У жовтні 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області) Щедріна В. Р., державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Шевченківський ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області) Нагорного Р. О., заінтересовані особи: стягувач - публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"), приватний виконавець Бабенко Д. А.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів від 27 червня 2017 року № 638/14409/13-ц про звернення стягнення на нерухоме майно, власниками якого є вони, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі заяви ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 16 травня 2018 року вказані виконавчі листи були повернуті стягувачу без виконання.

20 червня 2018 року державним виконавцем ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області Щедріною В. Р. винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 45 972,80 дол. США, після чого виконавче провадження № 54633378 на підставі листа начальника ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 21 червня 2018 року було направлено на виконання до Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області.

Після повернення ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" виконавчі листи від 27 червня 2017 року № 638/14409/13-ц пред`явило на виконання приватному виконавцю Бабенку Д. А., яким було відкрито відповідне виконавче провадження.

23 серпня 2018 року державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області Нагорним Р. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 57068271 про стягнення виконавчого збору у розмірі 45 972,80 дол. США та постанову про розшук майна боржника і оголошено розшук автомобілів.

Вказували, що вищевказані постанови є незаконними, оскільки виконавче провадження перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця. Крім того, боржнику ОСОБА_2 не направлялися вказані постанови, чим порушено її права та законні інтереси.

На підставі вказаного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд: скасувати постанову державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 20 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 45 972,80 дол. США; скасувати постанову державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області від 23 серпня 2018 року про розшук майна боржника - автомобіля Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1, Mercedes-Benz 124, номерний знак НОМЕР_2 ; зобов`язати Шевченківський ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області внести в реєстр записи про припинення розшуку вказаних транспортних засобів.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року, скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано постанову державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області від 23 серпня 2018 року по виконавчому провадженню № 57068271 про розшук майна боржника, а саме автомобіля Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1, Mercedes-Benz 124, номерний знак НОМЕР_2, що належать боржнику ОСОБА_2 .

У задоволенні скарги в іншій частині відмовлено.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 20 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору закрито.

Закриваючи провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 20 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо стягнення виконавчого збору, згідно з яким відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Оскільки скаржники звернулися до суду з метою оскарження неправомірних, на їх думку, дій і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення в частині закриття провадження у справі скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення скарги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, закриваючи провадження у справі, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки щодо застосування положень статті 170 КАС України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 370/1547/17, провадження № 14-223цс19, згідно з яким суди при вирішенні питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України повинні враховувати наявність юрисдикційного конфлікту. З урахуванням вказаного, розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства, оскільки ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 520/8617/18 за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 до Шевченківського ВДВ м. Харкова ГТУЮ у Харківській області, ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області, треті особи: приватний виконавець Бабенко Д. А., ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", про визнання дій протиправними та скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії.

З указаного вбачається, що судові рішення оскаржуються лише в частині закриття провадження у справі, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині у касаційному порядку не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2016 року задоволено позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, який належить на праві приватної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, а саме квартиру АДРЕСА_1, шляхом реалізації з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2006 року у загальному розмірі 277 841,87 дол. США та заборгованості за кредитним договором від 16 лютого 2007 року у загальному розмірі 181 886,22 дол. США.

З метою примусового виконання вказаного судового рішення 27 червня 2017 року Дзержинським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист № 638/14409/13-ц.

Постановою державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 06 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 27 червня 2017 року №638/14409/13-ц.

Постановою державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 20 червня 2018 року виконавчий лист від 27 червня 2017 року № 638/14409/13-ц повернуто стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Постановою державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 20 червня 2018 року стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 45 972,80 дол. США.

Вищевказана постанова про стягнення виконавчого збору була направлена до Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області з метою подальшого виконання у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Постановою державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області від 23 серпня 2018 року оголошено у розшук майно боржника, а саме: автомобіль Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1, Mercedes-Benz 124, номерний знак НОМЕР_2, що належать боржнику.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення, в частині, що є предметом касаційного перегляду, не відповідає.

Статтею 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Згідно із частиною першою статті 74 Закон України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини другої вказаної статті рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) встановив спеціальний порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо стягнення виконавчого збору, згідно з яким відповідні спори належать до юрисдикції адміністративних судів, і їх слід розглядати за правилами адміністративного судочинства (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 і № 127/9870/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 та від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц).

З огляду на вказане, оскільки скаржники звернулися до суду щодо неправомірних, на їх думку, дій і рішення державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору, цей спір має розглянути суд адміністративної юрисдикції.

Разом з тим, судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень у частині, що є предметом касаційного перегляду, не враховано, що ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі № 520/8617/18 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Шевченківського ВДВС м. Харкова ГТУЮ у Харківській області, ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області, треті особи: приватний виконавець Бабенко Д. А., ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", про визнання дій протиправними і скасування постанов, зобов`язання вчинити певні дії.

Постановляючи вказану ухвалу, адміністративний суд виходив із того, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Оскільки адміністративний суд відмовив скаржникам у відкритті провадження у справі за їх позовом про визнання дій протиправними та скасування постанови державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 20 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору, то з огляду на положення частини п`ятої статті 170 КАС України скаржники не зможуть реалізувати їх право на доступ до суду за правилами адміністративного судочинства.

Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom") від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, 230).

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі "Буланов та Купчик проти України" ("Bulanov and Kupchik v. Ukraine", заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції ( 27-28, 38-40); рішення від 01 грудня 2011 року у справі "Андрієвська проти України" ("Andriyevska v. Ukraine", заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України ( 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі "Мосендз проти України" ("Mosendz v. Ukraine", заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами ( 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Шестопалова проти України" ("Shestopalova v. Ukraine", заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства ( 13, 18-24).

Таким чином, постановлення адміністративним судом ухвали про відмову у відкритті провадження у справі № 520/8617/18, що набрала законної сили, поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права скаржників на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Посилання суду не неоскарження ухвали адміністративного суду є правомірним, разом з тим, враховуючи строки розгляду справи й пропуск строку на її оскарження, у разі залишення без змін оскаржуваних судових рішень позивача буде позбавлено права на доступ до правосуддя.

З огляду на існування юрисдикційного конфлікту та імперативний припис частини п`ятої статті 170 КАС України Верховний Суд вважає, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.

У пункті 2 частини першої статті 409 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі ().

Дійшовши висновку про належність спору до юрисдикції адміністративного суду, проте встановивши наявність юрисдикційного конфлікту, який поставив під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права скаржників на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення в частині закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГТУЮ у Харківській області від 20 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору скасувати, справу в цій частині передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 серпня 2019 року в частині закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 20 червня 2018 року про стягнення виконавчого збору скасувати, справу в цій частині передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.