відповідачі: Підволочиська селищна рада Тернопільської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватне підприємство "Горизонт", фізична особа-підприємець ОСОБА_5, відділ містобудування та архітектури Підволочиської районної державної адміністрації, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області у складі судді Сташківа Н. Б. від 22 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Міщія О. Я., Шевчук Г. М., від 20 вересня 2018 року,

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Підволочиської селищної ради Тернопільської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватного підприємства "Горизонт" (далі - ПП "Горизонт"), фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5 ), відділу містобудування та архітектури Підволочиської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень, визнання незаконною реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання протиправним виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність, проведення державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову вказав, що рішеннями Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 1065 від 24 липня 2013 року та № 1212 від 27 грудня 2013 року відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проекту документації на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0149 га, право користування якою належить йому в порядку спадкування житлового будинку, за яким закріплена ця земельна ділянка, після смерті у червні 2009 року його матері ОСОБА_6 .

Приймаючи вказані рішення, Підволочиська селищна рада Тернопільської області вийшла за межі своїх повноважень, а її посадові особи порушили вимоги Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі на місцевості та їх закріплення межовими знаками та діяли не у спосіб, визначений законом.

Відділом Держземагентства у Підволочиському районі підроблено висновок про належність спірної земельної ділянки площею 0,0149 га до земель комунальної власності.

Відділ містобудування та архітектури Підволочиської районної державної адміністрації незаконно надав позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 всупереч генеральному плану забудови, відповідно до якого земельна ділянка площею 0,0149 га по АДРЕСА_1 належить до будинковолодіння АДРЕСА_2 у цьому смт.

За таких обставин позивач просив суд визнати протиправними та скасувати рішення Підволочиської селищної ради №1065 від 24 липня 2013 року та № 1212 від 27 грудня 2013 року; визнати протиправними та незаконними дії працівника Підволочиської селищної ради Тернопільської області ОСОБА_2 по встановленню меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 ; визнати протиправним та скасувати висновок відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації № 24/11 від 01 серпня 2013 року "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 "; визнати протиправним та скасувати висновок відділу Держземагентства у Підволочиському районі Тернопільської області № 28 від 07 серпня 2013 року "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 "; визнати незаконною реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0149 га, по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6124655100:02:003:1481, за реєстраційним номером нерухомого майна 304292761246; визнати протиправним виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Крім того, оскільки його мати ОСОБА_6, прийнявши спадщину після смерті свого батька ОСОБА_7, не перереєструвала право власності на земельну ділянку площею 999 кв. м по АДРЕСА_2, тому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив провести державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 січня 2010 року.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 20 вересня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він після смерті своєї матері успадкував будинок, який розташований на земельній ділянці розміром 0,999 га, до складу якої входила спірна земельна ділянка площею 0,0149 га, що належить відповідачам. Судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що межа належної позивачу земельної ділянки площею 0,1054 га проходить по сходах будинку відповідачів. Позивач не довів, що спірна земельна ділянка площею 0,0149 га або частина цієї ділянки перебувають у його правомірному користуванні. Інші позовні вимоги пов`язані з вимогами про визнання недійсними вказаних рішень органу місцевого самоврядування, а тому відсутні правові підстави для їх задоволення. З моменту скасування рішення сільради про затвердження технічної документації та передачі у власність позивача земельної ділянки площею 0,1054 га останній не звертався до органу місцевого самоврядування з питання надання йому земельної ділянки для обслуговування успадкованого будинку, а тому його позовні вимоги щодо зобов`язання провести державну реєстрацію успадкованої земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 січня 2010 року є безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані висновки відділу містобудування та архітектури Підволочиської районної державної адміністрації № 24/11 від 01 серпня 2013 року та відділу Держземагентства у Підволочиському районі Тернопільської області № 28 від 07 серпня 2013 року стосуються земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, а не земельної ділянки по АДРЕСА_1, що залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій. Висновки судів про те, що позивач не звертався до органу місцевого самоврядування з питання надання йому земельної ділянки для обслуговування успадкованого будинку, а тому не підлягають задоволенню його позовні вимоги щодо зобов`язання провести державну реєстрацію успадкованої земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 січня 2010 року, є безпідставними. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у проведенні по справі земельно-будівельної експертизи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

У січні 2019 року до Верховного Суду від відділу містобудування та архітектури Підволочиської районної державної адміністрації, Підволочиської селищної ради Тернопільської області та ОСОБА_4 надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1, мотивовані незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 216 від 29 червня 1957 року вирішено закріпити за батьком позивача ОСОБА_7 присадибну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,12 га і дозволити йому побудувати житловий будинок (а.с.125 т.2).

16 липня 1957 року між Підволочиською селищною радою Тернопільської області та ОСОБА_7 укладено договір про передачу у безстрокове користування земельної ділянки площею 1200 квадратних метрів для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 241 від 12 листопада 1970 року ОСОБА_8 дозволено будівництво житлового будинку на садибі свого батька ОСОБА_7 . Пунктом 2 вказаного рішення вирішено виділити і закріпити за ОСОБА_8 земельну ділянку площею 678 кв. м із лишків земель, що знаходились у користуванні його батька, зменшивши цим самим земельну ділянку ОСОБА_7 на 678 кв. м.

Згідно із генеральним планом земельної ділянки, відведеної в натурі для індивідуального будівництва, ОСОБА_8 по АДРЕСА_4 відведено земельну ділянку площею 678 квадратних метрів (а.с. 58 т. 2).

Відведення земельної ділянки в натурі підтверджується актами від 12 січня 1971 року та актом розбивки в натурі червоних ліній індивідуального житлового будинку номер АДРЕСА_4 (а.с. 58, 59 т 2).

Рішенням виконкому Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 123 від 26 серпня 1982 року затверджений акт приймання державною комісією від забудовника ОСОБА_8 в експлуатацію індивідуального домоволодіння по АДРЕСА_1. Згідно із пунктом 6 вказаного акту суттєвих відступлень від технічної документації при забудові домоволодіння немає (а.с. 60, 61,128 т. 2).

Позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2, який успадкував після смерті матері - ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 14 червня 2011 року після смерті батька ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3, успадкували житловий будинок по АДРЕСА_1 та оформили належні їм частки у спадковому майні, а також успадкували земельну ділянку площею 0,551 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6124655100:02:003:0829, розташовану за цією ж адресою, яка належала померлому ОСОБА_8 (а.с. 125,126 т.2).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2011 року, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_3 до Підволочиської селищної ради Тернопільської області, визнано протиправним та скасовано рішення Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 2603 від 08 червня 2010 року про затвердження технічної документації та передачу у власність земельної ділянки площею 0,1054 га ОСОБА_1 .

Рішенням Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 716 від 29 серпня 2012 року надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,0150 га по АДРЕСА_2 .

Рішенням 25 сесії 6 скликання Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 1065 від 24 липня 2013 року на підставі звернення ОСОБА_4 вирішено внести зміни в пункт 1 рішення сесії Підволочиської селищної ради від 29 серпня 2012 року № 716, надано дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність орієнтовною площею 0,0150 га для подальшого об`єднання із земельною ділянкою площею 0,0551 га, яка знаходиться у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_5 .

Рішенням 28 сесії 6 скликання Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 1212 від 27 грудня 2013 року на підставі звернення ОСОБА_4 вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 площею 0,0149 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 6124655100:02:003:1481 у АДРЕСА_5 ; передано ОСОБА_4 та ОСОБА_3 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0149 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_5 ; зареєструвати речове право на земельну ділянку.

Висновками відділу містобудування та архітектури Підволочиської районної державної адміністрації № 24/11 від 01 серпня 2013 року та відділу Держземагентства у Підволочиському районі Тернопільської області № 28 від 07 серпня 2013 року погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0149 га у спільну сумісну власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 (а.с.15, 16 т.1).

Постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2013 року, яка набрала законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Підволочиської селищної ради Тернопільської області, теті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_4, про визнаня протиправним та скасування рішення селищної ради № 716 від 29 серпня 2012 року, яким надано дозвіл ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну сумісну власність орієнтовною площею 0,0150 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_5 (а.с. 109-113 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152 ЗК України зокрема визначено, що способом захисту прав громадян на земельні ділянки є визнання недійсним рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦК України особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Згідно із пунктом а) частини третьої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній станом на 24 липня 2013 року) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (частина перша, друга статті 118 ЗК України (в редакції, чинній станом на 24 липня 2013 року)).

Згідно із положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи справу, суди обґрунтовано виходили із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що він після смерті своєї матері ОСОБА_6 успадкував будинок, який розташований на земельній ділянці розміром 0,999 га, до складу якої входила спірна земельна ділянка площею 0,0149 га, що належить відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Разом з тим, позивачем не надано технічних матеріалів та документів, що підтверджують його право користування спірною земельною ділянкою (0,0149 га), що належить відповідачам.

Доводи касаційної скарги про належність та допустимість наданих позивачем доказів на підтвердження обставин належності спірної земельної ділянки до успадкованої ним земельної ділянки є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановивши, що матеріали справи не містять даних щодо належності спірної земельної ділянки до земельної ділянки, яка перебувала у користуванні матері позивача і яку позивач отримав у спадщину, суди дійшли вірного висновку про правомірність оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування, якими відповідачам надано дозвіл на виготовлення проекту документації на частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0149 га.

За правилами частини четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Надаючи оцінку аргументам заявника щодо належності спірної земельної ділянки до успадкованої ним земельної ділянки, колегія суддів враховує наявність преюдиційних обставин, встановлених вказаною вище постановою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 01 жовтня 2013 року у справі № 2-а/604/1/13, яка набрала законної сили, щодо віднесення спірної земельної ділянки на час проведення відповідачами процедури оформлення цієї ділянки у власність саме до земель комунальної власності, і як наслідок, безпідставності вказаних доводів касаційної скарги.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі земельної експертизи, зробив правильний висновок, що для вирішення цієї справи достатньо встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили, фактів, що стосуються правомірності виділення, вилучення та передачі належних сторонам у справі земельних ділянок, а тому відповідні доводи касаційної скарги щодо необґрунтованого, на переконання позивача, відхилення вказаного клопотання є безпідставними.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають у зв`язку з їх безпідставністю, оскільки позивач в порядку статті 81 ЦПК України не довів порушення своїх прав оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування.

За таких обставин права ОСОБА_10 щодо володіння та користування належною йому земельною ділянкою не порушені, що свідчить про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваних рішень Підволочиської селищної ради Тернопільської області № 1065 від 24 липня 2013 року та № 1212 від 27 грудня 2013 року.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.