третя особа - первинна профспілкова організація працівників акціонерного товариства "УкрСиббанк" Київської місцевої професійної спілки "Захист праці",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 липня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я., Ткач О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), третя особа - первинна профспілкова організація працівників акціонерного товариства "УкрСиббанк" Київської місцевої профспілкової спілки "Захист праці" (далі - ППО АТ "УкрСиббанк" КМПС "Захист праці"), про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з грудня 2014 року він працював на посаді начальника відділення № 79 АТ "УкрСиббанк". З 08 серпня 2017 року він став членом ППО АТ "УкрСиббанк" КМПС "Захист праці".

Наказом відповідача від 15 червня 2018 року його було звільнено

на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату.

Підставою звільнення був наказ відповідача від 02 березня 2018 року

"Про внесення змін в організаційну структуру та штатний розклад

АТ "УкрСиббанк" та наказ від 07 березня 2018 року № 68-ВК

"Про вивільнення", зміст якого до його відома не доводився.

Вважав його звільнення незаконним, оскільки його було звільнено без згоди профспілкової організації.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ від 15 червня 2018 року № 171-ВК "Про кадрові питання" у частині звільнення його із посади начальника відділення № 79

АТ "УкрСиббанк"; поновити його на вказаній посаді; стягнути

з ПАТ "УкрСиббанк" на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу 194 робочих дні (з 16 червня 2018 року по 25 березня 2019 року)

у розмірі 131 772,56 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб

та інших обов`язкових платежів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області

від 25 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ від 15 червня 2018 року № 171-ВК "Про кадрові питання"

у частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділення № 79

АТ "УкрСиббанк" та поновлено його на посаді начальника відділення № 79 АТ "УкрСиббанк".

Стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток

за час вимушеного прогулу 194 робочих дні (з 16 червня 2018 року

по 25 березня 2019 року) у розмірі 131 772,00 грн без утримання податку

з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділення № 79 АТ "УкрСиббанк" з 26 березня 2019 року та стягнення

з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі місячного заробітку, допущено до негайного виконання.

Рішення суду мотивовано тим, що позивача було звільнено із порушенням норм трудового законодавства, зокрема його звільнено без згоди виборного органу профспілкової організації, членом якої він був.

Також суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача відповідачем було порушено вимоги Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (1045-14) щодо завчасного повідомлення первинної профспілкової організації щодо термінів проведення звільнень, а також проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" задоволено. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 березня 2019 року скасовано

та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що

у ПАТ "УкрСиббанк" відбулися зміни в організації виробництва і праці

та скорочення штату, що стало підставою для вивільнення працівників,

у тому числі позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Судом першої інстанції було невірно зроблено висновки про правову обґрунтованість відмови профспілкового органу у наданні згоди

на звільнення позивача, оскільки вони не містять доводів, в чому саме він

є невірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпня 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Чортківського районного суду Тернопільської області.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ПАТ "УкрСиббанк", третя особа - первинна профспілкова організація працівників АТ "УкрСиббанк" Київської місцевої професійної спілки "Захист праці" про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права,

що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Вважав, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що звільняючи його з посади начальника відділення відповідач дотримався усіх вимог трудового законодавства, оскільки його було звільнено без згоди на те профспілки, порушено вимоги щодо попередження про наступне вивільнення за 2 місяці та не запропоновано іншої роботи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ "УкрСиббанк"

на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення

є законним та обґрунтованим, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 грудня 2014 року ОСОБА_1 відповідно до наказу від 27 листопада

2014 року № 441 вк було прийнято на роботу у AT "УкрСиббанк" на посаду начальника відділення № 79 AT "УкрСиббанк", що підтверджується записом № 13 у трудовій книжці НОМЕР_1 (а. с. 8-9 т. 1).

З 08 серпня 2017 року ОСОБА_1 став членом ППО AT "УкрСиббанк"

КМПС "Захист праці", що підтверджується протоколом засідання комітету профспілки від 08 серпня 2017 року № 2017/08/08-01 (а. с. 17 т. 1).

Наказом ПАТ "УкрСиббанк" від 28 лютого 2018 року № П-КВ-2018-52

"Про закриття відділень банку у 2018 році" з метою оптимізації торгівельної мережі АТ "УкрСиббанк" та на підставі рішення правління АТ "УкрСиббанк" від 29 січня 2018 року № 02/18 затверджено перелік відділень "УкрСиббанк", що підлягають закриттю у 2018 році згідно додатку № 1 до цього наказу

та вирішено припинити діяльність відділень АТ "УкрСиббанк", вказаних

у додатку № 1 до цього наказу, у тому числі і відділення № 79

АТ "УкрСиббанк", у якому обіймав посаду начальника відділення № 79

АТ "УкрСиббанк" ОСОБА_1 (а. с. 19-22 т. 2).

Відповідно до наказу від 02 березня 2018 року № П-НR-2018-69

ПАТ "УкрСиббанк" "Про внесення змін в організаційну структуру та штатний розклад АТ "УкрСиббанк" внесено зміни в організаційну структуру

та штатний розклад АТ "УкрСиббанк", а саме, вирішено скоротити

з 16 червня 2018 року штатні посади працівників АТ "УкрСиббанк" відповідно до додатку № 1, у тому числі посаду начальника відділення № 79

АТ "УкрСиббанк", на якій працював ОСОБА_1 . Також, вказаним наказом визначено 15 червня 2018 року датою вивільнення працівників, які займають штатні посади, що підлягають скороченню, згідно пункту 1.1 цього наказу

(а. с. 23-26 т. 2).

16 березня 2018 року у приміщенні відділення № 79 АТ "УкрСиббанк"

за адресою Тернопільська область, м. Чортків, вул. Степана Бандери, будинок № 8-а, працівниками банку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 було ознайомлено ОСОБА_1 із попередженням про вивільнення

від 07 березня 2018 року, зокрема: з тим, що посада, яку він обіймав, підлягає скороченню на підставі наказу від 02 березня 2018 року № П-НЯ-2018-69

"Про внесення змін в організаційну структуру та штатний розклад

АТ "УкрСиббанк", а також з повідомленнями про пропонування посад

у відповідності до вимог статті 49-2 КЗпП України.

Проте ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення про попередження про вивільнення та повідомлень про пропонування посад, про що було складено відповідний акт від 16 березня 2018 року (а. с. 31 т. 2).

18 травня 2018 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до профспілки

із поданням № 59/21135 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1

(а. с. 185 т. 2).

01 червня 2018 року ППО АТ "УкрСиббанк" КМПС "Захист праці" відмовила

у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 із підстав того, що подання

AT "УкрСиббанк" не містить обґрунтування необхідності ліквідації відділу, оскільки є прибутковим, при прийняті рішення про скорочення посад було порушено вимоги статті 25 Закону України "Про професійні спілки, їх права

та гарантії діяльності" та статті 245 КЗпП України, оскільки, про майбутнє скорочення було проінформовано по факту прийняття такого рішення, а не до. Адміністрацією банку не було дотримано вимоги статті 2-1 КЗпП України щодо недопустимості примусу до звільнення за ознакою участі у профспілці. Під керівництвом ОСОБА_1 відділення було прибутковим, а тому такі причини скорочення як збитковість є неправдиві, відсутність економічних передумов для внесення змін в організаційну структуру банку

(а. с. 14-16 т. 1).

Наказом ПАТ "УкрСиббанк" від 15 червня 2018 року № 171-ВК ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку із скороченням штату відповідно

до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а. с. 12 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (пункт третій

статті 64 ГК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір

до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення

з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку

із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації.

Як роз`яснено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником

або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва

і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу

або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої

статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник

або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення

у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку із повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" (1700-18) іншою особою, працівник повинен бути поновлений

на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями

статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню

на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої

статті 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних

до профспілкових органів, і застосовуються разом із загальними нормами.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови

в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник

або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника

без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника

на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання

на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу

за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не

з мотивів її відмови.

Отже суд апеляційної інстанції оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, встановивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату, позивача в установленому законом порядку за два місяця було попереджено про наступне вивільнення та йому були запропоновані усі вакантні посади, які відповідали кваліфікаційному рівню позивача на які останній відмовився переводитися та ураховуючи те, що висновок профспілкового органу щодо звільнення позивача не містить правового обґрунтування щодо відмови у його звільненні, дійшов правильного висновку, що позивача звільнено з роботи з дотриманням вимог трудового законодавства.

Суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами порушення норм трудового законодавства під час свого звільнення.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку,

що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів

у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду