розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В.,

Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М., третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та скасування запису.

Позовна заява мотивована тим, що 01 жовтня 2010 року між ним

та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання передала йому грошові кошти у розмірі 13 180,00 доларів США, строком до 01 жовтня 2012 року. Договір було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.

за реєстровим № 3437.

У цей же день з метою забезпечення виконання ним вказаних зобов`язань між ним та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно

до умов якого він передав в іпотеку квартиру

АДРЕСА_1 . Договір іпотеки було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровим № 3439.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 червня

2013 року позов ОСОБА_2 до нього про стягнення заборгованості

за договором позики задоволено, стягнуто з нього на користь

ОСОБА_2 кошти у розмірі 748 567,58 грн. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року вказане судове рішення суду першої інстанції було змінено, стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 233 715,32 грн та судовий збір - 2 337,15 грн.

12 лютого 2016 року вказане судове рішення суду апеляційної інстанції було ним виконано у повному обсязі.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

про реєстрацію права власності від 27 січня 2017 року йому стало відомо,

що власником вказаного житлового приміщення є ОСОБА_2,

а підставою для внесення відповідного запису до реєстру стало рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М. від 27 січня 2017 року про державну реєстрацію прав

та їх обтяжень.

Посилаючись на те, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно здійснена приватним нотаріусом без достатніх правових підстав

та з порушенням вимог Закону України від 05 червня 2003 року № 898-1У "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-1У), з огляду на сплату боргу в повному обсязі за рішенням суду, та з урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33598138 від 27 січня

2017 року, на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1157412663101,

за ОСОБА_2 ; визнати протиправними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М.,

які виразились у внесенні запису до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно на підставі рішення, індексний номер: 33598138

від 27 січня 2017 року; скасувати запис про право власності на вказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач взятих на себе зобов`язань за договором позики від 01 жовтня 2010 року належним чином не виконав, у зв`язку із чим 25 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася

до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію за нею права власності на предмет іпотеки.

При цьому судом першої інстанції було враховано, що суму боргу

за договором позики, яка була стягнута рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року, позивач повернув лише 12 лютого 2017 року. Проте на час звернення ОСОБА_2 до нотаріуса з заявою щодо державної реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки

не повернув сум за прострочення виконання грошового зобов`язання

за договором позики від 01 жовтня 2010 року, які були стягнуті рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 09 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня

2017 року, у зв`язку із чим вважав, що на час здійснення приватним нотаріусом оскаржуваного рішення грошове зобов`язання позивачем

у повному обсязі виконано не було, а тому відсутні правові підстави вважати, що приватним нотаріусом були порушені права ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33598138 від 27 січня

Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М., які виразилися у внесенні запису

до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення, індексний номер: 33598138 від 27 січня 2017 року.

Скасовано запис про право власності на квартиру загальною площею

35,5 кв. м, житлова площа 19,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1157412663101, за ОСОБА_2, який був внесений на підставі рішення індексний номер: 33598138 від 27 січня 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що підстав для здійснення державної реєстрації прав та їх обтяжень від 27 січня 2017 року, на підставі якого внесено запис про право власності на квартиру

за ОСОБА_2 у приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М. не було, оскільки на час здійснення останнім таких дій борг за договором позики позивачем було сплачено

12 лютого 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із Ленінського районного суду м. Харкова та зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року.

У липні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права привело до неправильного вирішення справи та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Вважала, що відсутні належні та допустимі докази виконання у повному обсязі ОСОБА_1 зобов`язання за договором позики від 01 жовтня

Зазначала, що останнім було повернуто кошти у розмірі 233 715,32 грн, які були стягнуті рішенням Апеляційного Суду Харківської області від 12 січня 2016 року, проте кошти у розмірі 331 507,34 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за вказаним договором позики, стягнуті рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 09 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня

2017 року, на час її звернення до приватного нотаріуса із заявою щодо державної реєстрації за нею права власності на предмет іпотеки,

не повернув.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1

на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржуване судове рішення

є законним та обґрунтованим.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 як позичальником

та ОСОБА_2 як позикодавцем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., відповідно до умов якого позикодавець передала,

а позичальник отримав у борг грошову суму в розмірі 13 180,00 доларів США, яку зобов`язався повернути не пізніше 01 жовтня 2012 року згідно з графіком (а. с. 40 т. 1).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором позики 01 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_2 квартиру

АДРЕСА_1 (а. с. 41-42 т. 1).

Вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 1999 року (а. с. 64-66 т. 1).

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 червня

2013 року у справі № 642/3233/13-ц за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики

від 01 жовтня 2010 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 кошти в сумі 748 560,58 грн та судовий збір - 3 441,00 грн

(а. с. 43-44 т. 1).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2016 року вказане судове рішення суду першої інстанції було змінено. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 233 715,32 грн, з яких: основний борг за договором позики - 105 347,74 грн; проценти

за користування грошовими коштами - 20 366,16 грн; 3 % річних

від простроченої суми - 2 653,68 грн; пеня - 105 347,74 грн) та судовий збір - 2 337,15 грн (а. с. 45-48 т. 1).

12 лютого 2016 року на виконання вказаного судового рішення суду апеляційної інстанції грошові кошти в указаному розмірі ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у повному обсязі, що підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви (а. с. 16 т. 1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 09 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області

від 27 квітня 2017 року, у справі № 642/551/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування позикою, 3 % річних та неустойки, позовні вимоги було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 проценти

за користування коштами за період з 11 квітня 2013 року по 27 січня

2016 року в сумі 138 165,48 грн, 3 % відсотки річних від простроченої суми -

27 588,19 грн, неустойку за період з 27 січня 2015 року по 27 січня

2016 року - 165 753,67 грн, усього - 331 507,34 грн (а. с. 49-52 т. 1).

11 жовтня 2016 року ОСОБА_2 направила вимогу ОСОБА_1

про сплату боргу за договором позики, з урахуванням рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 09 червня 2016 року, у розмірі 568 870,89 грн та виселення з предмета іпотеки (а. с. 55-60 т. 1).

Відповідно до пункту 8 іпотечного договору від 01 жовтня 2010 року іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення

на предмет іпотеки.

У цьому пункті, зокрема, зазначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення в повному обсязі згідно Закону України "Про іпотеку" (898-15) , включаючи сплату усіх процентів, відшкодування завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання предмета іпотеки, а також пов`язаних з продажем предмета іпотеки.

Пунктом 11 іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усуненння порушення зобов`язання Договором та/або договором позики

у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмета іпотеки, що є предметом Договору. Це застереження відповідно до Закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з наступних обставин: а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, він надає іпотекодерждателю згоду на набуття права власності на предмет іпотеки

до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність. Іпотекодавець підписанням договору засвідчує про наявність будь-яких інших документів, крім договору та письмового рішення іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність, для реєстрації права власності іпотекодержателя

на предмет іпотеки не вимагається. Ці документи є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,

що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки

у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець шляхом підписання цього Договору надає іпотекодерждателю право укласти такий договір за ціною, яка встановлена за згодою

між іпотекодавцем та іпотекодержателем на момент укладення договору

або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії.

27 січня 2017 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності

на квартиру

АДРЕСА_1 на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М. від 27 січня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (а. с. 86 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки

від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування

чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Встановлено, що єдиним відповідачем у цій справі позивач зазначив державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровську Я. М. При цьому власника спірної квартири в якості відповідача (співвідповідача) залучено у вказаній справі не було.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі

є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні

і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала

чи оспорила його суб`єктивні права, свободи чи інтереси. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних

чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь

у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права

чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору

є однорідні права і обов`язки.

Згідно частини першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження,

а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного

провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі

у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження -

до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів

й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України (1618-15) . Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду

у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У цій справі спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою) у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартиру позивача.

Заявляючи позовні вимоги лише до державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М., позивач не звернув увагу на те, що правочин, на підставі якого фізична особа набула право власності на іпотечне майно, є чинним. Позивач не заявляв вимоги щодо визнання його недійсним та не пред`являв вимог до нового власника квартири. При цьому рішення суду про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав на спірне майно прямо впливатиме на права власника спірної квартири.

Отже належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Я. М. співвідповідачем (якщо позивач вважає його винним

у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним

у пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня

2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

Таким чином, оскільки належне вирішення цього спору без залучення відповідачем (співвідповідачем) власника спірної квартири -

ОСОБА_2, є неможливим, Верховний Суд дійшов висновку,

що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково,

а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги - 4 228,80 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії Першої судової палати суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Купровської Яни Миколаївни, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування запису відмовити.