розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 грудня 2019 року у складі судді Мазур Н. В.

та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 травня 2020 року

у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки

та чоловіка без реєстрації шлюбу.

Позов мотивовано тим, що з 2009 року вона проживала разом

із ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство. Проживала у квартирі

АДРЕСА_1, яка належала

їй на праві власності з 2007 року.

Зазначала, що за час спільного проживання з відповідачем однією сім`єю, останнім у 2010 році було придбано цінні папери приватного акціонерного товариства "Добробут" (далі - ПрАТ "Добробут") у кількості 3 187 632 штук.

02 вересня 2010 року вона разом із відповідачем зареєстрували шлюб, який 14 серпня 2018 року було розірвано. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилалась на те, що їй стало відомо про те, що під час перебування

у шлюбних відносинах з відповідачем, останній 26 грудня 2015 року уклав

з ОСОБА_5 договір дарування цінних паперів (акцій), посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області, зареєстрований у реєстрі за № 3749, який оспорюється нею у Шепетівському міськрайонному суді Хмельницької області.

Зазначала, що встановлення факту проживання однією сім`єю жінки

та чоловіка без реєстрації шлюбу необхідно їй для вирішення спору у суді щодо визнання договору дарування акцій ПрАТ "Добробут" недійсним.

Ураховуючи викладене та уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю її та ОСОБА_2

з 26 грудня 2009 року по 02 вересня 2010 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області

від 06 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не довела, а суд під час розгляду справи по суті не здобув належних та допустимих доказів

на підтвердження факту спільного проживання сторін у зазначений період, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, усталених відносин, що притаманні подружжю.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 грудня

2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції відповідно до вимог частин другої-третьої статті 89 ЦПК України оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, мотивував відхилення або врахування кожного доказу та дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову через недоведеність факту спільного проживання сторін у зазначений період, ведення ними спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, взаємних прав

та обов`язків, усталених відносин, що притаманні подружжю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись

на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й такими, що ухвалене з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.

Вважав, що судами попередніх інстанцій помилково розглянуто справу

у порядку спрощеного позовного провадження.

Зазначав, що судами не з`ясовано та не встановлено обставин, що мають значення для справи, зокрема час (дату) розірвання попереднього шлюбу відповідача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2020 року було відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області.

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу призначено

до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 02 вересня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі (а. с. 15 т. 1).

Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16 т. 1).

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 серпня 2018 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (а. с. 19 т. 1).

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області перебувала справа № 688/2504/18 за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування цінних паперів (акцій), укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5,

від 26 грудня 2015 року, ухвалою цього ж суду від 21 листопада 2018 року провадження у справі було зупинено (а. с. 40-41 т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) , положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи,

які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права

та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути

не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї

є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом

є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки

та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав

та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або

в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити із того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі

статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України

від 20 лютого 2012 року в справі № 6-97цс11.

Частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами

та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що позивачкою належних

та допустимих доказів того, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу у період з 26 грудня 2009 року по 02 вересня 2010 року у передбаченому статтями 12, 81 ЦПК України порядку суду не надано та з урахуванням того, що відсутні належні

та допустимі докази того, що у зазначений період вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та взаємні права та обов`язки, дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позову.

Посилання у касаційній скарзі щодо порушення норм процесуального права та розгляду справи судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження не заслуговує на увагу, оскільки вказане порушення

не вплинуло на розгляд справи по суті.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку,

що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів

у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування

чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду