розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року у складі судді Логвіненка Т. Г. та постанову Луганського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Єрмакова Ю. В., Коновалової В. А., Луганської В. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства (далі - КФГ) "Альтаир" про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки, яка розташована на території Хворостяніської сільської ради Старобільського району Луганської області. Вказана земельна ділянка раніше належала його бабусі ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказував, що за життя ОСОБА_3 нібито укладала з КФГ "Альтаир" договір оренди земельної ділянки. Проте, договір оренди та доданий до нього акт прийому-передачі бабуся не підписувала, що підтверджується відповідним висновком експерта. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути належну йому ділянку, але йому було відмовлено. Вважав, що договір оренди землі, зареєстрований 06 червня 2007 року є недійсним, оскільки не відповідає вимогам закону.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір оренди землі, без дати, зареєстрований 06 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та КФГ "Альтаир" на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № НОМЕР_1, площею 4,2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, розташовану на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області; витребувати з незаконного володіння КФГ "Альтаир" земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № НОМЕР_1, площею 4,2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, розташовану на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, яка належала на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЛГ № 092384 ОСОБА_3, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати.

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КФГ "Альтаир" про визнання договорів оренди землі частково недійсними, припинення договорів, зобов`язання повернення майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що йому належать земельні ділянки за кадастровими номерами 4425186000:07:001:0113, 4425186000:01:002:0130 та 4425186000:01:002:0129, що розташовані на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області.

Вказував, що 22 березня 2007 року між ним та КФГ "Альтаир" нібито було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 15 років. Цього ж дня, його матір ОСОБА_4 також нібито укладала з КФГ "Альтаир" договори оренди вказаних земельних ділянок, строком на 15 років, проте також їх не підписувала.

Посилався на рішення Старобільського районного суду від 22 травня 2013 року, яким встановлено, що вказані договори орендодавцем підписані не були, з умовами договорів орендодавці ознайомлені не були. Оскільки обізнаність сторін щодо строку дії договору є істотною умовою укладення договору оренди землі, ні він, ні ОСОБА_4 не давали згоди на встановлення строку договорів, отже вважав, що оскаржувані договори є недійсними в частини встановлення строку дії договору, а саме пункту 2.2.1 договорів, оскільки встановлення вказаної умови не відповідали внутрішній волі орендодавців.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_2 просив суд:визнати недійсним пункт 2.2.1 договору оренди землі від 22 березня 2007 року, укладеного між ним та КФГ "Альтаир", на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № НОМЕР_2, площею 4,4935 га, кадастровий № 4425186000:07:001:0113, розташовану на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області; визнати недійсним пункт 2.2.1 договорів оренди землі від 22 березня 2007 року, укладених між ОСОБА_4 та КФГ "Альтаир" на земельну ділянку № НОМЕР_3, площею 4,1212 га, кадастровий № 4425186000:01:002:0130, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3.8008 га, кадастровий номер 4425186000:01:002:0129, що розташовані на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області; зобов`язати КФГ "Альтаир" повернути йому вищевказані земельні ділянки; стягнути з відповідача на його користь судові витрати понесені при зверненні з позовом до суду.

Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 09 серпня 2019 року матеріали цивільної справи № 431/3152/19 за позовом ОСОБА_1 до КФГ "Альтаир" про визнання договору оренди землі недійсним об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 431/3183/19 за позовом ОСОБА_2 до КФГ "Альтаир" про визнання договору оренди землі недійсним та присвоєно номер справи 431/3152/19.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до КФГ "Альтаир" про визнання договору оренди землі недійсним та у задоволенні позову ОСОБА_2 до КФГ "Альтаир" про визнання договорів оренди землі частково недійсними, припинення договорів, зобов`язання повернення майна із чужого незаконного володіння, відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції послався на положення пункту 4 статті 32, статті 148-1 Закону України "Про оренду землі" та чинний договір оренди, яким передбачено пункт 2.2.4., де визначено, що при переході права власності на землю від орендодавця до іншої особи, договір зберігає чинність для нового власника, отже, розповсюджуються і на ОСОБА_1, який набув право власності на земельну ділянку в порядку спадкування. Оскільки порушення інших істотних умов договору оренди судом не встановлено, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовив.

