано належним письмовим доказом висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 27 жовтня 2017 року № 559/1019-1020/17-25, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Представник землекористувача (землевласника)" протоколу погодження меж землекористування (землеволодіння) від 17 лютого 2005 року технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_1, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою, а також враховано висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 23 березня 2015 року № 1-Е/15, яким встановлено невідповідність технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3, вимогам чинного на час приватизації земельних ділянок законодавства. Доказів на спростування цих висновків відповідачі не надали.

Судом апеляційної інстанції враховано, що у 1990 році було проведено впорядкування нумерації домоволодінь у с. Голубівка Ружинського району Житомирської області, проте адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зазначені у спірних державних актах від 02 лютого 2006 року, не відповідають фактичним адресам сторін на час їх видачі, що також свідчить про порушення під час приватизації спірних земельних ділянок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Згідно з частиною першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Разом з тим згідно із частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, ураховуючи встановлені судом обставини, що до уповноважених органів щодо приватизації земельних ділянок позивач не звертався, межі землекористування не погоджував, до 2012 року земельні ділянки використовувались суміжними землекористувачами як і раніше та перешкод у користуванні земельними ділянками до цього часу йому ніхто не чинив, що не заперечувалась відповідачами у справі. Отже, позивачем доведено належними та допустимими доказами не лише факт того, що він не знав про порушення свого цивільного права до 2012 року, а й того, що він не міг дізнатися про його порушення до цього часу. Тому є безпідставними доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, які відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При вирішенні спору судом апеляційної інстанції враховано положення частини п`ятої статті 411 ЦПК України про те, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, та виконано вказівки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 15 березня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки судової земельно-технічної експертизи від 23 березня 2015 року та надані докази, є безпідставними, оскільки усі докази були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, їм надана належна правова оцінка, з якою також погоджується й суд касаційної інстанції, та які не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови апеляційного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович