розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного агропромислового підприємства "Воля-2000" на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області, у складі судді Цвинтарної Т. М., від 14 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Хоми М. В., Костів О. З.,

Сташків Б. І., від 25 квітня 2019 року,

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до приватного агропромислового підприємства "Воля-2000" (далі - ПрАП "Воля-2000") про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між ОСОБА_1 та ПрАП "Воля-2000", а саме:

- № б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 2, 4352 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010033, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Гусятинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 серпня 2011 року за № 612160004000905;

- № б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 2, 23 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010032, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Гусятинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 квітня 2011 року за № 612160004000198;

- № б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 0, 42 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010833, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Гусятинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 серпня 2011 року за № 612160004000906;

-№ б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 0, 42 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010832, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Гусятинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 квітні 2011 року за №612160004000197.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником вищезазначених земельних ділянок. У червні 2017 року при зверненні її представника до відділу Держгеокадастру у Гусятинському районі стало відомо про наявність оспорюваних договорів оренди.

Посилаючись на те, що жодних договорів оренди належних їй земельних ділянок з ПрАП "Воля-2000" вона не укладала та не підписувала, вказані правочини вчинено без її волевиявлення, позивач просила визнати їх на підставі статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) недійсними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області

від 14 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсними:

- договір оренди земельної ділянки б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 2,4352 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010033, укладений між

ОСОБА_1 та ПрАП "Воля-2000", зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Гусятинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 серпня 2011 року за №612160004000905;

- договір оренди земельної ділянки б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 2,23 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010032, укладений між

ОСОБА_1 та ПрАП "Воля-2000", зареєстрований в Управлінні Держкомзему у Гусятинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 квітня 2011 року за №612160004000198;

- договір оренди земельної ділянки б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 0, 42 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010833, укладений між

- договір оренди земельної ділянки б/н від 26 жовтня 2010 року, площею 0, 42 га, кадастровий номер 6121685700:01:0010832, укладений між

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що договори оренди є недійсними у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на їх укладання, оскільки вона оспорювані договори оренди не підписувала. Отримання позивачем коштів

від ПрАП "Воля-2000" за використання належних їй земельних ділянок не може свідчити про схвалення нею вказаних правочинів. Суд не встановив підстав для застосування строку позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ПрАП "Воля-2000" залишено без задоволення, а рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 14 грудня

2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник відповідача ПрАП "Воля-2000" - адвокат Молень Р. Б., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПрАП "Воля-2000", подана його представником - адвокатом Молень Р. Б., на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області

від 14 грудня 2018 року та постанову Тернопільського апеляційного суду

від 25 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 596/1206/17ц та витребувано її матеріали з місцевого суду. Зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

В липні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що будучи обізнаною із законодавчим регулюванням відносин щодо оренди земельної ділянки, враховуючи презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх майнових прав та володіючи інформацією про особу, яка здійснює фактичне користування її земельними ділянками, позивач об`єктивно могла довідатися про наявність спірних договорів оренди починаючи з жовтня 2011 року, а тому, звертаючись із вказаним позовом у 2017 році, пропустила передбачені законом строки для звернення до суду. Позивачем не наведено обставин, які об`єктивно перешкоджали їй в отриманні спірних договорів оренди до 20 червня 2017 року. Звертає увагу, що суди не встановили наявності жодних обставин, які б дозволили стверджувати, що оспорювані договори були підписані працівниками відповідача з наслідуванням підписів орендодавця. Припускає, що спірні договори підписали родичі позивача. Вважає, що дії ОСОБА_1 по пред`явленню позову про визнання недійсним договорів оренди з формальних, а можливо і умисно створених, підстав після 6 років їх виконання є очевидно недобросовісними, а відтак єдиним законним захистом від такого виду позовів і є застосування позовної давності.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

20 серпня 2020 року засобами поштового зв`язку представником

ОСОБА_1 - адвокатом Гонтою М. С. подано відзив на касаційну скаргу. Однак, оскільки відзив подано поза межами строку, встановленого Верховним Судом в ухвалі від 11 липня 2019 рокута представником позивача не подано клопотання про поновлення пропущеного строку, Верховний Суд не враховує вказаний відзив під час розгляду касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, розташованих на території Перемилівської сільської ради Гусятинського району Тернопільської області, цільове призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме:

1) площею 2, 4352 га, кадастровий номер 6121685700:01:001:0033

2) площею 0, 4233 га, кадастровий номер 6121685700:01:001:0833;

3) площею 0, 4234 га, кадастровий номер 6121685700:01:001:0832;

4) площею 2, 2255 га, кадастровий номер 6121685700:01:001:0032.

Згідно з договорами оренди землі від 26 жовтня 2010року, зареєстрованими в Гусятинському реєстраційному відділі Тернопільської регіональної філії ДП Центру ДЗК 06 квітня 2011 року та 05 серпня 2011 року, позивач передала зазначені земельні ділянки в оренду ПрАП "Воля-2000", строком на 15 років.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів № 939/940/17-22 від 30 січня 2018 року, підпис від імені ОСОБА_1 у всіх чотирьох договорах оренди земельних ділянок від 26 жовтня 2010 року, а також в актах приймання-передачі землі до цих договорів, виконано не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням справжнього її підпису.

08 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до директора ПрАП "Воля-2000" з письмовою заявою про повернення належних її земельних ділянок із метою власного використання та отримала усну інформацію про наявність оспорюваних договорів оренди.

20 червня 2017 року представник ОСОБА_2 звернувся до заступника начальника відділу Держгеокадастру в Гусятинському районі із заявою про видачу копій договорів оренди землі, укладених у 2011 році між ПрАП "Воля-2000" та ОСОБА_1 та у червні 2017 року отримав їх примірники.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі по тексту, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення не відповідають з огляду на наступне.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229- 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України встановлені загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Суди встановили, що відсутність підпису та інші обставини справи свідчать про те, що між сторонами не досягнуто домовленості з приводу усіх істотних умов договору оренди землі з позивачем. Позивач не є стороною тієї домовленості, яка втілена в тексті оспорюваного договору, а, відповідно, цей договір як правовий документ не може створювати для позивача будь-яких правових наслідків, на досягнення яких спрямовані його умови.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-49цс19) та постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18), від 26 серпня

2020 року у справах № 624/679/16-ц (провадження № 61-1543св17), № 624/606/16-ц (провадження № 61-1467св17) і № 624/605/16ц (провадження № 61-15859св18) та від 27 серпня 2020 року у справі № 394/492/17 (провадження № 61-38150св18).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-49цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається, позивач звернулась з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаючись на те, що ці договори вона не підписувала, їх умови не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписувала та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні їй земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, позивач не заявляла негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, в тому числі щодо його повернення, у задоволенні позову

ОСОБА_1 необхідно відмовити.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для їх скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

ОСОБА_1 не позбавлена права пред`явити позов до ПрАП "Воля-2000" про повернення належних їй земельних ділянок.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.