розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства "Стоянов А. А." на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у складі судді Грубіян Л. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Черевка П. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року фермерське господарство "Стоянов А. А." (далі -

ФГ "Стоянов А. А.") звернулося до суду з позовом до фермерського господарства "Дінекс-Агро" (далі - ФГ "Дінекс-Агро") та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 2,6566 га, кадастровий номер 5122084500:01:001:0438, витяг з державного реєстру прав на нерухоме майно № 44467637.

04 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ФГ "Стоянов А. А." було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, відповідно до умов якого останній прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком

На виконання умов договору, 04 січня 2011 року ОСОБА_1 передав

ФГ "Стоянов А. А." належну йому земельну ділянку за відповідним актом приймання-передачі.

ФГ "Стоянов А. А." належним чином виконувало умови договору оренди, сплачувало орендну плату та використовувало земельну ділянку за цільовим призначенням. Вказаний договір оренди сторонами достроково

не розривався.

ФГ "Стоянов А. А." вважало, що вказаний договір оренди є чинним, строк його дії не сплинув, розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається.

Разом із тим вважало, що оскільки вказаний договір не оспорювався

у судовому порядку, а тому до закінчення строку його дії орендодавець

ОСОБА_1 не мав права укладати будь-які правочини щодо вищевказаної земельної ділянки, оскільки права власника ОСОБА_1 обмежені укладеним договором. Земельна ділянка за відповідним актом приймання-передачі ОСОБА_1 ФГ "Стоянов А. А." не поверталась.

01 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ФГ "Дінекс-Агро" було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка за актом прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 04 січня 2011 року вже на той час була передана

ФГ "Стоянов А. А.". Зазначений договір у подальшому зареєстрований реєстраційною службою Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції.

ФГ "Стоянов А. А." вважало, що зазначені дії ОСОБА_1 обмежили право фермерського господарства здійснити державну реєстрацію права оренди

на підставі чинного договору оренди від 04 січня 2011 року та користуватись орендованим майном. Спірна земельна ділянка фактично передана власником землі до ФГ "Стоянов А. А." та фермерським господарством

не поверталася.

З урахуванням викладеного, ФГ "Стоянов А. А." просило суд визнати недійсним договір оренди землі від 01 вересня 2014 року, укладеним

між ОСОБА_1 та ФГ "Дінекс-Агро"; скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки ФГ "Дінекс-Агро", що виникло на підставі оспореного договору оренди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року у задоволенні позову ФГ "Стоянов А. А." відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Стоянов А. А." від 04 січня 2011 року, не було проведено, тому такий договір не є укладеним.

У той же час, договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та ФГ "Дінекс-Агро" від 01 вересня 2014 року в установленому законом порядку був зареєстрований реєстраційною службою Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції, а отже укладений правомірно, а тому правові підстави для визнання такого договору недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 203, частиною першою

статті 215 ЦК України, відсутні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ФГ "Стоянов А. А." залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що незгода ФГ "Стоянов А. А." з укладенням 01 вересня 2014 року договору між ФГ "Дінекс-Агро" та ОСОБА_1, ураховуючи те, що договір земельної ділянки від 04 січня 2011 року в період з січня 2011 року

по вересень 2014 року не пройшов обов`язкову державну реєстрацію, також за цим договором не була здійснена державна реєстрація права оренди землі, у цьому випадку, не є підставою для визнання договору від 01 вересня

2014 року недійсним з підстав частини першої статті 203 ЦК України, а тому обґрунтовано відмовив ФГ "Стоянов А. А." у задоволенні позову

про визнання цього правочину недійсним за необґрунтованістю вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду,

ФГ "Стоянов А. А.", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року було поновлено

ФГ "Стоянов А. А." строк на касаційне оскарження рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року та постанови Апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано зазначену цивільну справу із Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року справу за позовом

ФГ "Стоянов А. А." до ФГ "Дінекс- Агро", ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності.

ФГ "Стоянов А. А." вважало, що права та обов`язки орендаря воно отримало у момент вчинення правочину, яким закон вважає момент укладення договору оренди. З цього моменту правомочності орендодавця як власника земельної ділянки вже певним чином обмежені існуванням договору оренди та наявністю в орендаря прав, що випливають із цього договору.

ФГ "Стоянов А. А." посилалось на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано його доводів про те, що починаючи з 01 січня

2013 року договір оренди земельної ділянки, укладений між ним

та ОСОБА_1 взагалі не потребував державної реєстрації. Реєстрації підлягало лише право орендаря.

Вважало, що на момент укладення відповідачами оскарженого договору,

був чинним договір оренди тієї ж земельної ділянки, укладений

між ОСОБА_1 та ФГ "Стоянов А. А.".

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ФГ "Дінекс-Агро"

на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення

є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 2,6566 га, кадастровий номер 5122084500:01:001:0438, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04 січня 2011 року ОСОБА_1 було підписано запропонований

ФГ "Стоянов А. А." договір оренди земельної ділянки відповідно, до умов пункту 1 якого передбачалась передача ОСОБА_1 (орендодавець)

у строкове платне користування ФГ "Стоянов А. А." спірної земельної ділянки (а. с. 8-11).

Згідно пункту 3.1 вказаного договору оренди земельної ділянки, договір укладено строком на 10 років починаючи з часу його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 6.1 договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду згідно акта приймання-передачі, який оформлюється

в строк не пізніше семи днів після державної реєстрації даного договору.

01 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ФГ "Дінекс-Агро" укладеного договір оренди землі, відповідно до умов пункту 1 якого ФГ "Дінекс-Агро" (орендар) прийняв у строкове платне користування спірну земельну ділянку (а. с. 16-18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується

(не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Звертаючись до суду з цим позовом, ФГ "Стоянов А. А." посилалось на те,

що у момент укладення спірного договору були порушені приписи

статті 24 Закону України "Про оренду землі", статей 13, 525, 526 ЦК України.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними

в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір

є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша

статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України ).

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про оренду землі" (161-14) (далі - Закон № 161-XIV (161-14) ) у редакції, чинній

на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний

за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї

зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону № 161-XIV (161-14) ).

Відповідно до статті 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (статті 125 ЗК України).

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій

статті 126 ЗК України.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом із тим цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки має значення не день підписання такого договору, а день вчинення реєстраційних дій. Оскільки день/момент укладення договору оренди земельної ділянки та день/момент набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то днем/моментом укладення договору оренди земельної ділянки є саме дата його державної реєстрації, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно

до частини третьої статті 631 ЦК України.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) Верховний Суд дійшов висновку, що "оскільки ДСП "Агрокомплекс" не здійснило державну реєстрацію договору оренди землі, договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно вказане сільськогосподарське підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі".

За змістом договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Стоянов А. А." виходить, що договір укладено строком на десять років, починаючи з часу його державної реєстрації (пункт 3.1); цей договір набирає чинності після підписання сторонами і його державної реєстрації (пункт 15.1).

Цей договір у встановленому законом порядку не зареєстрований.

Таким чином встановивши, що договір між ОСОБА_1 та ФГ "Стоянов А. А." не набув чинності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Дінекс-Агро" відсутні.

Також суд дійшов правильного висновку про передчасність позовних вимог

ФГ "Стоянов А. А." щодо скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки за ФГ "Дінекс-Агро" та відсутність правових підстав для задоволення цих позовних вимог, оскільки державний реєстратор участі

у справі не приймав та правомірність його дій не перевірялась.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку,

що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів

у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства "Стоянов А. А." залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.