Обґрунтовуючи своє рішення щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 районний суд зазначив, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування) не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Істотні умови договорів оренди, які оспорюються позивачем, як того вимагає стаття 15 Закону України "Про оренду землі", визначені відповідно до законодавства в повному обсязі та досягнуті сторонами при укладанні договорів. Термін оренди також був визначений та встановлений за згодою сторін. Договори оренди належно зареєстровані, земельні ділянки передані орендарю у строкове користування, як того вимагає договір та закон. Щороку у встановлені договором терміни ОСОБА_2 нараховується та виплачується орендна плата за належні йому на праві приватної власності земельні ділянки, у розмірах, передбачених договорами та законом.

Районний суд вказав, що доказів того, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_4 уклали договір оренди з КФГ "Альтаир" на інший термін чи на інших умовах, позивач не надав. Відтак, твердження ОСОБА_2 про те, що при укладанні договорів оренди на земельні ділянки № НОМЕР_2 площею 4,4935 га, № НОМЕР_3 площею 4,1212 га, № НОМЕР_4 площею 3,8008 га, умови договорів, у тому числі терміну дії договору строком 15 років, не відповідали внутрішній волі орендодавців - є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення районного суду є законним, оскільки до спірних правовідносин судом правильно застосовано норми права.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 апеляційний суд зазначив, що районний суд дійшов правильних висновків про те, що договір оренди від 06 червня 2007 року земельної ділянки номер № НОМЕР_1, площею 4, 2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, укладений між ОСОБА_3 та КФГ "Альтаир" строком на 15 років, з переходом права власності на орендовану земельну ділянку від ОСОБА_3 після її смерті до позивача ОСОБА_1 не припинився, а права та обов`язки орендодавця вказаної земельної ділянки кадастровий номер 4425186000:11:001:0156 перейшли до її спадкоємця - позивача ОСОБА_1 на підставі статей 1216- 1219 ЦК України та частини першої статті 148-1 ЗК України, а також умов договору.

Щодо доводів ОСОБА_1 з посиланням на висновок експерта від 19 березня 2013 року про відсутність між сторонами оспорюваного договору згоди щодо усіх істотних умов договору, колегія суддів такі відхилила, оскільки вказаний висновок експерта був предметом дослідження судом першої інстанції у справі № 431/11/2013 за позовом ОСОБА_3 до КФГ "Альтаир" про визнання договору оренди землі недійсним, скасування його державної реєстрації, витребування майна з чужого володіння та зобов`язання вчинити дії. За результатами розгляду справи, рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16 квітня 2013 року, яке було залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 апеляційний суд зазначив, що твердження ОСОБА_2 про те, що договір оренди землі він не підписував, посилаючись на висновок комплексної судово-почеркознавчої експертизи № 5375/02- 5376/03 від 08 квітня 2013 року, є безпідставними, адже експертиза не дала чіткого визначення, що позивач не підписував договір, отже, ці обставини не можуть бути враховані при вирішенні питання щодо підстав визнання пункту 2.2.1 (щодо строку дії 15 років) договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 4,4935 га недійсним.

При цьому апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_4 не підписувала договори оренди, оскільки ці обставини не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Апеляційний суд відхилив посилання скаржників на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц (провадження № 61-5322св18), та правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 травня 2016 року в справі № 6-2612цс15, оскільки у зазначених справах були встановлені інші обставини, а саме в даній справі наявні рішення судів, які набрали законної сили щодо обставин, на які посилалися позивачі при зверненні до суду з цим позовом, як на підставу своїх вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення їхніх позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 мотивована тим, що невідповідність підписів орендодавців було встановлено висновками судово-почеркознавчої та судово-технічної експертиз, згідно з якими встановлено, що підписи від імені орендодавців в договорах про оренду земельної ділянки, актах прийому-передачі земельних ділянок, виконані не орендодавцями, а іншою особою. Ознак попередньої технічної підготовки при виконанні вказаних підписів від імені орендодавців не встановлено. Тобто вказані договори були підписані від імені орендодавця іншими особами.

При цьому зазначають, що ані ОСОБА_2, ані ОСОБА_4 не давали згоди на встановлення строку договорів, отже, вважають, що оскаржувані договори є недійсними в частини встановлення строку дії договору, а саме пункт 2.2.1 договорів, оскільки встановлення вказаної умови не відповідали внутрішній волі орендодавців.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники вказують неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року КФГ "Альтаир" подало відзив на касаційну скаргу, у якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та скасуванню не підлягають.

Зазначає, що посилання заявників про те, що вони не підписували оспорювані договори оренди з посиланням на висновки судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи є безпідставними, оскільки вказані висновки були предметом дослідження судами попередніх інстанцій з наданням їм відповідної правової оцінки.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У лютому 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 431/3152/19 зі Старобільського районного суду Луганської області та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 28 липня 2017 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності - ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № НОМЕР_1, площею 4,2669 га, кадастровий номер 4425186000:11:001:0156, що розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області (том 1, а. с. 7-9).

Вказана земельна ділянка раніше належала бабусі позивача ОСОБА_3, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

За життя ОСОБА_3 уклала з КФГ "Альтаир" договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 15 років, який було зареєстровано у ДП "Луганський регіональний центр державного земельного кадастру", про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 06 червня 2007 року № 268 в Старобільському реєстраційному офісі (том 1, а. с. 5-6).

Відповідно до висновку експерта комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів № 5373/02, 5374/03 від 19 березня 2013 року підписи від імені ОСОБА_3 у договорі оренди земельної ділянки, акті прийому-передачі земельної ділянки, відомостях на видачу орендної плати за 2009-2011 роки виконані не ОСОБА_3, а іншою особою (том 1, а. с. 10-18).

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 16 квітня 2013 року у цивільній справі № 2/431/11/2013, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до КФГ "Альтаир", третя особа Відділ Держземагенства у Старобільському районі Луганської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, витребування майна з чужого володіння та зобов`язання вчинити дії, відмовлено (том 1, а. с. 38-41).

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області у цивільній справі № 431/3093/13-ц від 14 січня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до КФГ "Альтаир", третя особа - Відділ державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційної служби Старобільського районного управління юстиції, про дострокове розірвання договорів оренди землі та виплату заборгованості по орендній платі, відмовлено (том 1, а. с. 43-46).

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛГ № 025074 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва № НОМЕР_2, площею 4,4935 га, кадастровий №4425186000:07:001:0113, що розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області (том 1, а. с. 107).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 належить земельна ділянка № НОМЕР_3, площею 4,1212 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, кадастровий номер 4425186000:01:002:0130, та належала його матері ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ № 092447, виданого 15 жовтня1999 року (том 1, а. с. 110).

Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, підтверджено, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка № НОМЕР_4, площею 3,8008 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області, кадастровий номер 4425186000:01:002:0129, яка належала його матері ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ №092446 виданого 15 жовтня 1999 року (том 1, а. с. 108).

22 березня 2007 року між ОСОБА_2 та АФГ "Альтаир" укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,4935 га, яка розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області строком на 15 років. Договір зареєстрований у ДП "Луганському регіональному центрі державного земельного кадастру" 22 березня 2007 року за № 56 (том 1, а. с. 143-144).

22 березня 2007 року між ОСОБА_4 та АФГ "Альтаир" укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,1212 га, яка розташована на території Хворостянівської сільської ради Старобільського району Луганської області строком на 15 років. Договір зареєстрований у ДП "Луганському регіональному центрі державного земельного кадастру" 22 березня 2007 року за № 102 (том 1, а. с. 150-151).

Відповідно до висновку комплексної судово-почеркознавчої експертизи № 5375/02-5376/03 від 08 квітня 2013 року встановити ким: ОСОБА_2 або іншою особою (особами) виконано підписи від його імені у договорі оренди земельної ділянки (земельного паю) на ім`я ОСОБА_2 від 22 березня 2007 року в графі "Орендодавець", акті прийому-передачі земельної ділянки без дати укладення в рядку "власник земельної ділянки", не являється можливим. Ознак попередньої технічної підготовки при їх виконанні не встановлено (том 1, а. с. 115117).

