У грудні 2009 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, Управління Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_7, про визнання дій неправомірними, визнання права власності на земельні ділянки, зобов`язання вчинити певні дії.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року у складі судді Нерознака В. Ф. позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено. Визнано неправомірними дії Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області щодо передачі у власність ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_7 земельних ділянок, які перебувають у фактичному користуванні позивачів та знаходяться на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту у с. Новосілка перед територією дач. Визнано за позивачами право власності на земельні ділянки на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту у с. Новосілка перед територією дач для ведення особистого селянського господарства, а саме: за ОСОБА_1 - площею 1,5 га, за ОСОБА_2 - площею 1,5 га, за ОСОБА_3 - площею 1,5 га, за ОСОБА_4 - площею 1,73 га та за ОСОБА_5 - площею 1,62 га.

Зобов`язано Управління Держкомзему у Пустомитівському районі Львівської області оформити та видати позивачам державні акти на право власності на земельні ділянки на території Раковецької сільської ради Пустомитівського району Львівської області за межами населеного пункту у с. Новосілка перед територією дач для ведення особистого селянського господарства, а саме: ОСОБА_1 - площею 1,5 га, ОСОБА_2 площею 1,5 га, ОСОБА_3 - площею 1,5 га, ОСОБА_4 - площею 1,73 га та ОСОБА_5 - площею 1,62 га;

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельні ділянки у с. Новосілка перед територією дач знаходяться за межами населеного пункту, відтак, Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області, неправомірно не прийняла до розгляду заяви позивачів щодо приватизації земельних ділянок, наданих їм у користування, та незаконно надала перевагу іншим особам: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_7 ), які не є такими землекористувачами.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_9, який не брав участі у справі, в липні 2019 року подав до апеляційного суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_9 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення відмовлено. У відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником не надано доказів неможливості отримання оскаржуваного рішення суду у розумні строки, а не по спливу трьох з половиною років з дня, коли йому стало відомо про існування рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року, зокрема, як і не надано доказів неможливості укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом після отримання відповіді Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2016 року № 1316/1174/121649/2016 про відмову в ознайомленні з матеріалами справи. Довідка щодо потреби матері заявника у постійному сторонньому догляді також не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки така не підтверджує здійснення такого догляду саме заявником та не підтверджує неможливості вчиняти ним дії щодо оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_9 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2-1959/09 з Пустомитівського районного суду Львівської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в кінці 2015 року він довідався про те, що 11 грудня 2009 року Пустомитівським районним судом Львівської області було ухвалено рішення, згідно із яким безпідставно, на його думку, визнано за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку, площею відповідно 1,62 га, та що фактично за нею було визнано право власності на належну йому земельну ділянку, яка була передана йому у приватну власність на законних підставах.

Він звернувся за захистом свого порушеного права до органів прокуратури. Було порушено кримінальне провадження та визнано його потерпілим, він сподівався, що буде своєчасно завершено досудове розслідування, винні особи будуть притягнені до кримінальної відповідальності та судом буде ухвалено законний вирок, що буде підставою для звернення до суду із заявою про перегляд вказаного рішення суду за нововиявленими обставинами. Але, на жаль, і досі не завершено досудове слідство і він, у зв`язку з бездіяльністю органів прокуратури та поліції, змушений був звернутися за правовою допомогою до адвоката і лише на адвокатський запит в липні 2019 року йому вдалося отримати копію судового рішення, яке він відразу ж оскаржив.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року залишено без руху та надано заявнику строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду подати заяву з наведенням інших поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки вказані апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення визнані неповажними. Крім того, апеляційну скаргу залишено без руху для сплати заявником судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 282 грн 30 коп.

На виконання ухвали Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_9 подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року та сплачено судовий збір у розмірі 282 грн 30 коп.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 було відомо про існування оскаржуваного рішення суду з січня 2016 року, що підтверджується його заявою від 15 січня 2016 року про ознайомлення із матеріалами справи (а.с. 299, т. 2).

Із відповіді Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2016 року № 1316/1174/121649/2016, яку ОСОБА_9 отримав 27 січня 2016 року, вбачається, що йому було відмовлено у задоволенні заяви про ознайомлення з матеріалами справи, оскільки ним не обґрунтовано належним чином те, що рішення суду стосується його прав, обов`язків чи інтересів (а.с. 303, т. 2).

Із копії договору про надання правової допомоги № 275 вбачається, що ОСОБА_9 уклав договір про надання правової допомоги із адвокатом Мацієвською А. І. 01 липня 2019 року, яка отримала копію оскаржуваного рішення суду 15 липня 2019 року на виконання її адвокатського запиту.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_9 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення відмовлено. У відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року відмовлено, оскільки на виконання ухвали Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року заявником не зазначено поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною третьою статті 357 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд правильно виходив з того, що підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження немає, оскільки заявником не надано доказів неможливості отримання оскаржуваного рішення суду у розумні строки, а не по спливу трьох з половиною років з дня, коли йому стало відомо про існування рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року, зокрема, як і не надано доказів неможливості укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом після отримання відповіді Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 січня 2016 року № 1316/1174/121649/2016 про відмову в ознайомленні з матеріалами справи. Довідка щодо потреби матері заявника у постійному сторонньому догляді також не може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки така не підтверджує здійснення такого догляду саме заявником та не підтверджує неможливості вчиняти ним дії щодо оскарження рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2009 року.

Зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження були визнані судом неповажними ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року, а у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_9 навів ті самі підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, які вже були визнані судом неповажними.

Тобто заявник не вчинив необхідних процесуальних дій з метою оскарження рішення суду протягом значного періоду часу, не навів особливих та непереборних обставин, які б перешкоджали йому реалізувати своє право на оскарження рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення.

При цьому безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28 жовтня 2004 року).

Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасник процесу зобов`язаний добросовісно користуватись своїми процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Шевченко проти України" від 26 квітня 2007 року та рішення у справі "Трух проти України" від 14 жовтня 2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

Таким чином, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).

Колегія суддів зазначає, що хоча відмова районного суду в ознайомленні з матеріалами справи і завадила ОСОБА_9 у січні 2016 року отримати копію судового рішення, яке він мав намір оскаржити (а.с. 303, т. 2), проте не становила об`єктивну перешкоду для подання апеляційної скарги протягом трьох років.

Отже, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.