розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні й у надурочний час.

Вимоги позову обґрунтовувала тим, що з червня 2016 року до 11 липня 2017 року вона працювала продавцем за трудовим договором, укладеним з

ФОП ОСОБА_2, у магазині села Пасицели Балтського району Одеської області. За укладеним договором робочий тиждень мав становити 40 годин з двома вихідними, а також відпусткою тривалістю 24 днів на рік. Натомість, вона фактично працювала з 8 до 20 години без вихідних, а також у святкові дні, тому що була єдиним продавцем у магазині. Вказувала, що відповідач всупереч вимогам трудового законодавства відмовилася виплатити компенсацію за

роботу в надурочний час, вихідні та святкові дні, тому вона вважає, що її право підлягає захисту в судовому порядку.

За таких обставин просила стянути з ФОП ОСОБА_2 за роботу у вихідні та святкові дні, а також в надурочний час заробітну плату у сумі 64 980 грн, з яких за 2016 рік - 21 260 грн, за 2017 рік - 43 020 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 5 березня 2018 року, ухваленим у складі судді Тітової Т. П., у задоволенні позову відмовлено і додатковим рішенням цього ж суду від 12 березня 2018 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції відхилив посилання позивача про виконання нею трудових обов`язків в надурочний час, у вихідні та святкові дні за період з 18 червня 2016 року до 11 липня 2017 року, оскільки нею не надано належних і допустимих доказів видання розпоряджень (наказів)

ФОП ОСОБА_2 про залучення позивача до роботи в надурочний час, вихідні та святкові дні та її письмову згоду на це. Також суд врахував, що при отриманні позивачем щомісячно заробітної плати за підсумками роботи з червня до

грудня 2016 року та з січня до липня 2017 року, остання не висувала до

ФОП ОСОБА_2 вимог щодо оплати праці в подвійному розмірі та виникнення заборгованості із заробітної плати.

Суд першої інстанції відхилив показання свідків ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 щодо тривалості робочої зміни і роботи у вихідні та святкові дні, оскільки вони не працювали разом з позивачем, відвідували магазин періодично, тому не можуть бути обізнані про конкретну кількість та обсяг роботи позивача в надурочний час, у вихідні та святкові дні. Крім того, місцевий суд відхилив показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є родичами позивача, вважаючи, що достовірність цих показань викликає сумнів.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано рішення Балтського районного суду Одеської області від 5 березня 2018 року та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнено з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за роботу у вихідні та святкові дні, а також за роботу в надурочний час у період

з 18 червня 2016 року до 11 липня 2017 року в сумі 64 980 грн.

Задовольняючи позов, апеляційний суд не погодився із висновками суду першої інстанції про недоведеність позову, зазначивши, що відповідач не спростувала доводів позивача про те, що остання була єдиним продавцем в магазині, який працював з 8 до 20 години, а також у вихідні та святкові дні.

Апеляційний суд відхилив посилання відповідача про те, що її магазини в селах працюють з 8 до 18 години, а обідня перерва - з 12 до 14 години, оскільки надпис про це в правилах внутрішнього трудового розпорядку, з якими ознайомлена позивач, зроблений ручкою на друкованому тексті без жодних застережень про погодження цієї умови з працівниками.

Також апеляційний суд відхилив посилання відповідача на зміст табелів робочого часу, за якими позивач не працювала в надурочний час, у вихідні та святкові дні, зазначивши, що відповідач відвідувала магазин не частіше двох разів на тиждень, тому не могла вести облік робочого часу кожен день. Крім того, відповідач не надала доказів того, що контроль за обліком робочого часу здійснювала інша особа, яка щоденно відвідувала робоче місце позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2019 року ФОП ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2018 року і залишити в силі рішення Балтського районного суду Одеської області від 5 березня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанцій надав перевагу доказам позивача, а саме показам свідків, які не знали і не могли знати про обставини трудових відносин сторін у справі. На думку заявника, оскаржуване судове рішення ґрунтується виключно на припущеннях та суперечливих показаннях свідків.

Заявник вказує, що обставини роботи понаднормово, у вихідні та святкові дні мають доказуватись за кожен конкретний випадок (день) такої роботи, а не взагалі за весь період роботи працівника, як це зроблено апеляційним судом.

Заявник вважає, що апеляційний суд помилково врахував правила внутрішнього трудового розпорядку, які стосуються графіку роботи магазинів у місті Балта, і не мають значення для трудового розпорядку магазину в селі Пасицели Балтського району Одеської області, в якому працювала позивач.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року відкрито касаційне

провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 1 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі, яка є малозначною, було те, що справа має виняткове значення для заявника і вона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 червня 2016 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено трудовий договір № 9, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язалась виконувати обов`язки продавця, а ФОП ОСОБА_2 - оплачувати цю працю в розмірі 1 600 грн на місяць. Час виконання робіт сторонами встановлено згідно графіка, але не більше 40 годин на тиждень, з наданням двох вихідних днів та щорічної відпустки тривалістю

24 календарних дні.

11 липня 2017 року позивача звільнено з роботи згідно з пунктом 8 частини першої статті 40 Кодексу законі про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ).

Наказом № 23 від 18 серпня 2017 року позивача поновлено на попередній роботі та 11 листопада 2017 року звільнено у зв`язку з ліквідацією магазину і скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) .

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України (1618-15) в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).

Частинами першою та другою статті 97 КЗпП України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 97 КЗпП України конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата роботи в надурочний час визначена статтею 106 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

Згідно із частиною першою статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про оплату праці" при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Частинами першою та другою статті 107 КЗпП України визначено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з доведення позивачем належними і допустимими доказами факту залучення її до роботи в надурочний час, вихідні та святкові дні, встановивши вказані обставини з показань свідків.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що за відсутності належного підтвердження фактичного залучення працівника до роботи у вихідні дні підстав для виплати йому грошової компенсації (пропорційно до кількості фактично відпрацьованих годин) за ці дні немає.

При цьому належним підтвердженням кількості фактично відпрацьованих годин, зокрема у надурочний час, вихідні та святкові дні (які підлягають оплаті), є табель обліку використання робочого часу.

У справі, що переглядається, суди встановили, що в табелях обліку використання робочого часу позивача за період з 18 червня 2016 року до 11 липня 2017 року відсутні відомості про фактичну кількість відпрацьованих годин в надурочний час, у вихідні та святкові дні.

Враховуючи викладене, підстав для нарахування і виплати позивачу грошової компенсації за роботу в надурочний час, у вихідні та святкові дні немає.

Апеляційний суд безпідставно відхилив посилання відповідача про відсутність підстав вважати, що позивач працювала у надурочний час, вихідні та святкові дні з посиланням на те, що відповідач відвідувала магазин не частіше двох разів на тиждень, тому не могла належним чином здійснювати облік робочого часу, оскільки правильність ведення табелю обліку використання робочого часу не є предметом розгляду в цій справі. Крім того, вказаний висновок апеляційного суду ставить під сумнів як правомірність обліку робочого часу позивача протягом всього періоду її роботи у відповідача, так і правомірність нарахування та виплати їй заробітної плати за цей період.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані відповідачем табелі обліку робочого часу не містять доказів роботи позивача в надурочний час, у вихідні та святкові дні, тому для виплати позивачу грошової компенсації немає підстав.

Також суд першої інстанції врахував, що матеріали справи не містять доказів залучення позивача з ініціативи відповідача до роботи в надурочний час, у вихідні та святкові дні.

Суд апеляційної інстанції на підставі оцінки тих же доказів дійшов протилежних висновків, не вказавши на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, допущених при оцінці доказів, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з

дотриманням вимог закону, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції, неповно врахувавши обставини справи, помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує постанову апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2018 року і залишає в силі рішення Балтського районного суду Одеської області від 5 березня 2018 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи те, що на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору, такий підлягає компенсації на користь відповідача за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, ФОП ОСОБА_2 необхідно компенсувати за рахунок держави 1 536,80 грн судового збору, який сплачений нею за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 413 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 141, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 20 грудня 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Балтського районного суду Одеської області

від 5 березня 2018 року.

Судові витрати, понесені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у розмірі 1 536,80 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.