провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (далі - ДП "Іванківське лісове господарство") звернувся до суду з позовом до Іванківської районної державної адміністрації (далі - Іванківської РДА), ОСОБА_1, ОСОБА_2 та просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 1420 від 06 липня 2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради та передачі у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею по 2 га ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯК № 202804 та серії ЯК № 202803, видані 29 лютого 2012 року на ім`я відповідачів; та витребувати з їх незаконного володіння на користь держави в особіДП "Іванківське лісове господарство" ці земельні ділянки.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що Броварською місцевою прокуратурою Київської області під час опрацювання відомостей, отриманих з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру в інтересах держави в суді, виявлено факт порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки лісового фонду на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, а саме: встановлено, що вищевказаним розпорядженням Іванківської РДА № 1420 від 06 липня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради та передано у власність для ведення особистого селянського господарства вказані земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 площею по 2 га кожному.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_4 отримав державний акт серії ЯК № 202804 на право власності на земельні ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222081400:02:001:0076; ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯК № 202803 на право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067.

Нормативно-грошова оцінка зазначених земельних ділянок станом на 2017 рік становить 127 880, 60 грн, що підтверджується відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 2603 від 04 квітня 2017 року.

Зазначав, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства, будь-яких дозволів на вилучення, зміну цільового призначення цих земельних ділянок ДП "Іванківське лісове господарство" не надавало, а отже земельні ділянки вибули з державної власності всупереч установленого законом порядку, в зв`язку з чим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2019 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 1420 від 06 липня 2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради та передачі у власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок площею 2 га ОСОБА_1, земельної ділянки площею 2 га ОСОБА_2 .

Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки:

- серії ЯК № 202804, виданий 29 лютого 2012 року на ім`я ОСОБА_1, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322200001003557 від 23 лютого 2012 року;

- серії ЯК № 202803, виданий 29 лютого 2012 року на ім`я ОСОБА_2, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322200001003559 від 29 лютого 2012 року.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП "Іванківське лісове господарство" земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 3222081400:02:001:0076.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП "Іванківське лісове господарство" земельну ділянку загальною площею 2 га з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067.

Суд першої інстанції виходив з того, що передача у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок відбулася з порушенням установленого законом порядку вилучення земель та зміни цільового призначення, оскільки ДП "Іванківське лісове господарство", як землекористувач, погодження на вилучення цих земельних ділянок для передачі їх у власність відповідачам, як і на зміну їх цільового призначення, сільській раді не надавало. До того ж в порушення вимог закону зміна цільового призначення земель відбулася без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового призначення, у зв`язку з чим дійшов висновку про визнання недійсним та скасування оскаржуваного розпорядження та визнання недійсними виданих на його підставі державних актів.

Також, установивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є незаконними набувачами земельних ділянок, місцевий суд вважав, що порушене право держави підлягає відновленню шляхом повернення цих земельних ділянок у її власність з витребуванням від набувачів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року задоволено апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в справі, - ОСОБА_3, рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2019 року скасовано і ухвалено нове про відмову в задоволенні позову.

Постанова мотивована тим, що на момент пред`явлення позову власником спірних земельних ділянок був ОСОБА_3, який до участі в справі як співвідповідач залучений не був, а оскільки в суду апеляційної інстанції немає можливості вирішити питання про залучення співвідповідача, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2019 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними розпорядження та державних актів і залишити в силі в цій частині рішення Іванківського районного суду Київської області від 15 січня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції самоусунувся від надання оцінки усім матеріалам та доказам у справі, не виклав будь-яких мотивів стосовно обґрунтованості кожної матеріально-правової вимоги прокурора окремо, а відмовив у задоволенні позовних вимог виключно з підстав порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства.

Водночас зазначає, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірні земельні ділянки до цього часу за ОСОБА_3 не зареєстровані.

Вважає, що незалучення як співвідповідача в даній справі ОСОБА_3 загалом не могло бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в повному обсязі, оскільки прокуратурою належними та допустимими доказами підтверджено факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та їх відчуження на користь ОСОБА_3 ніяким чином не спростовує цього. Однак, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував і дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

15 серпня 2019 року справа № 366/2538/17 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) . Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України (1618-15) застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Іванківської РДА № 1420 від 06 липня 2010 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради та передано у власність для ведення особистого селянського господарства вказані земельні ділянки громадянам: ОСОБА_4 та ОСОБА_2 площею по 2 га кожному.

На підставі цього розпорядження Іванківської РДА ОСОБА_4 отримав державний акт серії ЯК № 202804 на право власності на земельну ділянку площею 2 га, за кадастровим номером 3222081400:02:001:0076; а ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯК № 202803 на право власності на земельну ділянку площею 2 га, з кадастровим номером 3222081400:02:001:0067.

03 серпня 2012 року ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_1, продала, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3222081400:02:001:0076, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 03 серпня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д., зареєстрованим в реєстрі за № 1134.

Також 03 серпня 2012 року ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_2, продала, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 3222081400:02:001:0067, про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки від 03 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д., зареєстрований в реєстрі за № 1113.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За положеннями частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року (в редакції на час пред`явлення позову) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України, частина перша статті 10 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Аналогічну норму містить частина перша статті 30 ЦПК України 2004 року.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі в справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Звертаючись до суду з позовом, заявник повинен чітко зазначити спосіб захисту, якого він вимагає, та яке право він вважає порушеним, невизнаним чи оспорюваним, чітко вказати ким порушені його права та в чому полягає порушення.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Зазначений висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Як установлено апеляційним судом, на час пред`явлення позову в серпні 2017 року власником спірних земельних ділянок був ОСОБА_3, а отже заявлені прокурором позовні вимоги в цій справі безпосередньо стосуються його прав та обов`язків. Однак, ОСОБА_3 до участі в справі в якості співвідповідача не залучений.

Таким чином, установивши, що позов пред`явлено не до всіх належних відповідачів, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не довів свої права на спірні земельні ділянки, оскільки згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельні ділянки до цього часу за ним не зареєстровані, колегія суддів не бере до уваги з огляду на таке.

Установлено, що відповідно до договорів-купівлі продажу земельних ділянок від 03 серпня 2012 року відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відчужили ОСОБА_3 належні їм на підставі державних актів серій ЯК № 202804, ЯК № 202803 від 29 лютого 2012 року земельні ділянки.

Статтею 125 ЗК України (в редакції, що діяла на дату укладення договорів купівлі-продажу) визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України (в тій же редакції) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Частина друга цієї статті вказує, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

Частиною шостою статті 126 ЗК України було визначено, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки.

На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід.

Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності ОСОБА_3 на спірні земельні ділянки посвідчено цивільно-правовими угодами щодо відчуження земельних ділянок, на державних актах про право власності на земельні ділянки нотаріус, який посвідчив договори купівлі-продажу, здійснив відмітки про перехід права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод, територіальний орган Держкомзему за місцем знаходження земельних ділянок, що був уповноважений здійснювати державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, провів реєстрацію права власності на земельні ділянки в поземельній книзі 28 грудня 2012 року.

Зважаючи на викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не довів своїх прав на спірні земельні ділянки.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до власного тлумачення заявником норм цивільного законодавства, незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстав для його скасування немає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року без змін.

Щодо клопотання Першого заступника прокурора Київської області про розгляд справи в судовому засіданні за участю прокурора Генеральної прокуратури України

У касаційній скарзі Перший заступник прокурора Київської області заявив клопотання про розгляд справи в судовому засіданні за участю прокурора Генеральної прокуратури України.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, то необхідність виклику учасників справи для надання пояснень у суді касаційної інстанції відсутня, а тому підстав для задоволення клопотання немає.