розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу та рішення Лисичанського міського суду Луганської області у складі судді Фастовця В. М. від 15 березня 2019 року та постанови Луганського апеляційного суду у складі колегії суддів: Єрмакова Ю. В., Кострицького В. В., Стахової Н. В., від 28 травня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) про зобов`язання переглянути висновок щодо розслідування нещасного випадку та встановлення факту каліцтва у зв`язку з виконанням робіт по ліквідації наслідків на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), призначення пенсії та зобов`язання провести виплати.

В обґрунтування позову зазначив, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ у пожежній частині та виконання службових обов`язків 30 квітня 1986 року він внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав травму руки, погіршення стану якої згодом призвело до каліцтва. Він неодноразово звертався до медико-експертних установ, проте останніми було встановлено, що вказана травма відноситься до загальних захворювань та не пов'язана з виконання службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Крім того, його не було направлено до медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) для встановлення групи інвалідності на момент отримання травми та встановлення відсотка працездатності. Він не може самостійно пройти медичний огляд, оскільки посадові особи органів внутрішніх справ відмовили йому у наданні та ознайомленні з матеріалами медичного огляду за результатами його травми. Вказані дії посадових осіб МВС України та Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Луганській області (далі - ГУ ДСНС України в Луганській області) завдали шкоди його здоров`ю та порушили його право на пенсійне та соціальне забезпечення.

За таких обставин з урахуванням уточнень позивач просив суд зобов`язати ГУ ДСНС України в Луганській області переглянути висновок щодо розслідування нещасного випадку, що трапився з ним 30 квітня 1986 року під час проходження військової служби, та встановити на підставі діагнозу, установленого медико-лікувальним закладом де він проходив лікування, факт каліцтва у зв`язку з травмою; зобов`язати центральну військово-лікарську комісію (далі - ЦВЛК) переглянути постанову військово-лікарської комісії (далі - ВЛК) № 282 від 16 липня 1986 року та встановити можливість подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ; скасувати постанову ВЛК № 441 від 05 грудня 1991 року; зобов`язати ВЛК Національної поліції України у Луганській області забезпечити проведення та провести повторний медичний огляд ОСОБА_1 ; провести відповідні компенсаційні виплати за шкоду, завдану здоров`ю ОСОБА_1 .

Ухвалами Лисичанського міського суду Луганської області від 22 травня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до МВС України про встановлення факту каліцтва та відмовлено у відкритті провадження за позовними вимогами про призначення пенсії та зобов'язання провести виплати.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 23 серпня 2017 року за клопотанням представника відповідача ГУ ДСНС України в Луганській області залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Лисичанського міського суду від 15 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Луганського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання переглянути постанову військово-лікарської комісії (далі - ВЛК), скасування постанови ВЛК, зобов`язання проведення повторного медичного огляду було закрито у зв`язку з тим, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі виник у зв`язку із оскарженням дій та бездіяльності ВЛК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 28 травня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання перегляду висновку щодо розслідування нещасного випадку та встановлення факту каліцтва відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач звернувся до суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України, яке не є належним відповідачем у цій справі, а тому у задоволенні позову слід відмовити. Зазначене не позбавляє позивача звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав з тих самих підстав, але до належного відповідача, яким є ГУ ДСНС України в Луганській області.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішеннями позивача позбавлено права на доступ до правосуддя та на справедливий суд.

Крім того, суд першої інстанції не притягнув до відповідальності відповідача у зв`язку із ненаданням останнім витребуваних судом на підставі статті 137 ЦПК України 2004 року документів. Посилання судів на те, що він уточнював первісні позовні вимоги, є безпідставними. Також безпідставною заявник вважає відмову суду у призначенні судово-медичної експертизи.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 17 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Під час проходження служби в органах внутрішніх справ у пожежній частині та виконання службових обов`язків 30 квітня 1986 року ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав травму руки.

При звільненні з органів внутрішніх справ у 1992 році ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську експертизу, за результатами якої його визнано придатним до військової служби поза строєм в мирний час та обмежено придатним у військовий час.

У 2010 році ОСОБА_1 було встановлено III групу інвалідності, спричинену загальним захворюванням.

За результатами проведеного 20 квітня 2011 року Центральною міжвідомчою експертною комісією Міністерства охороно здоров`я України та Міністерства надзвичайних ситуацій України обстеження ОСОБА_1 встановлено, що захворювання останнього є загальним та з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не пов`язано.

У 2011 році за результатами огляду МСЕК з урахуванням консультативного заключення Українського науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності щодо ОСОБА_1 останній був повторно визнаний інвалідом III групи загального захворювання.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо касаційної скарги на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 28 травня 2019 року про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання переглянути постанову ВЛК, скасування постанови ВЛК, зобов`язання проведення повторного медичного огляду

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання переглянути постанову ВЛК, скасування постанови ВЛК, зобов`язання проведення повторного медичного огляду, суди попередніх інстанцій виходили із того, що ці вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з цим висновком судів з таких підстав

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі спірні правовідносини виникли через відмову відповідача переглянути висновок щодо розслідування нещасного випадку, що трапився з позивачем під час проходження ним служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до положень пунктів 1, 2 розділу І Положення про діяльність медичної (військово - лікарської) комісії МВС, затвердженої наказом МВС України № 285 від 03 квітня 2017 року (далі - Положення), це Положення визначає організацію діяльності медичних (військово-лікарських) комісій МВС щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи.

Медичні ВЛК МВС - спеціальні підрозділи, що утворюються в закладах охорони здоров`я МВС України та Національної гвардії України для проведення лікарської та військово-лікарської експертизи.

