розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Дмітрієвим Русланом Борисовичем, на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Ващенко Л. Г., Сєвєрової Є. С.,

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, яка подана представником - адвокатом Дмітрієвим Р. Б., на постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Одеська міська рада, про визнання права на розробку проекту землеустрою земельної ділянки без згоди суміжного землевласника.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок, загальною площею 41,8 кв. м, житловою площею 18 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вона позбавлена можливості оформити право власності на земельну ділянку, оскільки ОСОБА_2, яка є суміжним землевласником, відмовляється погоджувати межі земельної ділянки, на якій розташований належний позивачці житловий будинок.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати за нею право на розробку проекту землеустрою земельної ділянки, площею 0,0680 га, розташованою за вказаною адресою, без згоди суміжного землевласника ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2018 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,0680 га за адресою: АДРЕСА_1, без згоди суміжного землевласника ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відмова у погодженні меж з боку відповідача є необґрунтованою та безпідставною, оскільки відповідач не надала до суду мотивованого обґрунтування причин відмови підписувати акт погодження меж земельної ділянки.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відмова ОСОБА_2 від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав ОСОБА_1 на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

При цьому зазначив, що непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Дмітрієва Р. Б., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом оскаржуване судове рішення ухвалено без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

На думку заявника, власники і користувачі земельних ділянок не мають права відмовити у наданні сусідам допомоги щодо оформлення прав на земельну ділянку.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, касаційну скаргу не обґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

14 лютого 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 належить житловий будинок, загальною площею 41,8 кв. м, житловою площею 18 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 липня 2015 року, виданого реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.

У 2016 році ОСОБА_1 з метою реалізації свого права на безкоштовну приватизацію земельної ділянки розпочала процес приватизації земельної ділянки площею 0,0680 га, розташованої за вищевказаної адресою.

Рішенням Одеської міської ради від 21 вересня 2016 року № 1114-VII "Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" вирішено надати дозволи громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі, згідно з переліком (додаток 1).

Відповідно до пункту 80 додатку 1 до зазначеного рішення ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за вказаною адресою для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На виконання рішення Одеської міської ради ОСОБА_1 замовила розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, на підставі договору від 18 листопада 2016 року № 68.

Установлено, що запроектована до відведення у власність земельна ділянка межує: з північної сторони - землі гр. ОСОБА_5, з південної сторони - землі м. Одеси /проїзд/, з західної сторони - землі: гр. ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з східної сторони - землі ОСОБА_9 .

Згоду щодо приватизації та погодження межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 надали усі суміжні землевласники, згідно з їхніми заявами про надання згоди на приватизацію, окрім відповідача ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України (2768-14) (далі - ЗК України (2768-14) ).

Згідно із частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" (858-15) (далі - Закон № 858-IV (858-15) ), у строки, що обумовлюються угодою сторін.

З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачка уклала договір з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, який і виготовив проект землеустрою.

Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) , зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (z0391-10) (далі - Інструкція № 376).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки, яка знаходиться поза межами населеного пункту, із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідним територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (територіальним органом Держгеокадастру в районах (містах)) в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Отже, оскільки чинне законодавство не обмежує право на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки відмова ОСОБА_2 від підписання акта погодження меж земельних ділянок не порушує прав ОСОБА_1 на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою для завершення позивачкою процедури приватизації земельної ділянки

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що власники і користувачі земельних ділянок не мають права відмовити у наданні сусідам допомоги щодо оформлення прав на земельну ділянку є неспроможними, оскільки судом не встановлено, що ОСОБА_2 як суміжний землекористувач порушує права позивачки. При цьому, апеляційний суд, правильно звернув увагу на відсутність у чинному законодавстві України обов`язку землекористувача з надання згоди по погодженню меж суміжних земельних ділянок.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного Верховний Суд не вбачає достатніх правових підстав для скасування постанови апеляційного суду прийнятої за результатом розгляду спору у цій справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.