розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Ковельської міської ради Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року у складі судді Панасюка С. Л. та постанову Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури звернувся із позовом до Ковельської міської ради Волинської області, ОСОБА_1, третя особа - Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про визнання частково незаконним і скасування рішення ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації договору оренди та зобов`язання звільнити земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що під час вивчення дотримання Ковельською міською радою вимог земельного законодавства було встановлено, що пунктом 1 рішення Ковельської міської ради № 16/48 від 24 листопада 2016 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 в оренду строком на 5 років земельної ділянки площею 1200 кв. м по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015;0072) для городництва, без права зміни цільового призначення, за рахунок земель Ковельської міської ради, не наданих у власність чи користування.

Вказував, що на підставі вказаного рішення 12 грудня 2016 року між Ковельською міською радою і ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, про що здійснено відповідну державну реєстрацію.

Згідно зі складеним Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області актом перевірки вимог земельного законодавства, виділення земельної ділянки ОСОБА_1 для городництва за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає генеральному плану міста Ковеля, затвердженому рішенням Ковельської міської ради від 28 листопада 2013 року № 44/62, оскільки за цією адресою землі сільськогосподарського призначення відсутні. За генпланом спірна земельна ділянка відноситься до зелених насаджень загального користування, що є землями рекреаційного призначення.

Вважав, що Ковельською міською радою у порушення вимог ЗК України (2768-14) , без внесення відповідних змін до генерального плану міста Ковеля, незаконно передано в оренду для городництва ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1200 кв. м по АДРЕСА_1 строком на 5 років, чим порушено принцип цільового використання земель.

Ураховуючи наведене перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури просив суд: визнати незаконним та скасувати пункт 1 рішення Ковельської міської ради № 16/48 від 24 листопада 2016 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки для городництва" щодо відведення ОСОБА_1 в оренду терміном на 5 років земельної ділянки площею 1200 кв. м по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072) для городництва, без права зміни цільового призначення, за рахунок земель Ковельської міської ради, не наданих у власність чи користування;

визнати недійсним договір № 1/179 від 12 грудня 2016 року оренди земельної ділянки площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для ведення городництва, укладений між Ковельською міською радою та ОСОБА_1

скасувати рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1 200 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072) індексний номер: 33085019 від 22 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право: 18203546, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки;

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 1200 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072);

стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року у складі судді Логвинюк І. М. у задоволенні позову першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Карпук А. К., Бовчалюк З. А. апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області задоволено.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Ковельської міської ради № 16/48 від 24 листопада 2016 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки для городництва" щодо відведення ОСОБА_1 в оренду терміном на 5 років земельної ділянки площею АДРЕСА_2 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072) для городництва, без права зміни цільового призначення, за рахунок земель Ковельської міської ради, не наданих у власність чи користування.

Визнано недійсним договір № 1/179 від 12 грудня 2016 року оренди земельної ділянки площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для ведення городництва, укладений між Ковельською міською радою та ОСОБА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 1200 кв. м, розташованої по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072) індексний номер: 33085019 від 22 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право: 18203546, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 1200 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072).

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу Ковельської міської ради Волинської області задоволено частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Волинської області від 03 липня 2018 року скасовано.

Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-41668св18).

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що при вирішенні спору суди не перевірили та не встановили наявність виключних підстав для подання позову першим заступником керівника Ковельської місцевої прокуратури. Зокрема, не з`ясували який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб`єкт владних повноважень відсутній.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року позов першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Ковельської міської ради № 16/48 від 24 листопада 2016 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки для городництва".

Визнано недійсним договір № 1/79 від 12 грудня 2016 року оренди земельної ділянки площею 1200 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072), для ведення городництва, укладений між Ковельською міською радою та ОСОБА_1, зареєстрований відповідно до рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33085019 від 22 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право: 18203546, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки.

Скасовано рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33085019 від 22 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право: 18203546, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 1200 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072), передану йому Ковельською міською радою на підставі договору оренди земельної ділянки № 1/79 від 12 грудня 2016 року та акту приймання-передачі земельної ділянки від 12 грудня 2016 року.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що зміст договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та Ковельською міською радою 12 грудня 2016 року, у частині, що стосується врахування цільового призначення земельної ділянки при наданні її в оренду, суперечить вимогам статей 10, 20, 25, 39, 123, 124 ЗК України, статей 8, 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що є підставою для визнання його недійсним. При цьому суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 жовтня 2019 року в справі № 159/3698/17-ц (провадження № 61-38039св18).

