відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, Товариство з обмеженою відповідальністю "Балтська швейна фабрика", приватний нотаріус Балтського нотаріального округу Пантілєєва Інна Петрівна, Балтське районне бюро технічної інвентаризації, Балтська міська рада Одеської області, Балтський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтаінтерсервіс" на постанову Одеського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Журавльова О. Г., Кравця Ю. І.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Балтаінтерсервіс" (далі - ТОВ "Балтаінтерсервіс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_23, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_17, Балтського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області, Балтської міської ради Одеської області про усунення перешкод у користуванні майном у вигляді звільнення приміщень шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння, виселення без надання іншого житла, визнання ордерів недійсними, зобов`язання зняти з реєстраційного обліку, стягнення коштів за користування нежитловим приміщенням.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу майна від 31 жовтня 2005 року, укладеного між ТОВ "Балтаінтерсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Балтська швейна фабрика" (далі - ТОВ "Балтська швейна фабрика"), позивач є власником будівель, що розташовані по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 . Об`єкт нерухомого майна - "комплекс", що розташований в будинку АДРЕСА_1, є власністю позивача та в 2013 році був переоформлений, виділений у натурі зі спільної часткової власності і вказаному об`єкту була присвоєна нова адреса - АДРЕСА_1 . Вказаний об`єкт складається з: частини адмінбудівлі літ. "А-А3", вбиральні літ. "Л", огородження № 1, воріт № 2. Вказана адміністративна будівля площею 575,6 кв. м складається зі сходової клітки, коридорів та приміщень. У вказаних приміщеннях, на другому поверсі адмінбудівлі, з 1993 року оселялись та до цього часу проживають колишні працівники ТОВ "Балтська швейна фабрика" на підставі виготовлених у довільній формі ордерів. У подальшому відповідачі на підставі отриманих від ТОВ "Балтська швейна фабрика" ордерів зареєструвались у вказаному приміщенні. Спірна будівля не придатна для житла, не зареєстрована як гуртожиток, а тому позивач бажає використовувати її на власний розсуд. Позивач неодноразово звертався до відповідачів з проханням звільнити належні йому приміщення, однак відповідачі звільнити приміщення відмовляються.

У зв`язку з викладеним, позивач просив зобов`язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні майном у вигляді звільнення приміщень адміністративної будівлі другого поверху за адресою: АДРЕСА_1, шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння, виселення без надання іншого житла; визнати ордери, що видавались відповідачам з печаткою ТОВ "Балтська швейна фабрика", як підставу на вселення в будівлю по АДРЕСА_1 недійсними; зобов`язати Балтську міську раду Одеської області зняти з реєстраційного обліку всіх відповідачів, зареєстрованих по АДРЕСА_1 ; стягнути із відповідачів на користь позивача кошти за користування нежитловим приміщеннями, а саме: з ОСОБА_23 - 9 595,45 грн, з ОСОБА_11 - 26 458,43 грн, з ОСОБА_6 - 21 852,51 грн, з ОСОБА_4 - 25 073,76 грн, з ОСОБА_5 - 4 972,48 грн, з ОСОБА_12 - 2 162,35 грн, зі ОСОБА_20 - 16 798,58 грн, а також стягнути з відповідачів судові витрати.

У серпні 2016 року ОСОБА_23, ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_16 звернулися до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Балтаінтерсервіс", ТОВ "Балтська швейна фабрика", Балтської міської ради Одеської області, приватного нотаріуса Балтського нотаріального округу Пантілєєвої І. П., Балтського РБТІ про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу 3/50 частини комплексу Балтської швейної фабрики, про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 24 січня 2003 року, виданого Балтською міською радою, та свідоцтва про право власності від 20 грудня 2005 року НОМЕР_1, виданого Балтською міською радою Одеської області, в якому просили визнати договір купівлі-продажу вказаної будівлі недійсним, визнати свідоцтво про право власності від 24 січня 2003 року, видане Балтською міською радою згідно з рішенням виконкому Балтської міської ради від 29 листопада 2002 року № 214, недійсним, визнати свідоцтво про право власності від 20 грудня 2005 року серії НОМЕР_1, видане Балтською міською радою з згідно рішенням виконкому Балтської міської ради від 23 листопада 2005 року № 306, недійсним, посилаючись на те, що гуртожитки продажу не підлягають.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_23 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з чим ухвалою суду провадження у частині позовних вимог ТОВ "Балтаінтерсервіс" до ОСОБА_23 закрито.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2018 року позов ТОВ "Балтаінтерсервіс" задоволено частково. Витребувано на користь ТОВ "Балтаінтерсервіс" із чужого незаконного володіння ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_17 приміщення адміністративної будівлі другого поверху за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_1 . Зобов`язано Балтську міську раду Одеської області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_13 . Визнано недійсними ордери, видані Балтською швейною фабрикою на вселення в будівлю за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_23 - за № 9, ОСОБА_5 - за № 44, ОСОБА_14 - за № 38, ОСОБА_6 - б/н, ОСОБА_4 - за № 47, ОСОБА_22 - за № 18, ОСОБА_12 за № 35. В задоволенні іншої частини позовних вимог ТОВ "Балтаінтерсервіс" відмовлено. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_17, ОСОБА_15, ОСОБА_16 відмовлено повністю. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Балтаінтерсервіс" у частині визнання ордерів недійсними, зобов`язання Балтської міської ради Одеської області зняти з реєстраційного обліку відповідачів, а також витребувати на користь ТОВ "Балтаінтерсервіс" з чужого незаконного володіння відповідачів приміщення адміністративної будівлі другого поверху за адресою: АДРЕСА_1, та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до наданих сторонами доказів будівля, у якій мешкають відповідачі (за основним позовом), не є гуртожитком, не знаходиться на балансі місцевих рад, а ордери не відповідають за формою та змістом Примірному положенню про гуртожитки.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу Балтської міської ради Одеської області задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_24, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 задоволено частково. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Балтаінтерсервіс" скасовано. У задоволенні позовних вимог ТОВ "Балтаінтерсервіс" відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Балтаінтерсервіс" та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що хоча колишній власник приміщення, ТОВ "Балтська швейна фабрика", не зареєстрував його у Виконавчому комітеті Балтської міської ради та видавав ордери на поселення громадянам невстановленої форми, проте це не спростовує того, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1, обліковувалось юридичною особою ТОВ "Балтська швейна фабрика" як жиле та значилось як гуртожиток, відповідачі у встановленому законом порядку отримали ордери заселилися саме у приміщення гуртожитку та на цей час проживають у ньому.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки підстав для визнання ордерів недійсними не встановлено, то й похідні позовні вимоги про витребування майна та зняття з реєстрації фізичних осіб, які на законних правових підставах, за ордерами заселилися в приміщення гуртожитку та продовжують проживати в кімнатах відповідно до реєстрації, також задоволенню не підлягають.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив із того, що дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" (500-17) , на який посилаються заявники у зустрічному позові, не поширюється на правовідносини, які склалися з приводу придбаного майна, тому, що майно було придбано до набрання чинності даного Закону.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У вересні 2019 року ТОВ "Балтаінтерсервіс" із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, в якій посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- безпідставно скасував законне та справедливе рішення суду першої інстанції;

- не врахував, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не було гуртожитком, в такому статусі не реєструвалось, у житлову категорію ніколи не перереєстровувалось;

- не надав належної оцінки висновку будівельно-технічного експертного дослідження від 18 травня 2015 року № ЕД-2-І-59/15 про те, що приміщення 2-го поверху будівлі літ. "А-А3" АДРЕСА_1 не відповідають вимогам, які пред`являються до житлових будинків та відповідно до нормативно-правових актів у галузі будівництва проживання в них протягом року як житлових приміщеннях (квартирах) не можливе та може бути небезпечним для життя і здоров`я його мешканців;

- вийшов за межі позовних вимог, оскільки фактично визнав що спірний об`єкт нерухомого майна є гуртожитком, хоча це спростовується наявними у справі доказами;

- не врахував, що оскаржуваною постановою фактично обмежив право власності заявника на спірний об`єкт нерухомості, а саме право користування цим об`єктом для проведення господарської діяльності;

- не надав належну оцінку тому, що ордери, які видавались відповідачам на поселення до спірного приміщення, жодним чином не відповідають вимогам постанови Ради міністрів Української РСР від 03 червня 1986 року № 208, що була чинною на момент їх видачі, а тому є недійсними;

- не звернув увагу на те, що відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 "Про затвердження правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного демографічного реєстру" (207-2016-п) , здійснити реєстрацію чи зняття з реєстрації громадян можливо лише у жилих будинках, приватних будинках, гуртожитках чи військових частинах, однак приміщення по АДРЕСА_1 до таких не відноситься, оскільки є нежитловим.

У листопаді 2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_23, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 засобами поштового зв`язку звернулись до Верховного Суду з відзивом на вищевказану касаційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, просять її відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Оскільки постанова Одеського апеляційного суду від 03 липня 2019 року в частині залишення без змін рішення Любашівського районного суду Одеської області від 19 лютого 2018 року ТОВ "Балтаінтерсервіс" не оскаржується, то Верховним Судом у касаційному порядку в цій частині не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 вересня 2019 року касаційну скаргу ТОВ "Балтаінтерсервіс" передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, витребувано матеріали справи № 507/58/17 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У листопаді 2019 року матеріали справи № 507/58/17 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2020 року справу № 507/58/17 призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ).

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга ТОВ "Балтаінтерсервіс" подана до Верховного Суду у вересні 2019 року вона підлягає розгляду визначеному в ЦПК України (1618-15) в редакції до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 14 жовтня 1997 року Відкритому акціонерному товариству "Балтська швейна фабрика" в цілому на праві колективної власності належало приміщення Балтської швейної фабрики, розташоване по вул. Котовського, 185 у м. Балта, на підставі наказу від 26 квітня 1996 року № 597 про завершення приватизації ВАТ "Балтська швейна фабрика", свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності та статуту.

Рішенням Виконавчого комітету Балтської міської ради від 29 листопада 2002 року № 214 вирішено оформити право колективної власності ТОВ "Балтська швейна фабрика" на приміщення Балтської швейної фабрики, яке розташоване по вул. Котовського, 185 у м. Балта.

На підставі рішення від 29 листопада 2002 року № 214, виданого Виконавчим комітетом Балтської міської ради, ТОВ "Балтська швейна фабрика" отримало свідоцтво про право власності на об`єкт в цілому на праві колективної власності на цілісний комплекс.

31 жовтня 2005 року між ТОВ "Балтська швейна фабрика`та ТОВ "Балтаінтерсервіс" уклали договір купівлі-продажу 3/50 частини комплексу (Балтської швейної фабрики), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, що посвідчений приватним нотаріусом Балтського нотаріального округу Пантілєєвою І. П.

Об`єкт нерухомого майна - комплекс, що розташований у будинку АДРЕСА_1 виділений в натурі зі спільної часткової власності з присвоєнням будівлі адреси № 177/1, у зв`язку з чим ТОВ "Балтаінтерсервіс" 21 жовтня 2013 року отримало свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зареєструвало своє право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до свідоцтва про право власності до складових частин комплексу увійшли: адмінбудівля літ. "А-А3", вбиральня літ. "Л", огорожа № 1, ворота № 2.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Балтської міської ради Одеської області від 09 жовтня 2013 року № 120 указаній будівлі присвоєно юридичну адресу - АДРЕСА_1 .

Відповідно до трудових книжок ОСОБА_14, ОСОБА_23, ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_11 працювали швачками на Балтській швейній фабриці.

Відповідачі разом зі своїми сім`ями вселилися в гуртожиток та зареєструвалися за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ордерів на вселення в кімнати гуртожитку, які були видані Балтською швейною фабрикою.

Відповідно до квитанцій, датованих з 1995 року по 2007 рік, ОСОБА_4 оплачувала проживання в гуртожитку.

Згідно з довідками, виданими профспілковим комітетом, ОСОБА_11, ОСОБА_15 видавались ордери на вселення саме в гуртожиток.

Відповідачі за основним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_21, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_22, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_12, ОСОБА_13 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_23 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Згідно з листом КТ "Техінвентаризатор", з архівних даних підприємства не встановлено дату побудови будівель по АДРЕСА_1 (імовірно - до революції). Дані будівлі в архівній справі значиться як "Основні" або "Адмінбудівлі".

До переліку нерухомого майна, яке знаходилось на балансі ТОВ "Балтська швейна фабрика", також увійшов гуртожиток фабрики.

З пояснень свідка ОСОБА_26, яка працювала на швейній фабриці та була головою профспілкового комітету, слідує, що при прийнятті на роботу громадян, у разі, якщо їм було необхідне житло, їм видавались ордери на вселення до гуртожитку. У Балтській міській раді вживались заходи для реєстрації вказаного приміщення гуртожитком, однак, чи було зареєстроване таким, їй не відомо.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі "Прокопович проти Росії" Європейський суд з прав людини визначив, що концепція "житла" за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. "Житло" - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання "житлом", що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

У частині четвертій статті 9 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа у гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК Української РСР).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Балтаінтерсервіс" та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну правову оцінку, правильно виходив із того, що хоча колишній власник приміщення ТОВ "Балтська швейна фабрика" не зареєструвало його у Виконавчому комітеті Балтської міської ради як гуртожиток та видавало ордери на поселення громадянам невстановленої форми, проте це не спростовує того, що приміщення за адресою: АДРЕСА_1, обліковувалось юридичною особою ТОВ "Балтська швейна фабрика", як жиле, та значилось, як гуртожиток, відповідачі у встановленому законом порядку отримали ордери, заселилися саме у приміщення гуртожитку та мають достатні і триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірний гуртожиток є їхнім "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції.

Крім того, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки підстав для визнання ордерів недійсними не встановлено, то й похідні позовні вимоги про витребування майна та зняття з реєстрації фізичних осіб, які на законних правових підставах, за ордерами, заселилися в приміщення гуртожитку та продовжують проживати в кімнатах відповідно до реєстрації також задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги про те, що приміщення будівлі літ. "А-А3" на АДРЕСА_1 не відповідають вимогам, які пред`являються до житлових будинків та відповідно до нормативно-правових актів у галузі будівництва проживання в ньому протягом року як у житлових приміщеннях (квартирах) не можливе та може бути небезпечним для життя і здоров`я його мешканців, Верховний Суд відхиляє з таких підстав.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує.

Вказана норма кореспондується зі статтею 322 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, саме на ТОВ "Балтаінтерсервіс" як власника будівлі літ. "А-А3" на АДРЕСА_1, в якій на законних підставах проживають відповідачі, покладається обов`язок привести її у відповідність до державних будівельних і протипожежних стандартів та норм, що діють в Україні.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, що їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування винесеної у справі постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи ( 23 рішення у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх ( 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

головуючого -	Ступак О. В.,
суддів:	Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,	Погрібного С. О., Яремка В. В.,