Відповідно до пункті 1-4 розділу ІІ вищевказаного Положення, лікарська та військово-лікарська експертиза проводиться штатними та позаштатними ВЛК.

Штатними ВЛК є ЦВЛК МВС України, медична (військово-лікарська) комісія державної установи "Територіальне медичне об`єднання" МВС в областях, в місті Києві (далі - ВЛК ДУ ТМО).

ЦВЛК функціонує на базі Центрального госпіталю МВС та в адміністративному порядку підпорядковується Управлінню охорони здоров`я та реабілітації МВС (далі - УОЗР МВС).

ВЛК ДУ ТМО функціонують на базі відповідних закладів охорони здоров`я МВС та в адміністративному порядку підпорядковуються відповідній ДУ ТМО.

У питаннях проведення лікарської та військово-лікарської експертизи штатні і позаштатні ВЛК підпорядковуються ЦВЛК, постанови якої можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Пунктом 1 розділу VIII Положення визначено, що за результатами лікарської та військово-лікарської експертизи ВЛК приймають постанови, які включають діагноз, встановлений особі за результатами проведеного обстеження, рішення щодо ступеня придатності чи про непридатність до служби та висновок про причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва).

Тобто вказані правовідносини стосуються рішень ВЛК, які перебувають у віданні МВС, та у межах і порядку встановлених Положенням, наділені повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації права на пенсійне забезпечення і мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

Отже, цей спір про зобов`язання переглянути постанову ВЛК, скасування постанови ВЛК, зобов`язання проведення повторного медичного огляду є публічно-правовим і має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 490/9823/16-ц (провадження № 14-509цс18), вказуючи на адміністративну юрисдикцію оскарження рішень, дій чи бездіяльності МСЕК.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин висновок судів про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про зобов`язання переглянути постанову ВЛК, скасування постанови ВЛК, зобов`язання проведення повторного медичного огляду на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір у цій справі виник у зв`язку із оскарженням дій та бездіяльності ВЛК, є публічно-правовим і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства - обґрунтований та такий, що зроблений з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права під час вирішення позовних вимог у цій частині є необґрунтованими.

Щодо касаційної скарги на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 15 березня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 28 травня 2019 року

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання переглянути висновок щодо розслідування нещасного випадку та встановлення факту каліцтва, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги пред`явлені до неналежного відповідача.

Колегія суддів погоджується з цим висновком з таких підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати ГУ ДСНС України в Луганській області переглянути висновок щодо розслідування нещасного випадку, що трапився з ним під час проходження служби у пожежній частині, зазначивши при цьому відповідачем Міністерство внутрішніх справ України.

' 'p' Указом Президента України № 47/2003 від 27 січня 2003 року "Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій" (47/2003) органи і підрозділи виведені зі складу МВС і передані до складу Міністерства надзвичайних ситуацій України.

За клопотанням представника МВС України ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 23 серпня 2017 року ГУ ДСНС України в Луганській області залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Процесуальний статус відповідача і третьої особи є різним.

МВС України, яке притягнуте позивачем до участі у цій справі як відповідач, не мало повноважень обов`язку встановлювати факт каліцтва позивача, оскільки пожежна охорона, де працював останній на момент травми, та яка відносилась до Управління внутрішніх справ Ворошиловоградського обласного виконавчого комітету на той час, була реорганізована у ГУ ДСНС України в Луганській області, є юридичною особою та не входить до структури МВС України.

За таких обставин, вирішуючи позов ОСОБА_1 до МВС України, яке не є належним відповідачем у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, роз`яснивши при цьому позивачу право повторного звернення до суду з тих самих підстав, але до належного відповідача.

Враховуючи викладене, безпідставними є відповідні доводи касаційної касаційної скарги щодо порушення прав позивача на доступ до правосуддя та справедливий суд.

Щодо дотримання судами норм процесуального законодавства

Колегія суддів вважає безпідставними аргументи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку із не притягнення відповідача до відповідальності за ненадання ним витребуваних судом на підставі статті 137 ЦПК України 2004 року документів.

Так, відповідно до журналу попереднього судового засідання від 19 червня 2017 року суд першої інстанції відклав розгляд справи на 23 серпня 2017 року для надання відповідачем заперечень та доказів у справі (а.с. 37, т.1).

На виконання цієї ухвали суду відповідач подав заперечення на позовну заяву ОСОБА_1, до якого додав документи на 130 арк. (а.с. 39-169, т.1), які протокольною ухвалою суду від 23 серпня 2017 року долучені до матеріалів справи (а.с. 171, т.1).

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 07 серпня 2018 року задоволено клопотання позивача щодо витребування доказів у МВС України та ДСНС України в Луганській області.

На виконання вимог вказаної ухвали суду МВС України та ДСНС України в Луганській області у повному обсязі надано наявні у цих установах витребувані судом документи (а.с. 231-258, 260-261).

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неподання позивачем до суду уточнених позовних вимог.

У матеріалах справи міститься надіслана ОСОБА_1 поштовими засобами зв`язку заява про уточнення позовних вимог (а.с. 213, т.1), яку останній підтримував під час розгляду справи як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції.

Також безпідставною заявник вважає відмову апеляційного суду у призначенні судово-медичної експертизи.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-медичної експертизи, апеляційний суд підставно виходив із того, що питання про призначення експертизи є передчасним з огляду на відмову у задоволенні судом першої інстанції позовних вимог, поданих до неналежного відповідача, тобто з процесуальних підстав. Поряд із цим суд апеляційної інстанції роз`яснив позивачу право повторного пред'явлення клопотання про призначення вказаної експертизи.

За таких обставин доводи касаційної скарги щодо порушення судами під час розгляду цієї справи є необґрунтованими та безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.