Районний суд зазначив, що Ковельській міській раді під час прийняття рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки в оренду для городництва за адресою: АДРЕСА_1, яка згідно з генеральним планом міста відноситься до озеленених територій загального користування, слід було врахувати діюче цільове призначення вказаної земельної ділянки та мати на увазі, що без зміни цього призначення надати земельну ділянку в оренду у законний спосіб неможливо.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що звернення прокурора із зазначеним позовом є цілком правомірним і обґрунтованим, ним наведені підстави представництва, оскільки будь-який інший орган, уповноважений здійснювати функції державиу спірних правовідносинах, що виникли, відсутній.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року апеляційну скаргу Ковельської міської ради Волинської області залишено без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та законним, а підстави для його скасування відсутні.

Апеляційний суд вказав, що під час розгляду справи судом не встановлено, що генеральним планом міста Ковеля Волинської області на території міста передбачені землі такої категорії як землі сільськогосподарського призначення, які перебувають у запасі та можуть надаватися для городництва.

Отже, Ковельська міська рада при наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 для городництва по АДРЕСА_1 порушила вимоги закону щодо цільового призначення вказаної земельної ділянки та не врахувала існуючий генеральний план м. Ковеля, що відповідно до пункту "а" статті 21 ЗК України є підставою для визнання незаконним оскаржуваного прокурором рішення та недійсним оскаржуваного ним договору оренди земельної ділянки.

Щодо доводів про відсутність повноважень у прокурора на звернення до суду із даним позовом, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурор здійснював виконання своїх повноважень керуючись вимогами абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року та абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", тобто діяв у межах наданих йому повноважень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Ковельська міська рада Волинської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову першого заступника керівника Ковельської місцевої прокуратури у повному обсязі.

Інші учасники справи судових рішень не оскаржували.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Ковельської міської ради Волинської області мотивована тим, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що ухвалені при неповному з`ясуванні обставин справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Стверджує, що прокурором не було дотримано вимогу частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме - попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина або його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень, що позбавило суб`єкт владних повноважень права оскаржити наявність підстав для такого представництва.

При цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 159/3697/17 (провадження № 61-41668св18), у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 469/1127/16-ц, у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 810/3165/18 та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до пункту 1 рішення Ковельської міської ради № 16/48 від 24 листопада 2016 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки для городництва" ОСОБА_1 надано в оренду терміном на 5 років земельну ділянку площею 1200 кв. м по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0710400000:11:015:0072) для городництва без права зміни цільового призначення за рахунок земель Ковельської міської ради, не наданих у власність чи користування (том 1, а. с. 24-25).

На підставі цього рішення ОСОБА_1 та Ковельська міська рада 12 грудня 2016 року уклали договір оренди вказаної земельної ділянки. Право на земельну ділянку зареєстроване рішенням державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ковельської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33085019 від 22 грудня 2016 року, номер запису про інше речове право: 18203546, вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (том 1, а. с. 12-17).

Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16 серпня 2017 року, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, земельна ділянка, яка надана із земель запасу в оренду ОСОБА_1 для городництва, за своїм цільовим призначенням є рекреаційною землею, що характеризується власним правовим режимом та екосистемними функціями, які не передбачають ведення на цих землях такого виду діяльності, як городництво (том 1, а. с. 18).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 159/3697/17 (провадження № 61-41668св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 469/1127/16-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 810/3165/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Ковельської міської ради Волинської області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадежння № 12-161гс18), у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18).

В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36 цс 19). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України (254к/96-ВР) функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з абзацом третім частини другої статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення у разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки усунуті не були.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3,4 частини 4 статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Звертаючись до суду з позовною заявою перший заступник керівника Ковельської місцевої прокуратури зазначив, що орган, уповноважений на даний час державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає у справі відповідачем у зв`язку з тим, що саме його незаконні дії призвели до порушення вимог земельного законодавства. Інший орган, який би представляв інтереси територіальної громади м. Ковеля, відсутній.

Відтак, позовна заява обґрунтована порушенням інтересів територіальної громади м. Ковеля, як законного власника спірної земельної ділянки, та відсутністю належного владного контролю, який створює сприятливі умови для незаконного використання земель.

Колегія суддів вважає, що прокурор звернувся до суду із позовом на захист інтересів територіальної громади як власника спірного майна, яким, на думку прокурора, незаконно розпорядився представницький орган місцевого самоврядування, і на виконання частини третьої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті позовної обґрунтував наявність інтересу держави у поданні позову.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про наявність у прокурора повноважень на пред`явлення позову відповідають положенням законодавства України і цим самим спростовуються доводи касаційної скарги у цій частині, а суди повністю виконали вказівки Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення (частина п`ята статті 411 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12 та частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій з дотриманням статей 263- 265, 382 ЦПК України забезпечили повний та всебічний розгляд справи, встановили усі обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належно перевірили доводи сторін.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а інших доводів касаційна скарга не містить (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.