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 22 травня 2013 року у цивільній справі № 431/9/2013 в задоволенні позову ОСОБА_2 до АФГ "Альтаир", третя особа - Відділ Держземагенства у Старобільському районі Луганської області, про визнання договору оренди земельної ділянки площею 4,4935 га, яка розташованана території Хворостянівської сільської ради Старобільського району, недійсним та скасування його державної реєстрації, витребування майна з чужого володіння та зобов`язання вчинити дії, відмовлено (том 1, а. с.139-140).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 підлягають зміні у частині мотивів.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі ? це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Істотні умови договору оренди землі визначені в статті 15 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Частиною четвертою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором оренди земельної ділянки, який не містить дати та зареєстрований 06 червня 2007 року у ДП "Луганський регіональний центр державного земельного кадастру", ОСОБА_3 передала в оренду КФГ "Альтаир" належну їй на праві приватної власності земельну ділянку.

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 набув право власності на вказану земельну ділянку, що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 28 липня 2017 року (том 1, а. с. 8), та на підставі пункту 4 статті 32 Закону України "Про оренду землі", пункту 2.2.4 договору оренди до нього перейшли права та обов`язки орендодавця за договором оренди земельної ділянки.

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки без дати, укладеного між ОСОБА_3 та КФГ "Альтаир" та зареєстрованого 06 червня 2007 року, мотивоване його не підписанням нею, оскільки згідно з висновком експерта комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів № 5373/02, 5373/03 від 19 березня 2013 року, дослідженого під час розгляду цивільної справи № 2/431/11/2013 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у договорі оренди земельної ділянки, акті прийому-передачі земельної ділянки, відомостях на видачу орендної плати за 2009-2011 роки виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій взяли до уваги рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 квітня 2013 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 22 липня 2013 року, у справі № 2/431/11/2013 за позовом ОСОБА_3 до КФГ "Альтаир", третя особа - Відділ Держземагенства у Старобільському районі Луганської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування його державної реєстрації, витребування майна з чужого володіння та зобов`язання вчинити дії, яким у задоволенні позову було відмовлено.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір ОСОБА_3 не підписувала, умови їх не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені ОСОБА_1 у позовній заяві, позивач наполягає на витребуванні земельної ділянки, вважаючи, що вона знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97).

Враховуючи, що у справі, яка переглядається, позивач не заявляв негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, а просив визнати недійсним договір оренди землі, у задоволенні позову слід відмовити з мотивів, наведених у цій постанові.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу в частині позовних вимог ОСОБА_1 задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду по суті вирішення питання не спростовують, на його законність не впливають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 .

Оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_2 ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Посилання ОСОБА_2 про наявність підстав для задоволення його позовних вимог з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, відтак вони не підлягають задоволенню.

ОСОБА_2 не доведено існування підстав для визнання пунктів договорів оренди землі недійсними та задоволення інших його позовних вимог, оскільки в момент підписання договору його сторонами усі істотні умови були узгоджені, а посилання на те, що оспорювані договори не були підписані ані ним, ані його матір`ю, є непідтвердженими та спростовуються висновком комплексної судово-почеркознавчої експертизи № 5375/02-5376/03 від 08 квітня 2013 року, у якому вказано, що встановити ким: ОСОБА_2 або іншою особою (особами) виконано підписи від його імені у договорі оренди земельної ділянки, неможливо.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 є правильними.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 710/2175/15-ц (провадження № 61-5322св18), не заслуговують на увагу, оскільки хоча обставини наведеної справи подібні, проте, у справі, що переглядається касаційним судом, щодо позовних вимог ОСОБА_2 встановлено відсутність належних доказів, які підтверджували б, що підпис в оспорюваному договорі вчинено не ОСОБА_2, а іншою особою.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги в частині позовних вимог ОСОБА_2, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачами норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 16 січня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, а в іншій частині - залишити без змін.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 16 вересня 2019 року та постанову Луганського апеляційного суду від 16 січня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання пунктів договорів оренди землі недійсними, зобов`язання повернути майно із чужого незаконного володіння, залишити без змін.