розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2017 року у складі судді Кучерук І. Г. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2018 року у складі колегії суддів: Полякової О. З., Бєлки В. Ю., Крилової О. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення.

Позов обгрунтований тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . У квартирі, крім неї, зареєстрований та проживає ОСОБА_2, який не є членом її сім`ї. Спільне господарство вони не ведуть, комунальні платежі сплачує тільки вона. Крім того, відповідач має у власності інше житло.

Позивач вважає, що у ОСОБА_2 відсутні правові підстави для проживання у належній їй квартирі, тому його права при виселенні порушені не будуть.

Просила суд виселити ОСОБА_2 з квартири, яка належить їй на праві власності та розташована за адресою: АДРЕСА_2, посилаючись на статті 391, 406 ЦК України, статті 64, 150, 156 ЖК Української РСР.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2018 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не довела факт порушення її прав щодо користування квартирою та наявності об`єктивних перешкод у здійсненні нею прав власника.Суди виходили із встановлених обставин, що відповідач є колишнім членом сім`ї власника житла, у спірній квартирі проживає на законних підставах, квартира є його єдиним постійним місцем проживання. Згідно зі статтею 156 ЖК Української РСР припинення сімейних відносин із власником квартири не позбавляє ОСОБА_2 права користування спірною квартирою. Належних і допустимих доказів на підтвердження факту аморальної поведінки відповідача, псування майна, тощо, які відповідно до статті 116 ЖК Української РСР, також є підставою для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири, позивач не надала.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги посилання позивача, як на підстави позову, на надання відповідачем грошових коштів за оплату комунальних послуг не в повному обсязі, її похилий вік, наявність у неї захворювань, періодичну роботу відповідача у нічну зміну, неможливість оформлення субсидії на квартиру та ймовірність реєстрації шлюбу відповідачем, оскільки зазначені обставини не є істотними обставинами в розумінні вимог статті 406 ЦК України, а тому не можуть бути підставами для виселення. Будь-яких інших доказів на підтвердження існування обставин, які мають істотне значення для припинення житлового сервітуту, ОСОБА_1 суду не надано.

Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що виселення особи зі спірного житлового приміщення, без вимоги щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є неможливим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2018 року, просила скасувати оскаржені рішення, ухвалити нове про задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду 12 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження від 16 квітня 2020 року № 1111/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду", затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, застосувавши частину четверту статті 156 ЖК Української РСР та 406 ЦК України (435-15) , зазначивши, що між позивачем та відповідачем сервітут не виникав.

ОСОБА_2 не є членом сім`ї заявника, зареєстрований та проживав разом із своєю матір`ю, дочкою позивача. До січня 2017 року існував сервітут між позивачем та матір`ю відповідача. Мати відповідача була членом сім`ї власника квартири в розумінні статті 64 ЖК Української РСР і на підставі статті 156 ЖК Української РСР мала право проживання в спірній квартирі. Відповідач до досягнення повноліття мав право проживати разом з матір`ю, і тому був зареєстрований у квартирі. Після досягнення відповідачем повноліття та виїзду з квартири його матері, відповідач втратив право проживання у ній.

За таких обставин, ОСОБА_1 вважала, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково посилаючись на існування сервітуту, мали його припинити з підстав, визначених у частині першій статті 406 ЦК України.

Водночас у касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що між сторонами у справі існують неприязні відносини, що є перешкодою для користування належною їй на праві власності квартирою.

ОСОБА_1 не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки позивач заявила лише одну вимогу - про виселення, а вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням не заявлялася, то в позові необхідно відмовити.

Відповідач взагалі не має права користуватись спірним житловим приміщенням, оскільки відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржувані рішення є законними, ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (460-20) (далі - Закон № 460-ІХ (460-20) ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ (460-20) .

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про право власності від 27 жовтня 2004 року, № 1-2722, виданого державним нотаріусом Восьмої державної нотаріальної контори Гура М. Г., свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 жовтня 2004 року, № 1-2724, виданого державним нотаріусом Восьмої державної нотаріальної контори Гура М. Г., ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, довідки Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, у квартирі АДРЕСА_1 з 07 листопада 2006 року зареєстрований відповідач - ОСОБА_2 .

Суди встановили, що ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з народження, до січня 2017 року у спірній квартирі проживала його мати ОСОБА_3, яка є дочкою позивача - ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 41 Конституції України).

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила виселити ОСОБА_2, оскільки вона є власником квартири, відповідач має інше житло у власності, не є членом її сім`ї, спільне господарство сторони не ведуть.

Суди встановили, що ОСОБА_2 на законних підставах зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, тому відсутні правові підстави для виселення відповідача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що вона як власник квартири відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у користуванні нею.

У касаційній скарзі позивач, зокрема, посилалася на те, що між сторонами сервітут не виникав, на підставі договору, заповіту, або рішення суду він не встановлювався, виклала доводи щодо підстав виселення відповідача, який не є членом її сім`ї.

Судкасаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Тому посилання в касаційній скарзі на обставини, на які позивач не посилалася в позовній заяві, не мають правового значення для вирішення питання щодо правильного застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд зазначає, що у цій справі підстави позову, доводи апеляційної та касаційної скарг є неузгодженими з огляду на підстави позову, тобто обставини, на які посилалася позивач, обгрунтовуючи порушення своїх прав як власника квартири.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд зазначає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У позовній заяві позивач визначає відповідачів, предмет та підстави спору.

За змістом частин першої та другої статті 264 ЦПК України суд у межах позовних вимог, з урахуванням підстав позову, визначає, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Верховний Суд зазначає, що тлумачення положень статті 391 ЦК України дає підстави дійти висновку, що підставою позову згідно із цією статтею (негаторний позов) є посилання позивача на належне їй право власності (користування і розпорядження), а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Отже, з урахуванням підстав позову, встановлених обставин, суди дійшли обгрунтованого висновку, що позивач не довела, що відповідач створює позивачу перешкоди у користуванні квартирою.

Посилання позивача у касаційній скарзі на такі обставини, як надання відповідачем грошових коштів за оплату комунальних послуг не в повному обсязі, її похилий вік, наявність у неї захворювань, періодичну роботу відповідача у нічну зміну, неможливість оформлення субсидії на квартиру та ймовірність реєстрації шлюбу відповідачем, не є підставами для виселення відповідача з квартири, яка є єдиним місцем його проживання. Крім того, суд касаційної інстанції

Є обгрунтованими доводи касаційної скарги щодо висновку суду апеляційної інстанції про те, що оскільки вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням не заявлялася, то позов не підлягає задоволенню.

Верховний Суд зазначає, що спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу визначені у статті 16 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування ( постанова від 13 березня 2019 року, справа № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651 цс 18).

Верховний Суд зазначає, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

З аналізу наведених норм процесуального права Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Верховний Суд зауважує, що позивач не пред`явила позов з тих підстав, що відповідач втратив право користування жилим приміщенням, а посилалася на перешкоди з боку відповідача у здійсненні права належною їй на праві власності квартирою.

З огляду на положення статті 391 ЦК України право власності захищається судом при доведенні факту порушення права. Тому зазначені у позовній заяві підстави позову за умови їх доведення є самостійною підставою для виселення особи.

З огляду на викладене постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини висновку про те, що виселення особи зі спірного житлового приміщення без вирішення позовної вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є неможливим.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а зводяться до незгоди із судовим рішенням та власним тлумаченням норм права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги та зміну мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2018 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на те, що виселення особи зі спірного житлового приміщення без вирішення позовної вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є неможливим.