розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" на рішення Апеляційного суду Сумської області від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н. А. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Донметіндастрі", про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 24 вересня 2013 року між Акціонерним комерційним банком "Форум", правонаступником якого є ПАТ "Банк Форум", та ТОВ "Донметіндастрі" було укладено кредитний договір № 1-0010/13/15-КL, відповідно до якого останньому були надані кредитні кошти у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у сумі 700 000 доларів США строком користування до 19 вересня 2014 року, зі сплатою 12 % за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором між банком та відповідачем укладено договір поруки № 1-0372/13/15-Р, за умовами якого відповідач поручився за виконання ТОВ "Донметіндастрі" зобов`язань за вказаним кредитним договором у повному обсязі в межах сумарного максимального ліміту фінансування, що становить 700 000 доларів США, процентів, комісій та неустойки.

Вказувало, що у зв`язку з неналежним виконанням умов договору позичальнику та поручителю були направлені вимоги про виконання зобов`язання, які залишилися без реагування. Заборгованість за кредитним договором була зменшена на 48 427,96 доларів США, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі пункту 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Станом на 29 березня 2017 року заборгованість позичальника з повернення тіла кредиту становила 645 138,72 долара США, окрім того у зв`язку з порушенням строку виконання зобов`язання позичальник має сплатити пеню у розмірі 58 279,05 грн.

Ураховуючи наведене, ПАТ "Банк Форум просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказаний розмір кредитної заборгованості.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 червня 2017 року у складі судді Бурди Б. В. позов ПАТ "Банк Форум" задоволено частково.

Стягнуто на користь ПАТ "Банк Форум" з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 645 138,72 доларів США.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Вирішено питання розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок неналежного виконання боржником ПАТ "Донметіндастрі" умов кредитного договору, виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з поручителя ОСОБА_1, оскільки договором поруки, укладеним з відповідачем, передбачено обов`язок останнього відповідати разом з позичальником за виконання забезпеченого порукою зобов`язання. У зв`язку із чим, звернення позивача до суду з позовом до відповідача, як поручителя, про стягнення заборгованості за забезпеченим кредитним договором є обґрунтованим.

Відмовляючи ПАТ "Банк Форум" у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення зобов`язань, суд першої інстанції, з урахуванням вимог статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", дійшов до висновку, що така вимога не ґрунтується на законі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2013 року у розмірі 645 138,72 доларів США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Відмовлено ПАТ "Банк Форум" у задоволенні вказаних позовних вимог.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Вирішено питання розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вимоги банку є необґрунтованими, оскільки борг повинен був бути погашений на підставі пункту 5.3 договору застави від 24 вересня 2013 року, укладеного між банком та ОСОБА_1, відповідно до якого сторони досягнули домовленості щодо автоматичного переходу до банку права вимоги, що є предметом договору застави з моменту набуття ним права звернення на предмет застави. При цьому сторони узгодили, що відступлення права вимоги здійснюється без додаткових договорів.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погодився з доводами відповідача про те, що борг за спірним договором повинен був бути погашений у повному обсязі за рахунок грошових коштів за договором застави майнових прав вимоги за договором банківського вкладу, яким було забезпечене виконання вимог за даним кредитним договором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ "Банк Форум", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом було скасовано законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції і безпідставно відмовлено у задоволенні позову банку. Апеляційний суд не взяв до уваги, що на момент виникнення права договірного списання у банку було запроваджено тимчасову адміністрацію, що виключає можливість задоволення вимог банку шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

При цьому, посилається на правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 вересня 2013 року між АКБ "Форум", правонаступником якого з є ПАТ "Банк Форум", та ТОВ "Донметіндастрі" було укладено кредитний договір № 1-0010/13/15-КL, відповідно до якого позичальник отримав кредит у формі відновлювальної кредитної лінії окремими частинами з максимальним лімітом заборгованості в сумі 700 000 доларів США строком користування до 19 вересня 2014 року та зі сплатою 12 % за користування кредитними коштами.

Пунктами 2.3.4, 3.1.-3.6.3., 4.1.-4.3. кредитного договору передбачено порядок та розміри погашення заборгованості за кредитом та процентами.

Згідно з пунктом 7.2.1. кредитного договору при настанні випадку порушення зобов`язання кредитор на свій розсуд має право вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів та/або комісій, можливої неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків тощо та відповідно до положень пункту 7.2.5. має право звернути стягнення на передане у заставу та іпотеку майно.

Згідно з пунктами 7.1., 7.1.1. кредитного договору сторони погодили, що випадком порушення зобов`язань є невиконання чи неналежне виконання позичальником будь-якого обов`язку за договором, зокрема, не погашення заборгованості та не сплата відсотків за користування кредитом, неустойки (штрафу, пені).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 24 вересня 2013 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1-0372/13/15-Р, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання солідарно відповідати разом з позичальником за виконання забезпеченого зобов`язання ТОВ "Донметіндастрі" за кредитним договором від 24 вересня 2013 року у повному обсязі у межах сумарного максимального ліміту фінансування, що становить 700 000 доларів США, процентів, комісій та неустойки.

Крім того, виконання зобов`язання за кредитним договором було забезпечене заставою (договір застави майнових прав вимоги за договором банківського вкладу від 24 вересня 2013 року № 1-0373/13/15-ZS) права вимоги отримання грошових коштів за договорами банківського вкладу: № 2635/1500/638809 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638810 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638812 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638814 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638815 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638816 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638813 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638817 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638818 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638820 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638822 від 24 вересня 2013 року, № 2635/1500/638823 від 24 вересня 2013 року на загальну суму 700 000 доларів США.

На виконання умов договору банком наданий позичальнику кредит, що підтверджується меморіальним ордером від 24 вересня 2013 року № 473997.

ТОВ "Донметіндастрі" взяті на себе зобов`язання належно не виконало у зв`язку із чим станом на 29 березня 2017 року утворилася заборгованість перед банком з повернення кредиту у сумі,645 138,72 доларів США, що підтверджується випискою по рахунку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ "Банк Форум" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

У статті 1052 ЦК України передбачено, що у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника достроково повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Встановивши, що банк належно виконав свої зобов`язання за кредитним договором від 24 вересня 2013 року, надавши позичальнику обумовлену суму коштів у формі відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості у сумі 700 000 доларів США, а боржник та відповідач не виконали своїх зобов`язань за кредитним договором та договором поруки, у зв`язку із чим станом 29 березня 2017 року утворилася заявлена банком заборгованість, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту з поручителя, до якого з позовом звернувся банк.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ПАТ "Банк Форум", апеляційний суд виходив з того, що банк отримав задоволення усіх своїх вимог за рахунок предмету застави (депозитними вкладами ОСОБА_1 на загальну суму 700 000 доларів США) за договором застави від24 вересня 2013 року, укладеним між банком та відповідачем.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися на можна, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року №135 "Про віднесення ПАТ "Банк Форум" банк віднесено до категорії неплатоспроможних і відповідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14 березня 2014 року № 14 розпочата процедура виведення банку з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації.

Стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає, що кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаним злочинних шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедуру щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон), який є спеціальним законом, що регулює ці правовідносини.

Стаття 1 Закону визначає, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку, в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 згаданої статті Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Отже, норми наведеного Закону стосуються не лише вкладів фізичних осіб, але й регулюють будь-які відносини, що виникають у зв`язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідацією банків, у тому числі відносини з клієнтами - фізичними особами, юридичними особами, іншими учасниками господарської діяльності банку.

Стаття 34 Закону встановлює, що Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Нормами статті 36 Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань перед кредиторами та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом, нарахування відсотків за зобов`язанням банку перед кредиторами.

Пунктом 8 статті 26 вказаного Закону встановлено, що Фонд не відшкодовує, зокрема кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань.

Відповідно до частини третьої статі 46 даного Закону вимоги за зобов`язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Стаття 52 Закону визначає черговість та порядок задоволення вимог до банку, а також оплату витрат та здійснення платежів.

Отже, у будь-якому разі в період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог третьої особи має здійснюватися в порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону, у зв`язку із чим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону, не допускається.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2047цс16. Цей висновок був обов`язковим для врахування при розгляді справи судами попередніх інстанцій відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України 2004 року.

Апеляційним судом не було враховано та перевірено доводів відповідача про те, що право договірного списання коштів у банку виникло за умовами пункту 5.3 договору застави від 24 вересня 2013 року на 31 день від виникнення заборгованості за кредитним договором, тобто з 02 квітня 2014 року, коли у ньому вже було введено тимчасову адміністрацію. У зв`язку із цим припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не допускається.

При цьому, вказавши, що банк отримав задоволення усіх своїх вимог за рахунок предмету застави за договором від24 вересня 2013 року, апеляційний суд фактично не перевіряв рішення суду першої інстанції по суті заявлених банком вимог, тобто належний, повний та всебічний апеляційний розгляд справи проведено не було.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суд апеляційної інстанції не провів належного апеляційного перегляду рішення районного суду по суті позовних вимог, усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у зв`язку із припиненням ПАТ "Банк Форум", оскільки у повідомленні Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04 вересня 2019 року, отриманому на запит суду, міститься інформація про те, що 26 березня 2019 року між ПАТ "Банк Форум" та ТОВ "Фінансова компанія "Веста" було укладено договір про відступлення прав вимоги, у тому числі, і за кредитним договором від 24 вересня 2013 року № 1-0010/13/15-КL.

При цьому, колегія суддів не може вирішувати питання щодо заміни сторони правонаступником за відсутності відповідного клопотання.

Щодо процесуального правонаступництва у випадку припинення юридичної особи

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (провадження № 14-37цс20) зазначила, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106 - 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (пункти 37-38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17).

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 і 4 частини другої вказаної статті). Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя цієї статті). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України), наприклад, смерті фізичної особи.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 59-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39)).

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Крім випадків, коли заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України), кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України) чи правонаступництва (пункт 2 вказаної частини), яке за змістом тієї ж частини є універсальним). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто, правонаступництво прав чи обов`язків юридичної особи (кредитора або боржника) можливе і без правонаступництва юридичної особи у випадках заміни сторони у зобов`язанні.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). Якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, то у разі смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі, суд зупиняє провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 251 ЦПК України) до залучення до участі у справі правонаступника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України). Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України). Заміна сторони правонаступником можлива також на стадії виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).

Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 6 частини першої статті 186 ЦПК України), а у разі, коли провадження у справі вже відкрито, - закриває таке провадження (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України). Проте, якщо суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи-сторони у спорі чи припинення юридичної особи-сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для його скасування в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі (частина третя статті 377 ЦПК України). Аналогічно не можна скасувати у касаційному порядку повністю чи частково із закриттям провадження у справі законне й обґрунтоване рішення суду першої або апеляційної інстанції (частина третя статті 414 ЦПК України).

Під час касаційного розгляду справи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були внесені відомості про припинення ПАТ "Банк Форум" з 04 липня 2019 року без вказівки даних про юридичних осіб-правонаступників, але згідно з інформацією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04 вересня 2019 року № 27/15304/19, наданою на запит суду касаційної інстанції, ПАТ "Банк Форум" до його ліквідації відступило право вимоги за кредитним договором від 24 вересня 2013 року на користь ТОВ "Фінансова компанія "Веста".

Отже, незважаючи на припинення позивача шляхом ліквідації, тобто без універсального правонаступництва цієї юридичної особи, потребує вирішення питання щодо її процесуального правонаступництва з огляду на наявність інформації про перехід права вимоги за кредитним договором до іншої особи (сингулярне правонаступництво).

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можуть підтверджувати факт правонаступництва юридичної особи у випадку її припинення шляхом реорганізації. Проте у випадках заміни сторони у зобов`язанні такі відомості не підтверджують правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи, яку замінили. Іншими словами, інформація, відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо правонаступника юридичної особи (відомості, передбачені у пунктах 29 і 30 частини другої, пунктах 14 і 15 частини третьої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), не охоплює всіх випадків правонаступництва прав і обов`язків юридичної особи, зокрема у випадку заміни сторони у зобов`язанні, що відбулася до припинення юридичної особи шляхом її реорганізації чи ліквідації.

З огляду на зазначене не є підставою для закриття провадження у справі повністю або частково інформація про припинення шляхом ліквідації юридичної особи-сторони у справі (інформація про відсутність універсального правонаступництва юридичної особи), якщо спірні правовідносини допускають сингулярне правонаступництво прав та обов`язків цієї особи, і до такого припинення відбулася заміна відповідної юридичної особи як сторони у зобов`язанні, якого стосується спір.

Отже, у матеріалах справи № 235/6617/14-ц є тільки лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому вказано, що позивач відступив право вимоги за кредитним договором іншій юридичній особі. Проте відсутня інформація щодо предмета й істотних умов договору, за яким відбулося відступлення такого права.

Тому, Верховний Суд не може встановити точний зміст і обсяг правонаступництва права позивача за зобов`язаннями, визначеними кредитним договором, а також те, чи позивач уклав договір про відступлення права вимоги, чи договір факторингу, та чи відповідає вчинений правочин ознакам, які мають бути притаманні відповідним договорам (пункт 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).